Бідність

Бідність – спричинена рівнем розвитку продуктивних сил і характером економічної системи крайня недостатність наявних у людини, сім'ї, соціальних верств засобів для задоволення мінімальних матеріальних і духовних потреб, тобто для нормального життя та життєдіяльності. Зумовленість бідності рівнем розвитку продуктивних сил полягає в тому, що їх низький рівень розвитку призводить до загального поширення бідності в країні (у слаборозвинутих країнах), окремому регіоні, підвищення порогу бідності. За загальноприйнятою класифікацією, у світі наприкінці 90-х XX ст. приблизно 1 млрд. осіб були багатими, а 5 млрд. – жили в бідності. Низький рівень розвитку продуктивних сил означає відповідний рівень розвитку головної продуктивної сили – людини (в т. ч. людини-працівника), її потреб, інтересів і цілей, а отже, екстенсивний характер закону зростання потреб. Зумовленість бідності характером економічної системи полягає передусім в її залежності від типу власності (на засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, частку національного доходу, об'єкти інтелектуальної власності тощо). Найбільшою мірою сприяє збереженню бідності панування однотипної власності (наприклад, приватної або державної), а її зменшенню – реальний плюралізм типів та форм власності.

 На розвиток бідності безпосередньо впливає дія закону вартості (зокрема одна з його функцій, що зумовлює диференціацію товаровиробників), загального закону капіталістичного нагромадження, закону монополізації виробництва, капіталістичного закону народонаселення, закону циклічного розвитку та ін. Так, дія капіталістичного закону народонаселення виявляється у зростанні промислової резервної армії праці у формі поточного, аграрного та постійного перенаселення, а отже, в постійному збільшенні армії безробітних, які переважно живуть у бідності. Так, у Норвегії в 1997 налічувалося 92 тис. мільйонерів (у норвезьких кронах, 7,5 крони обмінювали на 1 долар) і 56 тис. безробітних. Нижчий прошарок безробітних – паупери. Серед об'єктів власності найбільше впливає на бідність власність на засоби виробництва, зокрема приватнокапіталістична власність на ці об'єкти привласнення. Так, у США на початку 90-х на 0,25% найбагатших американців припадало понад 80% сукупного капіталу (основних фондів) у формі акцій, облігацій. У колишньому СРСР до багатих наприкінці 80-х належало 2,3% сімей, до середньозабезпечених – 11,2%, до бідних – 86,5% сімей (наприкінці 90-х вони зубожіли). Зумовленість бідності характером економічної системи також полягає в її відкритості або закритості, що, у свою чергу, визначається участю в міжнародному поділі праці (менш відкрита система уразливіша щодо бідності), що випливає з переваг, які отримує країна, беручи участь у цьому процесі. На рівень бідності істотно впливає господарський механізм. За умов переважання ринкових важелів саморегулювання економіки бідність зростає, за оптимального поєднання цих важелів з державним та наддержавним регулюванням – зменшується. В Україні впродовж 90-х відбувалася інтенсивна деградація всіх елементів економічної системи, внаслідок чого значно знизився поріг й зросли її масштаби. Бідними стали понад 90% населення. Якщо в США за базу мінімального рівня заробітної плати беруть набір товарів і послуг, які задовольняють основні фізіологічні та соціальні потреби окремої людини або типових сімей (до нього, наприклад зараховують оплату наймання житла, купівлю майже 20 видів м'ясопродуктів за умови споживання приблизно 50 кг м'яса на рік, купівлю раз у п'ять років ненового автомобіля та ін.), то в Україні величина мінімальної заробітної плати на початку 1999 покривала менше 50% межі малозабезпеченості її доларовий еквівалент – приблизно 20 дол., що, за міжнародними критеріями, є ознакою злиденності. Поріг бідності – законодавче встановлений рівень грошових доходів окремої людини, сім'ї, частини населення - за певний час, який дає змогу задовольнити лише мінімальні фізичні потреби. За такою межею опинилося в Україні понад 80% населення. На бідність також впливає політична система країни, рівень самосвідомості, організованості, ідеологія національна ментальність. Залежно від негативної кумулятивної дії цих (надбудовних) та названих вище економічних (базисних) чинників або частини з них масштаби бідності можуть зростати якийсь час навіть у розвинутих країнах світу. Так у США з 1979 по 1993 дохід 5% найбідніших сімей знизився на 15%. Рівень та масштаби бідності переважно зростають під час кризи. У багатьох розвинутих країнах світу для зниження рівня бідності ухвалюють програми боротьби з нею.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.