Ресурси підприємства, необхідність і сутність управління ними

Для здійснення цілей підприємництва кожне підприємство повинне мати необхідні економічні ресурси.

Економічними ресурсами підприємства називається сукупність засобів, за допомогою яких суб'єкт господарювання може досягти мети й одержати очікуваний результат.

У теорії і господарській практиці сформувалося досить чітке уявлення про склад економічних ресурсів підприємства. До складу економічних ресурсів звичайно включають:

• трудові ресурси;
• фінансові ресурси;
• матеріальні ресурси, які складаються з основних фондів (засобів) і оборотних активів;
• нематеріальні ресурси;
• інформаційні ресурси.

Коротко розглянемо кожну групу економічних ресурсів.

Трудові ресурси чи персонал підприємства – це сукупність фізичних осіб, які знаходяться з підприємством як з юридичною особою у відносинах, регульованих КЗпП України й іншими правовими актами про трудову діяльність і наймання.

Трудові ресурси чи персонал підприємства утворюють трудовий колектив працівників з визначеною структурою відповідно до структури виробництва, форми власності й організаційного устрою конкретного підприємства.

Для характеристики трудового потенціалу підприємства часто використовують такі поняття, як «кадри», «робоча сила», «трудові ресурси», «людські ресурси», «персонал». Як правило, усі ці поняття взаємозалежні і використовуються як синоніми. Однак іноді застосування того чи іншого поняття є необхідним для виділення специфічних особливостей трудового потенціалу колективу.

Наприклад, під робочою силою мають на увазі сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які використовуються нею для виробництва матеріальних благ і послуг. «Трудові ресурси», як правило, характеризують потенційну робочу силу підприємства як частину трудових ресурсів країни. Під кадрами розуміється основний (штатний, постійний), як правило, кваліфікований склад працівників підприємства. У поняття «людські ресурси» вкладається ширший і глибший зміст, ніж у поняття «трудові ресурси» і «робоча сила» за рахунок відображення активної ролі людини в економіці, визнання економічної доцільності капіталовкладень у формування, використання і розвиток працівників.

Людські ресурси є головним ресурсом будь-якого підприємства, від кваліфікації і продуктивності праці яких залежать багато в чому результати господарської діяльності, досягнення поставлених цілей, здатність підприємства вигравати в конкурентній боротьбі. Людські ресурси надають руху матеріально-речовим елементам виробництва, створюють продукт, вартість і додану вартість у формі прибутку. Відмінність людських ресурсів від інших видів ресурсів фірми полягає в тому, що кожен найманий робітник може відмовитися від запропонованих йому умов і вимагати зміни умов праці і модифікації неприйнятних, з його точки зору, робіт, перенавчання іншим професіям і спеціальностям, може, нарешті, звільнитися з підприємства за власним бажанням. Витрати на персонал, які включають витрати на оплату і праці, житло, соціальний захист працівників, професійне навчання, культурно-побутове обслуговування і податки, пов'язані з використанням робочої сили, займають друге місце в структурі витрат підприємства після матеріальних витрат виробничого підприємства.

Персонал підприємства має визначені кількісні, якісні і структурні характеристики.

Кількісна характеристика персоналу підприємства в першу чергу вимірюється такими показниками, як облікова, явочна і середньосписочна чисельність працівників.

Облікова чисельність працівників – це показник чисельності працівників облікового складу на певну дату з обліком прийнятих і звільнених за цей день працівників.

Явочна чисельність – це розрахункова кількість працівників облікового складу, які повинні з'явитися на роботу для виконання виробничого завдання.

Середньосписочна чисельність – це розрахункова кількість працівників за певний період, наприклад, місяць, рік і використовується для розрахунку інших економічних показників, у т.ч. продуктивності праці. Середньосписочна чисельність працівників за місяць розраховується шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день місяця і ділення на кількість днів у місяці.

Крім зазначених показників, кількісна характеристика трудового потенціалу підприємства може бути представлена й іншими показниками, у т.ч. фондом ресурсів праці в людино-днях чи у людино-годинах.

Якісна характеристика персоналу підприємства визначається ступенем професійної і кваліфікаційної придатності її працівників для досягнення поставлених цілей.

Структурна характеристика персоналу підприємства визначається складом і кількісним співвідношенням окремих категорій і груп працівників. Тут можна виділити: основні, допоміжні, підсобні й обслуговуючі працівники; робітники та службовці; керівники, фахівці і службовці; постійні, тимчасові і сезонні тощо.

З метою ефективного використання трудового потенціалу на підприємствах здійснюється його управління, яке включає аналіз кадрового потенціалу і рівня його використання, визначення потреби в працівниках різних спеціальностях, прогнозування і планування чисельності працівників усього підприємства й окремих його підрозділів по різних структурних групах; розміщення працівників і координацію їхньої діяльності; мотивацію праці працівників; облік результатів праці працівників; контроль за виконанням завдань, інструкцій, розпоряджень, наказів.

Необхідність управління кадровим потенціалом випливає із сутності спільної діяльності великої кількості людей, яка передбачає розробку і реалізацію на практиці цілісної системи впливу на персонал з метою забезпечення ним необхідних умов для виконання належних функцій.

Фінансові ресурси – це кошти, які формуються при утворенні підприємства і поповнюються в результаті господарської діяльності за рахунок продажу товарів, виконання робіт і надання послуг, а також шляхом залучення зовнішніх джерел фінансування.

Усі джерела коштів, які використовуються для формування фінансових ресурсів, можна поділити на дві групи: власні і позикові.

Власні кошти формуються в момент створення підприємства, а також у процесі його діяльності і включають:

• статутний капітал, утворений за рахунок установчих чи пайових внесків, випуску і розміщення акцій, бюджетного фінансування;
• додатковий капітал, утворений як перевищення надходження внесків чи сум коштів, отриманих від продажу акцій, а також при переоцінці матеріального майна підприємства по справедливій вартості;
• нерозподілений прибуток підприємства, який може бути використаний для фінансування господарської діяльності;
• інші виробничі фонди, які утворюються за рахунок прибутку;
• амортизаційні відрахування на відтворення основних засобів і нематеріальних активів.

Позикові кошти формуються в процесі діяльності підприємства і включають:

• банківські довгострокові і короткострокові кредити;
• облігаційні і необлігаційні позики;
• товарні чи комерційні кредити та ін.

Позикові кошти залучаються у зв'язку з тим, що у підприємства періодично виникають потреби в додаткових коштах, які неможливо задовольнити за рахунок власних коштів. Залучення позикових коштів здійснюється на принципах платності, терміновості, зворотності, цільового використання і матеріального забезпечення.

В Україні існує певна проблема залучення позикових коштів. Ця проблема пов'язана, по-перше, з тим, що позикові джерела як і раніше залишаються досить дорогими для виробничих підприємств; по-друге, фінансові інститути, у т.ч. банки не довіряють більшості підприємств як кредитопозичальникам через невиконання останніми своїх зобов'язань по своєчасному поверненню узятих кредитів і виплату відсотків по них.

У процесі формування і використання власних та позикових фінансових ресурсів виникає потреба постійно керувати цим процесом.

Процес управління фінансовими ресурсами включає:

• аналіз фактичного формування і використання власних та позикових фінансових ресурсів у попередні періоди, виявлення резервів поліпшення їхнього формування і використання;
• розробка прогнозів і планів формування та використання фінансових ресурсів на найближчу перспективу;
• розробку фінансової політики підприємства, у тому числі, розподілу прибутку, виконання податкових зобов'язань тощо;
• визначення доцільності додаткового залучення фінансових ресурсів за рахунок емісії акцій, облігацій, одержання банківського фінансового кредиту тощо;
• організація процесу формування і використання фінансових ресурсів підприємства;
• облік і контроль процесів формування і використання фінансових ресурсів.

Управління фінансовими ресурсами підприємства здійснюється, як правило, фінансовою чи економічною службою підприємства. Однак основна відповідальність за управління фінансовими ресурсами покладається на керівника підприємства чи власника-підприємця.

Матеріальні ресурси – включають основні фонди й оборотні активи підприємства.

Основні фонди – частина майна підприємства, використовувана як засоби праці при виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг) або для управлінських потреб протягом періоду, що перевищує 365 днів, і вартість яких поступово зменшується У зв'язку з фізичним чи моральним зносом.

Основні фонди (засоби) містять такі групи.

1. Основні виробничі фонди, які:
   • беруть участь у процесі виробництва продукції (виконанні робіт, наданні послуг) протягом тривалого проміжку часу;
   • переносять вроздріб свою вартість на вартість готової продукції (робіт, послуг);
   • зберігають свою натуральну форму, незважаючи на фізичний чи моральний знос;
   • оновлюються за рахунок здійснення капітальних інвестицій і, у першу чергу, амортизаційних відрахувань;
   • впливають на стан виробничого процесу;
   • забезпечують необхідні технічні умови для підвищення продуктивності праці персоналу.
2. Невиробничі основні фонди, які:
   • не беруть участі у процесі виробництва продукції (виконанні робіт, наданні послуг);
   • не переносять свою вартість на вартість готової продукції;
   • оновлюються за рахунок частини прибутку, що направляється на соціальний розвиток;
   • не впливають на стан виробничого процесу;
   • вимагають додаткових фінансових витрат на утримання, що негативно відбивається на фінансовому становищі підприємства.

До основних фондів не відносяться:

• предмети терміном служби менше одного року незалежно від їхньої вартості;
• спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництв певних виробів чи для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;
• спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільна білизна незалежно від їхньої вартості і терміну служби;
• фірмовий одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від його вартості і терміну служби.

У залежності від натурально-речового подання основні засоби поділяються на:

• земельні ділянки;
• капітальні витрати з поліпшення земель;
• будівлі, споруди і передавальні пристрої;
• машини й устаткування;
• транспортні засоби;
• інструменти, прилади, інвентар;
• робоча і продуктивна худоба;
• багаторічні насадження;
• інші основні засоби.

У залежності від ролі у виробничому процесі основні засоби поділяються на: активні і пасивні.

Активна частина основних виробничих засобів впливає на предмет праці, переміщує його у виробничому процесі і здійснює контроль над ходом виробництва; пасивна частина основних засобів створює умови для безперебійного функціонування активної частини засобів.

За використанням основні засоби поділяються на діючі і недіючі.

За приналежністю основні засоби поділяються на власні й орендовані.

Управління основними засобами підприємства є досить складною системою. Проблема полягає в тому, що основні засоби, і в першу чергу основні виробничі фонди, формуються при створенні підприємства і служать досить тривалий час.

Як показує практика, такі виробничі фонди, як будівлі, споруди, передавальні пристрої, багаторічні насадження, служать від 20 до 50 і більше років. Машини й устаткування, транспортні засоби, робоча і продуктивна худоба функціонує від 5 до 10-15 років.

У зв'язку з цим управління основними засобами підприємства можна розглядати з позиції ефективності їхнього використання в господарському обороті. Через те, що основні засоби експлуатуються тривалий час, вони поступово втрачають свою вартість за рахунок фізичного зносу, а перенесення вартості основних засобів на продукцію, що виготовляється, виконувані роботи, надавані послуги відбувається за рахунок нарахування амортизації.

Період часу, протягом якого відбувається повний кругообіг вартості основних виробничих фондів, характеризує термін їхньої служби.

Таким чином, управління основними виробничими фондами в основному зводиться до того, щоб забезпечити своєчасне відновлення і підвищення ефективності їхнього використання. При цьому необхідно враховувати, що основні виробничі фонди піддаються не тільки фізичному зносу, а й, що особливо важливо, моральному зносу, коли практично ще нові машини чи устаткування мають нижчі показники в порівнянні із щойно створеними. Моральний знос у першу чергу стосується активної частини основних виробничих фондів і меншою мірою пасивної частини. Це дозволяє в процесі управління зосереджувати увагу на таких видах основних виробничих фондів, як машини, у т.ч. силові і робочі, устаткування, транспортні засоби, інструменти, прилади, комп'ютерну техніку.

Оборотні активи – частина майна підприємства, яка включає матеріальні і грошові засоби, авансована і використовувана як предмети праці при виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг), що одноразово бере участь у виробничому процесі і повністю переносить свою вартість на готову продукцію (роботи, послуги).

Оборотні активи забезпечують безперервність і ритмічність усіх процесів, які відбуваються на підприємствах: постачання, виробництва, збуту, фінансування.

Кругообіг оборотних активів проходить чотири основні стадії:

• Грошова – на цій стадії кошти направляються для фінансування необхідних матеріальних оборотних активів (виробничі запаси, товари, МБП, незавершене виробництво тощо).
• Виробнича – на цій стадії відбувається якісна зміна предметів праці в готову продукцію, тобто здійснюється безпосередньо процес виробництва.
• Товарна – стадія перебування оборотних активів у предметах праці і готової продукції.
• Розрахункова – стадія перетворення оборотних активів з товарної в грошову форму.

Через те, що виробничий процес носить, як правило, безперервний характер, оборотні активи одночасно знаходяться у всіх стадіях: грошовій, виробничій, товарній, розрахунковій.

Для забезпечення нормальної роботи підприємства необхідно, щоб на кожній стадії й у кожній формі знаходилася приблизно однакова за вартісним обсягом кількість оборотних активів. Порушення такої пропорції призводить до негативних явищ, у тому числі до зниження швидкості обігу оборотних активів, зменшення обсягів виробництва і реалізації продукції, скорочення обсягів формованого доходу і прибутку, порушення термінів виконання фінансових зобов'язань, зростання кредиторської заборгованості, появи потреби в додаткових фінансових ресурсах, зниження темпів виробництва чи його повної зупинки, затоварення продукцією, зниження рівня ліквідності, зниження чи повної втрати фінансової стійкості і т.п.

Для забезпечення стабільного чи висхідного процесу кругообігу оборотних активів підприємство постійно повинно турбуватися про поповнення обсягу функціонуючих оборотних активів. Це здійснюється, як правило, на грошовій стадії кругообігу за рахунок збільшення фінансування оборотних активів. У результаті додаткового фінансування оборотних активів з'являються можливості збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції, а отже, зростання обсягів формованих доходів і прибутку. Процес управління оборотними активами, по суті, зводиться до управління їхнім рухом на кожній стадії кругообігу і прийняття відповідних рішень з прискорення чи уповільнення темпів цього руху. При цьому необхідно враховувати, що на кожній стадії кругообігу оборотні активи мають специфічну форму, і в зв'язку з цим слід застосовувати особливі підходи і методи в процесі управління. Найбільша відповідальність у процесі управління оборотними активами повинна бути в грошовій стадії, тому то саме тут закладаються майбутні успіхи чи невдачі підприємства. Істотне значення мають товарна і розрахункова стадії кругообігу оборотних активів, де можна досить активно вплинути на результативність руху оборотних активів, прискорити чи уповільнити їх кругообіг, а, отже, збільшити чи зменшити формовані доходи і прибуток.

Керувати оборотними активами – означає аналізувати потребу в них на кожній стадії кругообігу, визначати постійну і змінну величину оборотних активів на кожній стадії, прогнозувати і планувати потребу б окремих видах оборотних активів, регулювати й організовувати процес кругообігу оборотних активів, стимулювати його прискорення, оцінювати ефективність їх використання, приймати відповідні оперативні, поточні чи стратегічні рішення щодо їх формування і використання.

Нематеріальні активи – частина майна підприємства, яка характеризує об'єкти інтелектуальної власності й інші аналогічні права, що належать підприємству.

Нематеріальні активи формуються в міру необхідності. В умовах ринкової економіки усе більше підприємств у складі своїх активів має нематеріальні активи, до яких належать патенти, комп'ютерні програми, різні ліцензії, сертифікати на право здійснення діяльності чи користування яким-небудь майном, винаходи, ноу-хау, права власності на землю тощо.

Управління нематеріальними активами в основному зводиться до своєчасного придбання таких активів, їхнього відтворення через амортизацію, а також умілого користування в процесі здійснення виробничої чи іншої господарської діяльності.

Інформаційні ресурси – сукупність внутрішньої і зовнішньої інформації, яка необхідна керівництву підприємства, а також усім його службам і підрозділам для досягнення поставленої мети й очікуваних результатів.

Внутрішня інформація формується в процесі здійснення господарської діяльності. Вона поділяється на: оперативну інформацію, облікову і планову. Основними джерелами внутрішньої інформації є дані управлінського і фінансового обліку підприємства, а також матеріали оперативного диспетчерського обліку.

Зовнішня інформація надходить на підприємство з різних джерел, у т.ч. із законодавчих актів, постанов і рішень державних та місцевих органів влади, судових та інших органів правової системи, даних статистичних органів, газет, журналів, матеріалів науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів та ін.

Управління інформаційними ресурсами спрямоване на максимально ефективне використання внутрішньої і зовнішньої інформації для прийняття потрібних і своєчасних рішень, які забезпечують досягнення мети, вирішення конкретних оперативних, тактичних чи стратегічних завдань.

Інформація формує основу для аналізу господарської діяльності, розробки оперативних, поточних і стратегічних прогнозів та планів. Тому збиранню, аналізу і використанню інформації необхідно приділяти найпильнішу увагу.