Структура, цілі, завдання і функції інструментального господарства
Організаційно-виробнича структура інструментального господарства визначається його завданнями, типом виробництва і є сукупністю загальнозаводських і цехових підрозділів, зайнятих проектуванням, виготовленням, придбанням і експлуатацією інструменту.
До загальнозаводських підрозділів відносяться інструментальний відділ (управління), інструментальні цехи, центральний інструментальний склад (ЦІС), вимірювальні лабораторії. До цехових підрозділів відносяться цехові бюро (ЦБ), інструментально-роздаточні комори (ІРК) і майстерні по заточуванню і ремонту інструменту.
Для більшості машинобудівних заводів характерна чітко виражена подвійність управління, тобто централізоване виготовлення інструменту і децентралізоване його використання (експлуатація). Така практика, забезпечуючи централізоване конструювання, підготовку виробництва, планування і виготовлення інструменту, не може забезпечити його раціональну експлуатацію, оскільки ця функція зазвичай виконується у виробничих цехах.
По характеру використання інструмент розділяється на стандартний (нормальний) і спеціальний. До стандартного відноситься інструмент загального призначення, тобто для виконання численних операцій при виготовленні різної продукції. Він виготовляється в основному на спеціалізованих інструментальних заводах відповідно до чинних стандартів.
Спеціальний інструмент служить для виконання певної операції, він виготовляється переважно в інструментальних цехах машинобудівних заводів і не охоплений стандартизацією.
У практиці машинобудування застосовується децимальна система класифікації та індексації. Міжвідомчими нормалями встановлені десяткова система класифікації інструменту і цифрова система індексації.
Весь інструмент ділиться на вісім розрядів, з яких перші чотири є експлуатаційно-конструктивною характеристикою: групи, підгрупи, види і різновиди. Решта чотири розряди є порядковим реєстраційним номером спеціального інструменту або типорозміром стандартного оснащення.
Кожен розряд класифікаційної групи включає десять цифр від 0 до 9, які визначають відповідну характеристику інструменту. Таким чином, весь інструмент ділиться на 10 груп (наприклад, вимірний, ріжучий і т.д.). У свою чергу, група ріжучого інструменту ділиться на десять підгруп (наприклад, різцевий, фрезерний, свердлувальний і т.д.).
На основі класифікації проводиться індексація інструменту, тобто надання кожному типорозміру інструменту умовного позначення – індексу (коду).
Під стандартизацією інструменту розуміється доцільне скорочення конструктивної і розмірної різноманітності інструменту і іншого оснащення при одночасному розширенні областей їх застосування.
Використання стандартизованого інструменту значно скорочує цикл виробництва, трудомісткість і витрати на інструмент і оснащення.
Під потребою в інструменті розуміється сумарна кількість інструменту за кожним типорозміром, яку необхідно виготовити на заводі і придбати на стороні для забезпечення всіх потреб підприємства.
Планування потреби в інструменті включає визначення витрати інструменту на виконання виробничої програми заводу (витратний фонд), визначення запасів інструменту і встановлення витратних лімітів для цехів. Річна потреба в інструменті визначається щодо витрати його на виробничу програму і різниці між нормативною (Zн) і фактичною величиною оборотного фонду.
Норма витрати інструменту, тобто кількість його на виконання певного об'єму робіт, встановлюється залежно від типу виробництва.
Організація експлуатації інструменту є основним завданням інструментального господарства і включає наступні функції:
- організація роботи ЦІС та інструментально-роздаточних комор;
- забезпечення робочих місць інструментом;
- організація заточування, ремонту і відновлення інструменту;
- технічний нагляд.
Вся робота щодо експлуатації інструменту повинна проводитись централізовано, через спеціальний цех експлуатації.
Центральний інструментальний склад здійснює приймання, перевірку, зберігання, видачу і облік руху інструменту. Весь інструмент поступає в ЦІС, де піддається приймальному контролю і оформленню.
Організація обслуговування робочих місць інструментом повинна забезпечувати своєчасну і комплектну доставку, мінімальні витрати часу на отримання і заміну, простій і чіткий облік інструменту, що знаходиться на робочих місцях.
У потоково-масовому і автоматизованому виробництві інструмент повинен доставлятися на робочі місця технологічними операційними комплектами. В даному випадку забезпечується централізована доставка інструменту спеціальними робочими з примусовою заміною зношеного інструменту відповідно до його стійкості.
У серійному виробництві інструмент доставляється на робочі місця відповідно до комплектнопераційних карт до моменту почала обробки кожної партії деталей. Підбір комплекту інструменту проводиться за змінно-добовими завданнями, а подача на робочі місця – по вказівці майстра.
На заводах дрібносерійного і одиничного виробництва при виготовленні нормалізованих деталей і використанні технології групової обробки застосовується комплектна доставка інструменту, в решті випадків робочі самі отримують необхідний інструмент.
Децентралізована (пасивна) система доставки зв'язана з великими втратами робочого часу і неекономним використанням інструменту.
Організація заточування інструменту визначається типом виробництва. На заводах масового виробництва існує централізоване заточування. Заточувальні відділення створюються у кожному цеху або на групу цехів залежно від номенклатури і кількості інструменту, а також розташування цехів.
Централізоване заточування поєднується з примусовою заміною інструменту, має ті ж переваги і, крім того, забезпечує високу якість заточування і більший термін служби інструменту. У дрібносерійному одиничному виробництві переважає децентралізоване заточування, коли робочий сам заточує інструмент, що супроводжується підвищеною витратою інструменту і втратами робочого часу.
Ремонт інструменту здійснюється в ремонтний-інструментальних майстернях виробничих цехів або в інструментальних цехах.
Інструмент масового використання після повного зносу може відновлюватися – або в первинних розмірах по прямому призначенню, або переробкою в менші розміри того ж призначення, або як заготівка для виготовлення інших типорозмірів.
Джерела:
- Гончаров В.Н. и др. Эффективность производственной инфраструктуры. Луганск, 1994. – 168 с.
- Организация производства на предприятии. / Под ред. Туровца Ю.П. и Себирского Б.Ю. Ростов-на-Дону: Издательский центр МарТ, 2002. – 464 с.
- Ягодка А.Г. Соціальна інфраструктура і політика: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2000. – 212 с.
- Новицкий Н.И. Организация и планирование производства. Практикум. Мн.: Новое издание, 2004. – 256 с.
- Логистика: Учебник для студ. вузов / Аникин Б.А и др. Под ред. Аникина Б.А. – М.: ИНФРА-М, 2004. – 367 с.
- Богатко А.Н. Система управления развитием предприятия. М.: Финансы и статистика, 2001. – 240 с.