Форми функціонування внутрішнього економічного механізму
Внутрішній економічний механізм може мати різні форми функціонування. Вони відрізняються ступенем свободи поведінки підрозділів, формами їхні зв'язків і показниками ефективності діяльності. При дещо спрощеному підході можна виділити такі економічні форми функціонування підрозділів:
- підрозділи – центри витрат;
- підрозділи – центри прибутку, серед яких виокремлюють;
- підрозділи, що формують розрахунковий умовний прибуток;
- підрозділи – центри реального прибутку.
Підрозділи, що є центрами витрат, виготовляють, як правило, продукцію внутрішньокоопераційного призначення. їхня діяльність досить жорстко регламентується, а ефективність оцінюється за показниками витрат. Це передусім підрозділи (цехи, дільниці та ін.) технологічної спеціалізації, яким притаманні зв'язки в межах технологічної послідовності обробки.
Підрозділи, що є центрами прибутку, або виготовляють кінцеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішньокоопераційного призначення, яку передають іншим підрозділам за внутрішніми планово-розрахунковими цінами і створюють таким чином розрахунковий умовний прибуток як частину прибутку підприємства. Як правило, це підрозділи предметної та змішаної спеціалізації.
Економічний механізм може мати різні режими функціонування: від жорсткого адміністративно-наказового управління з високою централізацією прийняття рішень до повного саморегулювання в умовах вільного ринку. Між цими крайніми станами можливий ряд варіантів.
Вибір режиму функціонування внутрішнього економічного механізму визначається кількома чинниками, а саме: призначенням продукції, величиною підприємства та розмірами його підрозділів.
На форму функціонування економічного механізму підприємства істотно впливає тип виробництва. Від нього залежить виробнича структура підприємства та його підрозділів, характер технологічних процесів та їхня оснащеність, форми організації виробництва, праці та управління, у міру підвищення серійності виробництва розширюється застосування високопродуктивного соціального обладнання, прогресивних технологічних процесів зменшується необхідність жорсткого контролю за функціонуванням окремих підрозділів та централізації управління підприємством взагалі.
Сучасний період розвитку промислового виробництва характеризується високим ступенем оновлення об'єктів виробництва. У зв'язку з тим, що виробничий апарат промислових підприємств оновлюється повільніше, ніж вироби, що виготовляються, виникає одна з найгостріших проблем сучасного виробництва – проблема його адаптації до динамічної зміни продукції. Тому сучасна виробнича система, на якій ґрунтується економічний механізм, має бути:
- високоефективною – вирізнятися високою продуктивністю при мінімальних витратах виробництва;
- високоадаптивною, що передбачає високий рівень гнучкості техніки і технології, який забезпечував би мінімум витрат трудових і матеріальних ресурсів при зміні (оновленні) об'єктів виробництва;
- стабільною – характеризуватися постійним складом і структурою технічних засобів, технологічного процесу та організації виробництва протягом певного періоду.
Не менш суттєву роль при формуванні економічного механізму відіграє величина підприємства. Якщо малому підприємству більш притаманне централізоване управління з прямим плановим регулюванням його діяльності, то на великих підприємствах (особливо в умовах динамічного зовнішнього середовища) можуть застосовуватись договірні форми регулювання діяльності підрозділів внутрішньозаводської кооперації, а предметно-спеціалізовані підрозділи, що є суб'єктами ринку, взагалі мають широку свободу поведінки.
Завдяки внутрішній спеціалізації та кооперуванню великі підприємства на відміну від малих мають більші можливості підвищувати загальний рівень кваліфікації персоналу, завантажувати обладнання, зменшувати витрати на складські та транспортні операції, рекламу та ін. Концентрація фінансових і людських ресурсів у великих корпораціях дає змогу останнім здійснювати внутрішньофірмову диверсифікацію капіталу з однієї галузі економіки в іншу, що поряд з тими перевагами, які вони мають завдяки концентрації ресурсів, дає їм можливість існувати навіть у найбільш несприятливих для економіки періодах. Диверсифікація поряд з науково-технічним прогресом стала головним напрямком підприємництва великого капіталу.
Найважливішою рисою підприємства в нинішніх умовах господарювання має бути адаптація до змін навколишнього середовища. Вибір тієї чи іншої форми функціонування економічного механізму підприємства значною мірою залежить також від того, яку ринкову політику проводить підприємство, яких стратегічних цілей воно намагається досягти: чи визначити та захопити нову ринкову нішу, чи забезпечити стабільну діяльність, чи не звертати увагу на зміну ринкових умов функціонування.
На думку провідних фахівців, адаптація можлива при вирішенні трьох фундаментальних проблем, що безпосередньо впливають на форму економічного механізму підприємства:
- Проблема підприємництва: уточнення або переорієнтація сфер діяльності підприємства. Для новоствореного підприємства ця проблема полягає в конкретизації попереднього, відносно невизначеного напрямку і секторів ринку, що неминуче натикається на труднощі технічного й адміністративного характеру при новій орієнтації давно існуючих підприємств.
- Проблема інжинірингу: створення технічної системи, яка б забезпечила можливість реалізації попереднього рішення, а саме: вибір технології, переформування інформаційної мережі та системи контролю.
Адміністративна проблема: визначення структур і процедур, які б забезпечували нормальне функціонування підприємства.
Послідовне вирішення цих проблем формує цикл адаптації підприємства. Кожне підприємство визначає свою стратегію адаптації виходячи з власних особливостей.
Джерело – глава з навчального посібника:
Внутрішній економічний механізм підприємства: навчальний посібник / В.М. Гончаров, Н.В. Касьянова, Н.В. Вецепура, Д.В. Солоха та ін.. – Донецьк: СПД Купріянов В.С., 2007. – 284 с.