Організація міжбанківських розрахунків

Центральний банк несе відповідальність за ефективне і безперебійне функціонування платіжної системи країни, забезпечення мінімізації ризику в цій системі.

Виходячи з характеру платежів, які здійснює платіжна система, розрізняють:

  • системи міжбанківських розрахунків;
  • внутрішньобанківські платіжні системи;
  • системи «клієнт-банк»;
  • системи споживчих платежів, тобто системи масових платежів населення з використанням карток.

Системи міжбанківських розрахунків призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, що зумовлені виконанням платежів клієнтів банків або власних зобов'язань одного банку перед іншим. Системи міжбанківських розрахунків різних країн можуть значно відрізнятися. В світі не існує єдиної платіжної моделі, але існують загальні принципи побудови платіжної системи.

Залежно від характеру стосунків між учасниками платіжного процесу розрізняють два основних методи здійснення розрахунків:

  • з використанням двосторонніх кореспондентських рахунків;
  • з використанням рахунків у центральному банку, який відіграє роль посередника у розрахунках.

За повнотою здійснення міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків: систему валових і систему клірингових розрахунків.

Система валових розрахунків (брутто, gross) передбачає розрахунок за кожним платіжним документом (тобто за кожною трансакцією) окремо.

Система клірингових розрахунків (нетто, net) забезпечує накопичення певного обсягу платіжних повідомлень, після чого виконується підрахунок чистої нетто-позиції кожного з банків-учасників (виконується неттинг). Тобто, за платіжними документами, що стосуються одного учасника, вираховується різниця між сумами коштів, які цей банк отримує, та коштами, які він сплачує, і ця різниця може бути як дебетовою, так і кредитовою. Саме ці чисті нетто-позиції відображаються потім на рахунках банків-учасників.

Залежно від того, хто є власником системи міжбанківських розрахунків, діють дві системи:

  • система, якою центральний банк володіє, яку він обслуговує і в якій виконує розрахунки;
  • система, що є власністю структур приватного сектора (банківських асоціацій або клірингових палат) і в якій центральному банку відводиться роль агента з остаточних розрахунків.

Обидві системи поєднує те, що остаточний розрахунок виконує центральний банк. Залежно від режиму функціонування кореспондентського рахунку розрізняють дві системи міжбанківських розрахунків:

  • система розрахунків з наданням банком, який веде кореспондентський рахунок, кредиту-овердрафту;
  • система розрахунків без надання банком, який веде кореспондентський рахунок, кредиту-овердрафту, тобто платежі здійснюються у межах залишків коштів на кореспондентському рахунку.

За операційними параметрами електронних систем міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків:

  • система пакетного режиму, коли платіжні документи обробляються періодично і групами (пакетами файлів платіжних документів);
  • система реального часу, коли платежі зараховуються на кореспондентські рахунки у міру їх надходження.

Згідно з нормативними актами Національного банку міжбанківські розрахунки на території України можуть здійснюватись:

  • через систему електронних платежів (СЕП) Національного банку України;
  • внутрішньобанківську платіжну систему;
  • прямі кореспондентські відносини між банками (за наявності дозволу регіонального управління НБУ за місцем відкриття кореспондентського рахунку).

Починаючи з 1994 р. основна форма міжбанківських розрахунків в Україні – це система електронних платежів через мережу розрахункових палат НБУ. Система забезпечує:

  • прискорення розрахунків між банками;
  • підвищення рівня надійності розрахунків;
  • посилення контрольної функції НБУ за станом кореспондентських рахунків комерційних банків;
  • раціональне використання тимчасово вільних ресурсів банків тощо.

СЕП побудована як деревовидно-мережна структура. На нижньому рівні СЕП містяться банки-учасники електронних розрахунків. Середній рівень СЕП представлений мережею регіональних розрахункових палат (РРП). РРП – це підрозділ регіонального управління Національного банку, який обслуговує банки-учасники СЕП відповідного регіону. На верхньому рівні СЕП знаходиться Центральна розрахункова палата (ЦРП), яка організує функціонування СЕП у цілому і керує роботою регіональних розрахункових палат.

Для участі в СЕП комерційний банк встановлює з регіональним управлінням НБУ кореспондентські відносини, тобто укладає угоду про відкриття кореспондентського рахунку. Коррахунки ведуться в електронній формі в регіональному управлінні НБУ. Одночасно з відкриттям кореспондентського рахунку комерційному банку-учаснику СЕП відкривається технічний кореспондентський рахунок в РРП, через який безпосередньо здійснюються міжбанківські розрахунки.

СЕП пропонує різні способи взаємодії головного банку з його філіями при виконанні міжбанківських розрахунків. Ці способи отримали назву «моделей обслуговування консолідованого коррахунку в СЕП». При розробці моделей враховували, що банки своїми філіями повинні керувати:

  • у масштабі всієї країни;
  • якомога докладніше;
  • за допомогою засобів СЕП;
  • за дворівневою структурою.