Безробіття

Безробіття – соціально-економічне явно за якого частина працездатного населення хоче працювати, але не може знайти роботу, стає надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку й трудового доходу, зареєстровані в Державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботу, яка відповідає їх професійній підготовці, стажу, досвіду тощо. Отже, поняття «безробіття» містить такі основні аспекти, як потреба в праці, прагнення безробітного працювати, пошук роботи і неможливість її мати.

 

Вперше безробіття з'явилося у Великобританії на початку XIX ст. Проте до кінця століття не було масовим, зростало лише в період економічних криз. У XX ст. безробіття стає масовим і хронічним, охоплюючи економіку розвинутих країн навіть у фазі пожвавлення й піднесення. У США в 1920-29 безробіття становило 2,2 млн., а в 1930-39 до 10 млн. осіб. Першу спробу з'ясувати сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування, стверджував, що в основі цього явища лежить біологічний закон, властивий усім живим істотам, – плодитися швидше, ніж є для їхнього виживання їжі. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Мальтус і неомальтузіанці вважають, що позбутися безробіття можна внаслідок війни, епідемій, свідомого обмеження народжуваності тощо. У середині 50-х з'явилася технологічна теорія безробіття, згідно з якою причина його – прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Тому боротися з безробіттям слід через обмеження технічного прогресу, його сповільнення.

Найпоширенішою в наш час є кейнсіанська теорія безробіття, згідно з якою безробіття є вимушеним, а його причина – недостатній попит на товари, зумовлений схильністю людей до заощадження і незначними стимулами до інвестицій. Отже, ліквідувати безробіття можна за умови стимулювання державою попиту та інвестицій. Особливе значення при цьому для збільшення інвестицій надається зниженню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Кейнс вважав зростання державних інвестицій, військових витрат. Ще одна концепція безробіття – пояснення його високим рівнем заробітної плати, для зниження безробіття необхідно зменшувати заробітну плату. Таких поглядів дотримуються представники неокласичного напряму. Монетаристи вважають, що безробіття є наслідком деформації та негнучкості на ринку праці. Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями розвитку капіталістичного способу виробництва і насамперед законів конкурентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку, що зумовлює відносне збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, а це, у свою чергу, – зростання органічної будови капіталу і збільшення безробіття. У Марксовій теорії це явище отримало назву всезагального закону капіталістичного нагромадження. Найлогічнішим є пояснення безробіття (головної його причини) саме цим законом, оскільки він пояснює як причини з боку технологічного способу, так і з боку суспільної форми (відносин економічної власності). Передусім – це, по суті, прогрес техніки, що зумовлює швидше зростання попиту на засоби виробництва, ніж на робочу силу. Таким поясненням обмежується технологічна теорія безробіття. Але його недостатньо, бо в гуманістичному суспільстві звільненим працівникам надавалась би змога працевлаштування в інших сферах та галузях, для зайнятих – скорочувався б робочий день, не було б подвійної зайнятості (на двох чи більше роботах), надурочних робіт тощо. Так, у США середня тривалість робочого тижня в обробній промисловості у 1994 становила 41,4 год., а в 1995 – 42,1 год., позаурочні роботи у ФРН у 1995 збільшилися до 2,5 год., у Великобританії – до 2,9 год. на рік. Тому це пояснення доповнюється характеристикою з боку суспільної форми – умовами конкурентної боротьби, особливостями капіталістичного нагромадження, за якого безробіття необхідне, оскільки, наприклад, в період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу і резервом для задоволення цього попиту стає масове безробіття. Воно також є важливим фактором тиску на зниження заробітної плати. Однак всезагальний закон капіталістичного нагромадження необґрунтовано називати «всезагальним», оскільки він діє не в усіх суспільно-економічних формаціях і навіть не впродовж усього періоду існування капіталізму. Безробіття зумовлюється не однією (хоч і головною) причиною, а їх комплексом структурними змінами в економіці, нерівномірністю розвитку продуктивних сил в народному господарстві загалом, окремих його регіонах, постійним прогресом техніки, особливо його революційною формою – НТР, пошуком працівниками нових робочих місць для отримання більшої зарплати, змістовнішої роботи, диспропорційністю розвитку економіки, обмеженістю попиту на товари й послуги тощо. Маркс розрізняв поточне, аграрне і застійне перенаселення. Поточне породжують структурні, технологічні зміни в економіці, кризи над- і недовиробництва та ін. Ця категорія безробітних – люди, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично й психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозицією робочої сили її попиту внаслідок нерівномірного й диспропорційного розвитку продуктивних сил у різних сферах, галузях і регіонах. Найчастіше поточне перенаселення спричинене недостатньою кількістю робочих місць у містах і змушує сільських працівників залишатися в селі, а підробляти в місті, оскільки доходів від праці в селі недостатньо для нормального існування. Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні й ті, що тривалий час не можуть знайти роботу). Залежно від віку безробіття поділяють на молодіжне, безробіття серед людей старшого віку тощо. Безробіття заподіює значних економічних збитків державі. За оцінками експертів, збільшення Б на 1% спричиняє втрати річної продукції більш як на 2%. Для безробітних це означає значний психологічний тиск, збільшує кількість захворювань, призводить до трагічних випадків із майже 2,5 млрд. працездатного населення світу до 30% не мають роботи. Кількість офіційно зареєстрованих безробітних у розвинутих країнах світу зросла з 11,7 млн. осіб у 1965 до понад 50 млн. осіб наприкінці 90-х. Якщо у США під повною зайнятістю в 1946 розуміли обмеження безробіття рівнем 4% робочої сили (що ототожнювалося з повною зайнятістю), то в 1992 – 7%. У 1970 рівень безробіття становив у США 4,9%, а в 1994 – 6,1%, в Канаді відповідно 5,7 і 10,4%, в Японії – 1,2 і 2,9%, у Франції – 2,5 і 12,7%, у ФРН – 0,5 і 6,5%, в Італії – 3,2 і 11,4%, у Великобританії – 3,1 і 9,6%. У 1998 рівень безробіття в країнах Західної Європи становив 11,7%, що у 2,5 рази перевищувало аналогічний показник у США. Крім того, значна кількість безробітних припинила пошуки роботи, втративши надію знайти її. Лише у США таких осіб майже 2 млн. За період 1946–66 люди найманої праці у США втратили від безробіття до 230 млрд. дол., у країнах ЄС щорічні втрати від безробіття становлять понад 200 млн. ЕКЮ. У країнах, що розвиваються, понад 800 млн. безробітних. У 1999 з приблизно 3 млрд. працездатного населення планети повністю безробітними були 150 млн. осіб, частково безробітними – майже 900 млн. осіб. В Україні в 1999 налічувалося понад 1,5 млн. безробітних, а приховане безробіття (вимушені неоплачувані відпустки, скорочений робочий день) становило приблизно 40% сукупної робочої сили.

Існують такі види безробіття:

  • фрикційне (пов'язане з плинністю робочої сили і переходом від одного виду діяльності до іншого),
  • структурне (безробіття за наявності вакантних робочих місць внаслідок професійної невідповідності, географічної віддаленості місця роботи, недостатньої професійної підготовки тощо),
  • технологічне (витіснення працівників внаслідок впровадження нової, як правило, автоматизованої техніки й технологи),
  • сезонне (працевлаштування протягом певного періоду, як правило, в сільському господарстві).

Підставою для виплати допомоги у разі безробіття в розвинутих країнах світу є обов'язковість реєстрації безробітного на біржі праці, активний пошук роботи в останній період, певний період працевлаштування до отримання статусу безробітного (це вагома перешкода для зарахування до категорії безробітних тих, хто вперше намагається влаштуватися на роботу) і звільнення підприємцем (а не добровільне), готовність стати до роботи на пропозицію біржі праці(бюро зайнятості та інших структур), відсутність інших доходів, крім допомоги у разі безробіття, перебування в статусі безробітного визначений законодавством період, після чого величина виплат у разі безробіття скорочується (що змушує безробітного шукати нове місце роботи). Допомога у разі безробіття найтриваліша в Голландії (38 місяців), у Данії та Франції (30 місяців), найкоротша – у США (26 тижнів). Найбільші розміри такої допомоги у Швеції (90% від заробітної плати), у Швейцарії та Голландії (70%), у Данії (64%), найменші – в Італії (15%), Великобританії (16%), Ірландії (29%), США (50%).

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.