Заборгованість

Заборгованість – сума невиконаного зобов'язання, несплаченого боргу. Термін «заборгованість» найчастіше вживають щодо зобов'язань по кредиту (банківському, комерційному), а також стосовно зобов'язань перед фінансовими органами з платежів до бюджету. Заборгованість поділяють на валову (загальна сума боргу); чисту (валова заборгованість без нарахованих відсотків); по відсотках (сума відсотків за користування кредитом, несплачених на певну дату). За терміном виникнення та існування розрізняють заборгованість строкову і прострочену. Залежно від того, чи має підприємство боржників або само є таким, виділяють дебіторську й кредиторську заборгованість. Незабезпечена по позиках заборгованість є перевищенням на певну дату заборгованість юридичних та фізичних осіб по позиках банку над сумою їхнього забезпечення. Головна причина такої заборгованості – зменшення величини матеріальних цінностей, прийнятих для забезпечення кредиту, без відповідної сплати позики. Зовнішня заборгованість – сума фінансових зобов'язань країни щодо іноземних кредиторів, які належить сплатити у встановлені терміни.

Абонентська заборгованість

Абонентська заборгованість – обов'язок абонента оплатити отримані послуги, термін оплати яких закінчився. У противному разі він може бути позбавлений змоги отримувати послуги заборгованість буде стягнуто за рішенням суду.

Дебіторська заборгованість

Дебіторська заборгованість – борг підприємству, організації, фізичній особі, що виник у процесі господарських відносин з іншими юридичними і фізичними особами. Причина дебіторської заборгованості – несвоєчасність розрахунків за товари, послуги. Значні суми дебіторської заборгованості відчутно погіршують фінансовий стан підприємства, організації і можуть призвести до їх неплатоспроможності. На 1.02.1997 дебіторська заборгованість в Україні становила 56 млрд. грн. Утворення дебіторської заборгованості пов'язано зі зростанням конкуренції серед виробників (продавців), які відвантажують товари або надають послуги клієнту фактично до надання йому товарного кредиту. Позитивні сторони дебіторської заборгованості пов'язані зі зменшенням обігових коштів і поліпшенням фінансових показників ефективності. Недоліки дебіторської заборгованості пов'язані зі зростанням кредитних ризиків. Зіставлення переваг і недоліків дебіторської заборгованості у кожному конкретному випадку та прийняття відповідних управлінських рішень є предметом окремого розділу фінансового менеджменту – менеджменту (управління) дебіторською заборгованістю.

Дебіторська заборгованість – частина оборотного капіталу підприємства, компанії, сума, яку заборгували підприємству, організації, компанії інші юридичні особи і компанії, а також громадяни, що є їх боржниками (дебіторами) за поставку товарів, виконання робіт, надання послуг тощо. Розрізняють дебіторську заборгованість за основну діяльність і дебіторську заборгованість за інші неосновні операції. Перша відображається в статтях «Рахунки до сплати» (рахунки, які виникають при оформленні угоди записуванням вартості проданих у кредит товарів, без письмового зобов'язання боржника) і рахунки, що виникають при оформленні письмового зобов'язання сплати боргу на певну дату, як правило, нарахування відсотків. Дебіторська заборгованість за неосновні операції – аванси філіалам, службовцям та ін. На початку 1998 дебіторська заборгованість в Україні становила 77,2 млрд. грн., в т.ч. між підприємствами України – 74 млрд. грн., з суб'єктами господарської діяльності країн СНД – 1,4 млрд. грн.

Заборгованість підприємств

Заборгованість підприємств – борги підприємств, які підлягають сплаті. Спричинені дією внутрішніх закономірностей процесу нагромадження капіталу на мікрорівні (в масштабі окремих підприємств) і на макрорівні (у межах національної та світової економіки). Конкретнішими причинами заборгованості підприємств є посилення залежності підприємств від банків, подорожчання кредитів, зменшення питомої ваги залучених зовнішніх джерел фінансування через механізм випуску акцій та ін. У США активи нефінансових корпорацій за період 1949-88 зросли у 22 рази, сумарна заборгованість – у 30,3 рази, чиста заборгованість (загальна сума заборгованості без ліквідних активів, тобто депозити або вкладення у приватні та державні цінні папери) – в 53,5 рази. В абсолютних показниках сумарні активи нефінансованих корпорацій США за цей період збільшилися з 231 млрд. дол. до 4,5 трлн. дол., ліквідні активи – з 36 до 495 млрд. дол., загальна заборгованість – з 64 млрд. дол. до 1,7 трлн. дол., чиста заборгованість – з 27 млрд. дол. до 1,2 трлн. дол. Це зумовлено випереджаючим зростанням частки залучених коштів (зовнішніх джерел фінансування) і повільним зростанням ліквідних активів.

Рівень заборгованості підприємств залежить від методики оцінки основного капіталу, землі й товарно-матеріальних цінностей, які входять до валових активів. Ця методика може полягати у балансовій оцінці остаточної вартості основного капіталу та альтернативній оцінці (основний капітал, земля, товарно-матеріальні цінності оцінюються в поточних цінах). Власний капітал корпорацій визначається як різниця між валовими активами та всіма видами пасивів, тобто поточними (зобов'язаннями, які підлягають оплаті впродовж одного фінансового року) і довготерміновими пасивами, погашення яких перевищує один розрахунковий період. До Другої світової війни співвідношення борги-активи становило приблизно 55%, а на початку 80-х – майже 76%. Відношення чистої заборгованості до активів за балансовою вартістю за повоєнний період зросло приблизно з 11% до 22%. Якщо загальний рівень заборгованості визначати за альтернативною оцінкою, то він приблизно у 2,5 рази менший, ніж у довоєнні роки (відповідно 13% і 33%). У 1900 цей показник становив 32%. Другий метод оцінки менш реалістичний, оскільки в ньому вартість основного капіталу відображена з урахуванням інфляції. У 80-х в економіку США було вкладено іноземних капіталів у сумі приблизно 100 млрд. дол. Це є ознакою зростання заборгованості підприємств, посилення їх нестабільності. Проте за продуктивного використання отриманих коштів, спрямування їх на оновлення основного капіталу (в США у 80-х основні фонди були оновлені приблизно на 60% значною мірою за рахунок іноземних капіталів, оскільки норма заощаджень у цей період була низькою), що супроводжується зростанням обсягів випущеної продукції й отриманих доходів тощо, використання таких залучених коштів не вважається негативним для економіки. Загрозою для фінансової стабільності підприємств є збільшення відсоткових ставок (під час кризи 1974-75 і 1980-82 вони сягнули майже 20%), необхідність здійснення виплат відсоткових платежів. У XX ст. у структурі інвестицій американських підприємств поступово знижувалася роль нових випусків акцій і частка довготермінового кредиту. Вирішальна роль серед залучених засобів належала облігаціям їх частка в структурі заборгованості у 1948 становила приблизно 50%, а наприкінці 80-х – майже 53%. Водночас зниження частки довготермінової заборгованості відбулося за рахунок зменшення питомої ваги заставних приблизно з 21% до 6%. Загальна заборгованість нефінансових корпорацій у цей період зросла за рахунок короткотермінової заборгованості, тобто банківських, урядових, зарубіжних кредитів, позик фінансових компаній і комерційних паперів, частка короткотермінової заборгованості – з 29% до 48%, а питома вага банківських короткотермінових позик становила відповідно 26% і 25%. До Другої світової війни за рахунок випуску акцій покривалося до 15% усіх фінансових засобів, а в 70-80-ті – приблизно 3%. Внаслідок цього частка самофінансування була відносно стабільною, незважаючи на збільшення питомої ваги залучених коштів. При цьому спостерігався процес рекордної емісії акцій у 1983-87 (на суму понад 300 млрд. дол. порівняно з 85 млрд. дол. у 1979-82 і викуп корпораціями власних акцій на біржі (на суму 285 млрд. дол.). Нерозподілені прибутки на розширене відтворення становили у 80-х майже 15% власних засобів нефінансових корпорацій США. Головну роль у фінансуванні капіталовкладень відігравали амортизаційні відрахування і короткотерміновий кредит. В Україні на кінець 1993 кредитна заборгованість підприємств вітчизняним та зарубіжним підприємствам, а також банкам перевищила127 трлн. крб., що майже вдвічі більше від заборгованості дебіторів. Сума кредиторської заборгованості українських підприємств була такою, що на кожного працівника державних підприємств припадало понад 5 млн. чистого боргу (середня зарплата в народному господарстві в той час – до 1,5 млн. крб.). У середині 1995 сума внутрішніх неплатежів становила вже 206 трлн. крб. (майже 1,5 млрд. дол.), дебіторська заборгованість – 1,6 квадрильйона крб., кредиторська – понад 2 квадрильйони. На 1.І.1998 дебіторська заборгованість підприємств – 77,2 млрд. грн., кредиторська –107,8 млрд. грн., ВВП становив 92,5 млрд. грн. Головні причини цього – значні цінові перекоси (диспаритети), відсутність механізму фінансового банкрутства підприємств, недосконала структурна політика держави та фінансова політика НБУ, слабке використання вексельного обігу й системи взаємних розрахунків.

Заборгованість по відсотках

Заборгованість по відсотках – сума відсотків, нарахована на обсяг заборгованості з основного боргу і на певну дату ще не виплачена.

Кредиторська заборгованість

Кредиторська заборгованість – грошові кошти, тимчасово залучені підприємством, фірмою та іншими юридичними особами, які мають бути повернені позичальнику (фізичним або юридичним особам). Формами кредиторської заборгованості є нездійснені платежі постачальникам за відвантажені товари, несплачені податки та борги, нарахована заробітна плата, невнесені страхові внески. Кредиторська заборгованість в Україні на початку 1998 становила 108 млрд. грн., або майже 108% ВВП.

Кредиторська заборгованість – тимчасово залучені суб’єктом у власне користування грошові кошти, які підлягають поверненню юридичній або фізичній особі. Розрізняють нормальну (законну) і прострочену кредиторську заборгованість. Нормальна виникає у межах діючих термінів її сплати. Заборгованість, не погашена з настанням термінів сплати, є простроченою.

В регульованих ринкових системах з розвинутим господарським законодавством кредитор у разі невиконання позичальником у передбачені терміни своїх кредитних зобов’язань може подати на нього позов і в судовому порядку вимагати не лише повернення боргу, а й повного відшкодування збитків. У разі невиконання позичальником рішень суду про сплату заборгованості суд оголошує боржника неплатоспроможним і застосовує механізм банкрутства, який водночас є й механізмом вибору ефективного власника, і механізмом запобігання можливій ланцюговій реакції поширення неплатежів між господарюючими суб’єктами, що може перетворитися на потужний дестабілізуючий фактор економіки. Проте в періоди глибоких економічних потрясінь механізм банкрутства належним чином не виконує зазначені функції, і через несприятливі об’єктивні обставини дуже часто неплатоспроможними стають виробники з нормальним і навіть високим рівнем ефективності господарювання, які створюють потрібну споживачам продукцію (послуги). Банкрутства і кредиторська заборгованість у такому разі набувають масового характеру, посилюють процес згортання виробництва, зменшення кількості робочих місць, доходів, рівня споживання суспільства.

В Україні проблема кредиторської заборгованості була однією з найгостріших у першій половині 90-х XX ст. Способи, якими її намагалися вирішувати в 1992-1993 (через надання державою господарюючим суб’єктам кредитів, субсидій, допомог, джерелом яких була додаткова емісія грошей), не мали і не могли мати бажаних наслідків, оскільки коріння проблеми – у виробництві, насамперед невідповідності його структури структурі суспільних потреб (високому ступені залежності від імпорту сировини, комплектуючих, енергоносіїв тощо, високій фондо- і матеріаломісткості продукції за низької іі якості та відносно високої ціни тощо), а навпаки, погіршили загальну макроекономічну ситуацію, спричинивши бурхливий розвиток інфляційних процесів. Інфляція руйнувала виробництво, фінансово-грошову систему. Криза в державі набула рис глибокої стагфляції. За таких умов уряд спрямовував значні зусилля на стримування галопуючої інфляції. Вжиті ним упродовж 1994-1995 заходи дали змогу суттєво знизити її рівень (з 850% у 1994 до 180% у 1995 на рік). Проте жорстка монетарна політика, за допомогою якої уряд боровся з інфляцією, посилила кризу неплатежів. Тільки за перші сім місяців 1995 прострочена кредиторська заборгованість підприємств і організацій в Україні збільшилася на 571 трлн. крб. і досягла рівня 725 трлн. крб. У наступні роки кредиторська заборгованість ще більше поглибилася і в 1998 становила 107,7 млрд. грн., що майже вдвічі перевищувало обсяги ВВП. Тотальні неплатежі за зобов’язаннями стали одним із найголовніших факторів, що блокували пожвавлення господарського життя в країні. І це невипадково. Монетарна політика, по суті, є політикою стримування доходів, тому підвищення платоспроможності господарських суб’єктів неможливе, отже, неможливо перебороти спад виробництва, вивести економіку з кризи. Досвід країн Західної Європи, уряди яких у 70-80-ті використовували концепцію монетаризму як керівництво до дії в боротьбі зі стагфляцією у цих країнах, засвідчує, що монетарна політика ефективна щодо приборкання інфляції, але супроводжується подальшим згортанням виробництва, зростанням безробіття, загостренням соціальної напруженості. Логіка й реальна практика, в т.ч. самої України, засвідчують, що розв’язати проблему неплатежів можна тільки в контексті загального оздоровлення економіки на базі піднесення виробництва через пряме (не опосередковане штучним «накачуванням» в економіку номінального попиту) стимулювання його розвитку. Для цього потрібна цілісна програма, в якій, крім заходів щодо стримування інфляційних процесів, передбачаються і ретельно виважені, узгоджені між собою, конкретизовані напрями політики держави в галузі інвестицій, амортизації, цін, податків, підготовки кадрів, оплати праці, зовнішньоекономічних відносин тощо, спрямовані на структурну перебудову економіки, підвищення її ефективності, розвиток конкурентного середовища, чутливості виробництва до суспільних потреб, на зростання на цій основі реальних доходів господарюючих суб’єктів, усього населення країни.

Нагромаджувана заборгованість

Нагромаджувана заборгованість – види заборгованості за певний період часу.

Прострочена заборгованість

Прострочена заборгованість – своєчасно не сплачені підприємствами, компаніями, організаціями га установами платежі постачальникам та підрядникам, кредитним установам, фінансовим органам, працівникам, вищестоящим організаціям та ін.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.