Через характер вірогідності протікання виробничого процесу на сучасному промисловому підприємстві завжди можливі відхилення фактичного стану виробництва в кожний окремий момент часу від його розрахункових значень на ті ж періоди.

Наявність таких відхилень в певних межах – явище неминуче, оскільки у момент розробки нормативів і планів практично неможливо врахувати всі можливі стани елементів виробництва (засобів праці, предметів праці, робочої сили) і їхні взаємозв'язки. Тому важливим є не сам факт появи відхилення, а його величина, спрямованість і можливість швидкого усунення.

Раціоналізація виробничої інфраструктури є різновидом інноваційної діяльності, тобто діяльності по усвідомленню необхідності і здійсненню всіх тих змін, які є новими для інфраструктурного комплексу підприємства. План раціоналізації виробничої інфраструктури слід оцінювати з позицій ефективності виробництва підприємства в цілому.

Джерела економічних втрат у виробничій інфраструктурі розрізняються залежно від їх причинно-наслідкових зв'язків, впливу і форм прояву. Основними типами втрат є: обумовлені зовнішніми до виробничої інфраструктури або внутрішніми причинами; формальні і дійсні втрати; прямі (кінцеві) і непрямі втрати виробничої інфраструктури (втрачена потенційна вигода із-за неякісного або невчасного обслуговування основного виробництва або зовнішніх споживачів); постійні або ситуативні втрати; формально-структурні і методологічні втрати.

Основними елементами моделі організації процесу раціоналізації виробничої інфраструктури є: усвідомлення проблеми і її визначення; планування і вибір методів її рішення по критеріях ефективності; реалізація і зворотний зв'язок.

Інфраструктура має наступні системні елементи: ціль, вхід, процес, вихід, зовнішнє середовище, керуючі і впливові дії. Входом виробничої інфраструктури є матеріально-речовинні елементи, які поступають у систему: матеріали, енергія, інформація, трудові ресурси і ін. Процеси або операції організовані так, щоб, впливаючи на вхід системи, забезпечити досягнення бажаного виходу. Це може бути ремонт устаткування, виготовлення інструменту і оснащення, вироблення і транспортування споживачам різних видів енергії, транспортні, навантажувально-розвантажувальні роботи. Виходом системи є продукція або результати діяльності виробничої інфраструктури, направлені на забезпечення роботи основного виробництва і суміжних допоміжних ланок.

Прикладом енергопідприємства є таке, основним видом діяльності якого є здобич та обробка питної води, транспортування її до пунктів підключення споживачів.

Промислові підприємства мають структурні підрозділи: служби, ділянки, цеха та інше, які забезпечують виробництво технічною водою. Питна вода подається здебільшого центральним водоводом від міського енергопідприємства.

Організаційно-виробнича структура інструментального господарства визначається його завданнями, типом виробництва і є сукупністю загальнозаводських і цехових підрозділів, зайнятих проектуванням, виготовленням, придбанням і експлуатацією інструменту.

До загальнозаводських підрозділів відносяться інструментальний відділ (управління), інструментальні цехи, центральний інструментальний склад (ЦІС), вимірювальні лабораторії. До цехових підрозділів відносяться цехові бюро (ЦБ), інструментально-роздаточні комори (ІРК) і майстерні по заточуванню і ремонту інструменту.