Становлення екологічного права
Становлення правового регулювання охорони навколишнього природного середовища та екологічного права як галузі права відбувалося в кілька етапів.
Окремі аспекти використання природних ресурсів та охорони природи знаходили своє правове закріплення ще в «Руській Правді», законодавстві Російської імперії за часів Петра 1 та в подальших відомих історичних пам'ятках права. Однак слід зазначити, що у зв'язку з об'єктивними причинами (загостреність конфлікту «людина-природа, зацікавленість держави, що проявилась в прийнятті значної кількості законодавчих актів, які регулювали насамперед використання природних ресурсів, припадає на 60-і - 70-і рр. XX ст. В кінці 50-х – на початку 60-х рр. у всіх республіках СРСР були прийняті республіканські закони про охорону природи в Українській РСР відповідний закон «Про охорону природи в Українській РСР» було прийнято 30 червня 1960 р. Щоправда помітної ролі в регулюванні охорони природи в той період ці закони не відіграли. Вони не містили ефективних природоохоронних заходів, нормативних обмежень, санкцій тощо. В 70-х рр. приймаються союзні основи законодавства, що регулюють окремі природні об'єкти, а саме Основи земельного законодавства, водного, лісового, законодавства про охорону і використання тваринного світу. В їх розвиток у союзних республіках були прийняті аналогічні кодекси і закони. Відповідно, до початку 70-х рр. у СРСР набув поширення диференційований підхід до регулювання використання та охорони природних об'єктів. У зв'язку з прийняттям окремих основ водного, земельного, лісового та іншого законодавства обстоювалась позиція про існування окремих галузей права: земельного, водного, надрового, лісового тощо.
Паралельно розвивається ідея комплексного підходу до регулювання відповідних відносин, яка базувалась на положенні про те, що всі природні об'єкти взаємопов'язані, їх використання та охорона не можлива окремо, без врахування інших. У літературі була запропонована ідея про виділення окремої галузі – природноресурсового права, що як самостійна навчальна дисципліна почала згодом вивчатися в юридичних вузах. Одночасно висловлюється думка про неможливість відокремлення і використання природних ресурсів від їх охорони і обстоюється існування двох взаємозв'язаних галузей: природоресурсового і природоохоронного права. У 80-х рр. в навчальних закладах починають читати навчальний курс «Природноресурсове право і правова охорона природи». У назвах курсів, підручників, навчальних посібників все частіше застосовується термін «правова охорона навколишнього (природного) середовища.
Питання про екологічне право як галузь права, його становлення вперше було порушено в юридичній літературі в 1976 р. А у кінці 80-х рр. в літературі була підтримана думка про можливість формування на базі природноресурсових галузей права і природоохоронного права «більш широкої правової спільності, яка охоплює всю сферу суспільно значимих відносин людини і навколишнього природного середовища» - екологічного права. В цей же час серед науковців продовжують точитись дискусії щодо назви цієї галузі («природноресурсове право і правова охорона природи», «природоохоронне право», «право навколишнього природного середовища» (традиційне для зарубіжного права), «екологічне право».) У 1987 р. в Московському держуніверситеті відбулося засідання «круглого столу» юристів-науковців-екологів щодо розробки концепції галузі екологічного права. В ході наукових дискусій вченими було обґрунтовано існування екологічного права як галузі права, визначено його предмет, особливості інші характеристики.
В Україні біля витоків екологічного права стояли такі відомі вчені-правознавці, як В. Л. Мунтян, Н. І. Титова, Ю. С. Шемшученко.
Кардинально новий за змістом та спрямованістю етап розвитку екологічного прана почався після розпаду Радянського Союзу та переорієнтації всіх республік колишнього Союзу на нові пріоритети та цінності в організації правової та політичної систем. В Україні він напряму пов'язаний з прийняттям 25 червня 1991 р. Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Тоді було закладено інтегрований, комплексний підхід до правового регулювання екологічних відносин, спрямований па забезпечення екологічної безпеки в цілому, визнання пріоритету життя і здоров'я людини, екологічних вимог, необхідність запровадження превентивного характеру заходів охорони природи. З 1991 р. і досі триває процес створення та вдосконалення системи екологічного законодавства України, що є основою розвитку та вдосконалення самої галузі екологічного права. При цьому в сучасній системі права України, як і інших держав, екологічне право без сумніву займає окреме, самостійне місце.
Однак наукові дискусії щодо розуміння предмета, змісту,об'єктів, назви відповідної галузі права не втрачають своєї гостроти і сьогодні.
В останні роки у зв'язку із зростанням ролі, значення, змістовного ускладнення нормативного обсягу регулювання відносин, пов'язаних з використанням окремих природних об'єктів, обґрунтовується виділення як самостійних природноресурсових відносини як предмета окремої комплексної галузі – природноресурсового права. Як зазначається в літературі, природноресурсові відносини не є ізольовані від інших видів. Природноресурсове право знаходиться у безпосередній взаємодії з екологічним правом. Разом з тим основною метою природокористування є забезпечення головним чином економічних потреб суспільства. А природоохоронна діяльність спрямована на забезпечення їх екологічних інтересів. Звідси беруть початок різні цілі правового регулювання природноресурсових і природоохоронних відносин.
Регулювання природноресурсових відносин, як правило, відбувається на засадах права власності і права спеціального природокористування. Правове регулювання екологічних відносин, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки, охорону природних ресурсів та їх компонентів і захист природного середовища, здійснюється незалежно від засад приналежності природних об'єктів і підстав природокористування. Детальне розмежування екологічного і природноресурсового права проводить Б.В. Єрофеєв, зазначаючи, однак, що об'єктивною необхідністю на сучасному етапі є якнайшвидше перетворення природноресурсового законодавства на екологічне. І дійсно, природоохоронні вимоги повинні пронизувати норми, що регулюють природокористування, оскільки без цього процес охорони природи буде неможливий та неефективний, а подібні розмежування є доволі умовними.
Аналогічно є спроби розглядати екологічне право тільки як сукупність норм, що регулюють відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища (екологічні відносини) з метою попередження і усунення шкідливих хімічних, фізичних і біологічних впливів на нього, а також відносини з приводу забезпечення правового режиму особливо охоронюваних природних територій, використання і охорони тваринного світу. В даному випадку гірниче, водне, лісове право охоплюються як підгалузі земельного права і не регулюються в межах екологічного права. Однак нині з урахуванням побудови та змісту системи законодавства України, а також зважаючи на те, що, наприклад, відносини по захороненню відходів є теж певною мірою використанням природи та її об'єктів (зокрема, надр), такий підхід навряд чи є прийнятним.
Актуальним залишається питання і про назву галузі, яку, зокрема, пропонується перейменувати на «право навколишнього середовища», оскільки об'єктом правового регулювання даної галузі виступає не система знань про взаємодію суспільства і природи (тобто власне екологія), а природа, навколишнє природне середовище, і традиційно за основу найменування галузей береться предметна сфера відносин, об'єкт регулювання.