Науково-методичні засади екологічного права

Природа і суспільство як дві особливі системи перебувають у тісній взаємодії, взаємозв'язку. Людина є невід'ємною частиною природи, продуктом її еволюційного розвитку, виступаючи стосовно природи об'єктом її впливу і суб'єктом, який сам впливає на природу, споживає її, видозмінює. Існування людини, всього людського суспільства неможливе без взаємодії з природою та без впливу на неї. Суспільство, яке відображає вищу форму руху матерії, може існувати і розвиватися тільки в оточенні природи і при умові постійної взаємодії з нею. Задовольняючи свої потреби, люди впливають на природу. В процесі виробничо-господарської діяльності людини частина природи вилучається, змінюючи свої форми. Одночасно відбуваються зміни в самій природі, часто негативні. При цьому суспільство впливає на природу свідомо, цілеспрямовано, на відміну від стихійного характеру впливів природи на стан суспільства. Зміна, знищення, деградація навколишнього природного середовища в кінцевому рахунку можуть призвести до загибелі самого людського суспільства.

У науковій літературі розглядають поняття форм взаємодії суспільства і природи. Зокрема, виділяють дві основні форми такої взаємодії: споживання природи, використання її для своїх потреб (економічна форма) та охорона, відновлення довкілля (екологічна). Їх можна доповнити ще двома формами: біологічною, яка полягає в задоволенні людиною своїх фізичних, біологічних та інших фізіологічних потреб на засадах перебування в природному середовищі, та духовною, яка ґрунтується на культурному та естетичному сприйнятті природи.

Великомасштабна діяльність людини по відношенню до природи призвела до стану екологічної кризи, при якому до межі загострилися суперечності між інтересами суспільства в споживанні і використанні природи і екологічними вимогами охорони довкілля. В розвинутих країнах вже давно б'ють на сполох з проводу екологічної кризи, що дедалі загострюється, причому не лише в окремій країні, але і в межах всієї планети. її проявами є висока забрудненість повітря у великих містах, виснаження природних ресурсів, зниження родючості ґрунтів, погіршення здоров'я людей під впливом факторів середовища перебування. Серед глобальних проблем, як правило, називають зміну клімату, температурних характеристик в окремих регіонах планети, загибель тропічних лісів – основних виробників кисню, підвищення рівня Світового океану, перевиробництво відходів та багато інших. Перетворена людиною природа негативно впливає на саму людину. Тому нині діяльність щодо охорони довкілля набуває пріоритетного значення для всіх держав і здійснюється, в тому числі, і за допомогою правових форм в рамках державної екологічної політики та міждержавного співробітництва в цій галузі.

Розвиток і становлення діяльності щодо охорони природи, її форм і проявів відбувалося протягом тривалого історичного періоду. Ідея охорони природи виникла ще в XIX ст. і розглядалась як захист пам'яток природи від знищення, пошкодження (консервативна охорона). Взагалі вперше на офіційному рівні термін «охорона природи» прозвучав у 1913 р. на параді біологів у Швейцарії. У 30-40-і рр. XX ст. розвивається друга форма охорони навколишнього середовища – раціональне використання природних ресурсів. У 50-60-х рр. проблема раціонального використання природних ресурсів переростає в захист, відновлення, оздоровлення навколишнього середовища (третя форма охорони довкілля). На відміну від попередніх форм, де безпосереднім об'єктом охорони були природні об'єкти та їх ресурси, тут безпосереднім об'єктом захисту навколишнього природного середовища стає людина, її життя, здоров'я та генетичне майбутнє.

У 70-х рр. XX ст. до поняття «охорони природи» включалися наступні форми: раціональне природокористування, збереження в недоторканості заповідних територій, відновлення продуктивних сил природи.

З кінця 80-х рр. XX ст. до економічного та екологічного аспектів екологічної проблеми додається ще третій – соціальний, на підставі чого було виокремлено ще одну форму екологічної діяльності – забезпечення екологічної безпеки, яка без сумні ну заслуговує на увагу.

У буквальному перекладі слово «екологія» означає вчення про дім, місце, де ти живеш. Уперше в науковий обіг це поняття ввів німецький вчений Геккель у 1866 р. Воно визначалось як вчення про взаємодію живих організмів з середовищем, в якому вони існують, і розглядалось вузько в рамках біології. Свою популярність термін «екологія» одержав недавно — в середині XX ст., коли надто загострились відносини між природою і людиною.

Екологію в широкому розумінні можна визначити як вчення про взаємодію живих організмів, в тому числі людини, з навколишнім природним середовищем. На сьогодні розрізняють різні її види: біоекологія (в біології), геоекологія (в географії), інженерна екологія (н геології), соціальна екологія (в соціології). Одним з її проявів с також правова екологія, зокрема екологічне право.