Способи набуття громадянства: теорія й міжнародна практика
Кожна людина має свою батьківщину – рідний край, місце народження цієї людини. Також людина може мати громадянство. Ці два різних поняття (батьківщина й громадянство) люди часто плутають. І якщо батьківщину ми не обираємо, то громадянство цілком можна змінити, або навіть одночасно бути громадянином декількох держав.
Громадянство – формально зафіксований правовий статус людини, зв'язок людини (фізичної особи) з певною державою, належність до цієї держави. Громадянство передбачає певну сукупність взаємних політичних, соціальних та інших прав та обов'язків. Громадянство – це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст людини і держави, взаємовідносин з державою та суспільством.
Існують два основних способи набуття громадянства: філяція та натуралізація. Перший спосіб є первинним і передбачає, що особа отримує громадянство за народженням. Таким чином отримує громадянство переважна більшість осіб. У статті 6 Європейської конвенції про громадянство 1997 р. з цього приводу зазначено: кожна держава-учасниця передбачає у своєму внутрішньодержавному праві, що її громадянство набувають такі особи: діти, один із батьків яких на час народження цих дітей має громадянство цієї держави-учасниці, за винятком будь-яких випадків, що можуть бути передбачені в її внутрішньодержавному праві для дітей, які народилися за межами держави; діти, народжені на її території, які інакше стали б особами без громадянства, а також знайдені на її території немовлята, які інакше стали б особами без громадянства.
Щодо набуття громадянства за народженням, то держави використовують або принцип ґрунту, або принцип крові.
Принцип ґрунту – принцип набуття громадянства за місцем народження, незалежно від громадянства її батьків. Цей принцип дістав широке застосування в законодавстві тих країн, які були зацікавлені у збільшенні чисельності свого населення шляхом залучення іммігрантів (США, Великобританія, Бразилія тощо). За наших часів у більшості держав цей принцип застосовується в поєднанні з принципом «права крові».
Принцип крові – набуття особою при народженні, незалежно від місця її народження, громадянства тієї держави, громадянами якої є її батьки. Застосовується здебільшого в законодавстві тих держав, які зацікавлені в скороченні еміграції. У ряді країн право крові ґрунтується на зверхності в сім'ї чоловіка і дитина набуває при народженні громадянство батька, в інших державах – на визнанні рівноправності чоловіка і жінки. Цей принцип використовують у деяких державах Європи та Азії.
Однак варто зауважити, що більшість держав використовують змішану систему, яка поєднує два вищеназвані принципи. До таких належать Велика Британія, Індія, Росія, США, Україна.
Що ж до натуралізації (укорінення), то це вторинний спосіб набуття громадянства. Цей спосіб потребує виконання певних формальностей з боку такої особи. Є три основні види натуралізації: 1) за клопотанням особи; 2) на підставі закону чи іншого внутрішньодержавного акта; 3) на підставі міжнародного договору. Потрібно наголосити, що такий поділ не є однозначним, оскільки деякі види набуття громадянства можна віднести відразу до двох чи навіть трьох видів.
Надання громадянства за клопотанням особи є найбільш розповсюдженим способом натуралізації. Він передбачає, що особа, яка хоче набути громадянство, звертається до компетентних органів держави з відповідним клопотанням. При цьому вказана особа має виконати низку умов, які передбачені у національному законодавстві держави, громадянство якої вона хоче набути. До них, як правило, відносять проживання на території держави впродовж певного періоду (5, 7, а іноді й 10 років), знання державної мови, наявність достатніх засобів для існування, здобутих законним шляхом. Висувають й інші вимоги: відсутність деяких хвороб, судимостей, вихід із попереднього громадянства тощо. Однак за певних підстав особа не мусить виконувати всі з вищезгаданих умов, і їй надається громадянство не у загальному, а у спрощеному порядку.
До цього виду набуття громадянства також треба віднести відновлення в громадянстві, яке може відбуватися двома шляхами: реінтеграції та репатріації. У першому випадку мається на увазі відновлення громадянства особи, яка його раніше втратила або вийшла з нього. У другому – відновлення громадянства особи через повернення в державу громадянства, якщо вона опинилася на території іншої держави внаслідок обставин, що не залежать від її волі. Такий спосіб відновлення громадянства найчастіше застосовують стосовно біженців, військовополонених та інтернованих осіб.
Надання громадянства на підставі закону чи іншого внутрішньодержавного акту, хоча і належить до вольового способу набуття громадянства, однак не завжди відбувається за ініціативою особи. Воно може бути наслідком укладання шлюбу, усиновлення, встановлення опіки, визнання батьківства, вступу на військову чи державну службу. Так, національне законодавство більшості держав Латинської Америки містять положення про те, що жінка, яка виходить заміж за іноземця, набуває громадянство свого чоловіка.
До цього виду набуття варто також віднести дарування громадянства. Такий спосіб передбачає набуття громадянства шляхом вираження вдячності державою щодо особи за особливі заслуги перед нею.
Надання громадянства на підставі міжнародного договору, як правило, має місце у випадку територіальних змін: обміну територіями, переходу частини території однієї держави до іншої, об'єднанні та відділенні держав. У рамках цього виду натуралізації розрізняють; оптацію, трансферт.
Оптація – це вид натуралізації, при якому особа, котра проживає на території, що переходить до іншої держави, може вибрати або залишитися на певній території і набути нового громадянства чи переїхати на іншу територію своєї держави, зберігши попереднє громадянство. Як приклад оптації можна назвати обмін територією між СРСР та Польщею на підставі угоди, укладеної 6 липня 1945 р., а також між СРСР та Чехословацькою Республікою відповідно до угоди від 29 червня 1945 р. Так, ст. 2 Протоколу до останнього договору передбачала, що громадяни Чехословацької Республіки, які проживають у прикордонній зоні, у разі переїзду в СРСР набувають його громадянства.
Трансферт дуже схожий на оптацію, однак у цьому випадку вибір громадянства відбувається примусово. Потрібно зазначити, що міжнародне право забороняє автоматичну зміну громадянства.
Отже, існують різні способи набуття громадянства. І щоб укорінитись в певній державі потрібно дотриматись низки правил, формальностей та вимог цієї держави. Не слід також забувати, що закони деяких країн дозволяють мати тільки одне громадянство, і при натуралізацією іншою державою можна втратити це громадянство.
Джерело: Руденко В. «Способи набуття громадянства: теорія й міжнародна практика»