Юридична власність – загальна умова виробництва, вияв волі певної соціально-політичної сили і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у праві власності. Оскільки юридична власність є вираженням вольових відносин між людьми, пов'язаних з певним видом матеріальних чи нематеріальних благ або з речами, то вона, як і економічна власність, має дві сторони: 1) вольове ставлення людини до іншої людини або групи людей до іншої групи, 2) ставлення людини до речі. У другому випадку речі (засоби праці, предмети праці, предмети споживання тощо) належать певним особам, перетворюючись на сферу вияву людської волі, і є об'єктом їхнього володіння, їхнім майном, а люди – власники цього майна. Виникає вольове ставлення людини до речі – вона вкладає свою волю у певну річ. У цьому плані юридична власність означає ставлення індивіда до речей як до своїх, тобто як до самого себе, або поширення самого себе на зовнішні предмети, їх втягування у свою орбіту, владу над речами, коли власник може розпоряджатися ними на власний розсуд. Речі при цьому уособлюються, персоніфікуються і протиставляються іншим речам, які або взагалі не перебувають у чиєму-небудь володінні, або перебувають у володінні інших суб'єктів. Вільний доступ до таких речей інших членів суспільства не допускається. Певні речі як об'єкти володіння є майном конкретної особи, стають монопольною сферою вияву тільки волі їх власника. У його свідомості цей процес відображається ставленням до речей як до своїх, що не перебувають у сфері вияву волі інших індивідів. А в їх свідомості це відображається як ставлення до чужих речей, як не до свого майна. Найважливіші категорії юридичної власності – володіння, розпорядження, користування.