Еколого-економічні основи природокористування

Еколого-економічні основи природокористування – організаційні форми, методи і механізми комплексного антропогенного впливу на природні екосистеми з метою підвищення продуктивності земель внаслідок використання важелів диференційної ренти та правового регулювання. Методологічна основа збереження і безперервного функціонування природних екосистем – концепція континуума (безперервності) рослинного покриву, тобто просторового (зміна типів систем лише відповідно до змін ґрунтово-кліматичних умов) та тимчасового (безперервність існування рослинного покриву на даній території).

Рослинні угруповання (екосистеми, біоценози) здатні суттєво змінювати водний баланс території, а також ґрунтові мікрокліматичні та біогенні умови різноманітних районів у потрібному для людини господарському напрямі. Так, комплексне регулювання рослинністю водно-теплового режиму на полях значно підвищує урожайність сільськогосподарських культур, запобігає ерозії ґрунтів, створює сприятливі умови для флори і фауни, поліпшує озоновий режим у нижніх шарах атмосфери, сприяє оздоровленню довкілля для рекреаційних заходів. Недостатньо науково осмислені та екологічно необґрунтовані масштаби експлуатації природних ресурсів недосконалі промислові, гідромеліоративні й сільськогосподарські технологи призвели до різкого забруднення поверхневих вод і ґрунтів, атмосфери, обміління й висихання річок, втрати потенційної продуктивності природних екосистем, перенасичення рослинної та тваринної продукції нітратами радіонуклідами, важкими металами тощо. Антропогенне навантаження на природні екосистеми порушило природний рівень стійкості, спричинило деградацію цих екосистем. Масштаби можливих екологічних катастроф та їх наслідки важко передбачити. Провідними в економіці будь-якого регіону України є галузі, тісно пов’язані з використанням природної сировини лісів, полів, водних басейнів виробничі процеси в яких супроводжуються відчутним антропо-техногенним впливом. Так у добувній та переробній промисловості областей Західного регіону значно зросли еколого-економічні втрати, зумовлені зменшенням запасів природних ресурсів. Зокрема, значна кількість запасів вугілля у Львівсько-Волинському басейні за останні десятиріччя вичерпана, істотно знизилася лісозаготівля у важкодоступних гірських районах зменшилися рекреаційні запаси мінеральних джерел та їх лікувальна цінність. Прямі й побічні антропогенні впливи спричинили істотні зміни природних екосистем, внаслідок чого виникли малопродуктивні вторинні рослинні угруповання (на місці дубових лісів Лісостепу, наприклад, сформувалися тільки грабові, соснові, осикові або березові фітоценози). Несприятливі природно-антропогенні процеси (карсти, зсуви, селеві потоки, ерозія ґрунтів, підтоплення та ін.) значно ускладнили виробничу діяльність людини у сфері лісового та сільського господарства будівельно-інженерних робіт. На території України найбільшою небезпекою є карстові явища у Волинській Тернопільській, Миколаївській обл. та в Автономній Республіці Крим Небезпечні й зсуви-сповзання великих мас гірських порід та ґрунту під дією гравітації у Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Дніпропетровській, Одеській, Харківській обл. та в Криму. Цей процес активізують гідротехнічні споруди, розвиток ерозії, порушення водного балансу території. Селеві потоки нерідко спричинені складуванням твердих або рідких відходів у вузьких долинах, ярах, балках тощо. Найчастіше виникають селеві потоки в гірських та передгірських районах Криму і Карпат, а також на рівнинах з різкими перепадами висот. У Лісостеповій та Степовій зонах яружною ерозією уражено до 18% території України. Цей процес прискорюють неправильне розорювання площ до самого русла річок, оранка уздовж схилів, знищення рослинного покриву тощо. Катастрофічні масштаби ерозії в Донецькій, Луганській, Одеській обл. Через високий рівень ґрунтових вод 17% території України потерпають від підтоплення, внаслідок господарської діяльності – будівництва водосховищ, збільшення мережі зрошувальних каналів. Цей процес перешкоджає веденню сільського господарства, спричиняє засолення ґрунтів та ін. Природоохоронна діяльність значно скорочує вихід готової продукції, призводить до зростання собівартості та зниження продуктивності праці. Тому замість усталеної десятиліттями економічної ефективності необхідно враховувати принципи соціально-еколого-економічної ефективності, яка за словами фундатора екологічної економіки Г. Дейлі, є створеною людиною економікою, що “вмурована” в природну екосистему біосфери і повністю від неї залежить. Кілька десятиліть тому масштаби господарської діяльності в Україні порівняно з масштабами глобальної екосистеми були незначними, що давало підставу не враховувати ці принципи в економічній теорії та економічній діяльності, хоча необхідність екологізації виробництва постала ще в 60-ті. Мета еколого-економічного підходу як нового наукового напряму – узгодження екологічних (зорієнтованих на збереження цілісності корінних природних екосистем) та економічних (спрямованих на співвимір витрат праці) принципів розвитку системи «природа-виробництво».

Екологізацію виробництва розглядають у двох напрямах:

• впровадження умовно чистих технологій (поряд з основним виробництвом створюються спеціальні очисні споруди для знешкоджування відходів та їх переробки) що дає змогу значно збільшити виробництво основної продукції;
• маловідходні технологічні процеси (відходи завчасно включають у єдиний виробничий ланцюг послідовного їх використання). Така односпрямованість економічних та екологічних вимог властива відомій німецькій фірмі «Енертек». Новий метод фірми передбачає не лише переробку відходів відробних масел двигунів внутрішнього згорання мазутів різних марок та використання полімерних матеріалів, а й перетворення їх на замінник пального. Учені розробили унікальну технологію отримання якісного дизельного пального, причому лише 15% відходів використовуються на енерговитрати техноциклу з 5% отримують тверду речовину, яку додають до асфальту, а з 80% – дизпаливо, яке за своїми властивостями не поступається звичайному Процес переробки високоекологічний, замкнений, унеможливлює шкідливі викиди в атмосферу.

Правова основа екологічного підприємництва в Україні – Закони України «Про підприємство та підприємницьку діяльність», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про відходи». У них передбачено відповідальність і необхідність компенсації шкоди, заподіяної довкіллю, а також сформульовано принципи захисту від екологічних ризиків.

Прикладне значення еколого-економічних основ природокористування – передусім у розробці або впровадженні існуючих екологічно чистих технологій, наукових принципів розміщення їх в індустріальних центрах України. Ринкові важелі еколого-правового регулювання в Україні – пільгові або дискримінуючі податкові нормативи, системи кредитування та їх терміни, субсидії на державні екологічні проекти з урахуванням дотацій на екологічно досконалу продукцію та компенсації прискореної амортизації екологічних технологій, екологічні платежі за викид–скид шкідливих речовин, екоцінова політика, виплати за збереження стану природного середовища, екологічні квоти-дозволи на виробництво-продаж певних обсягів продукції, послуг, робіт, екологічне страхування видів діяльності, підприємницького ризику, еколого-економічних наслідків – будуть запроваджені в Україні після здійснення низки економічних реформ.

Економічний механізм екологічного регулювання в Україні в 90-х XX ст. ґрунтувався на концепції платності природокористування яка передбачала систему економічних важелів, спрямованих на акумуляцію матеріальних ресурсів для реалізації природоохоронних програм, з одного боку, і спонукання товаровиробників до підвищення екологічності застосування технологій та власної продукції – з іншого. Позитивні результати такого механізму полягають насамперед у тому, що були розроблені деякі основи платного природокористування, які стали єдиним засобом забезпечення надходження фінансових ресурсів у необхідних обсягах для ліквідації наслідків забруднення довкілля. Утвердження ринкових підходів до управління природокористуванням в Україні означає наукову розробку і практичне впровадження надійних економіко-правових механізмів оздоровлення довкілля на всіх рівнях господарювання, тобто створення таких умов для виробничої діяльності, за яких виробникам стало б вигідним досягнення екологічних цілей. Ефективність економічного механізму природокористування повинна базуватися на збалансованому поєднанні регуляторів примусово-обмежувальних і стимулюючо-компенсаційних, що забезпечить сприятливіші умови для природокористування, а також для застосування екологічно безпечних технологій і методів господарювання. Головний постулат ефективного регулювання у природоохоронній сфері – ставки плати за забруднення повинні відповідати розмірам екологічних збитків від забруднення певного типу. Необхідно істотно збільшити природоохоронні виплати з державного та місцевого бюджетів, впровадити економічний механізм природокористування, сформувати ринок екологічних послуг, систему екологічної сертифікації, ліцензування та аудиту, передбачити розвиток лізингу у сфері природокористування, розробити систему державної підтримки екологічного підприємництва. На досягнення цих результатів спрямований поступовий перехід України на міжнародні й світові стандарти якості довкілля, а також налагодження ефективної природоохоронної взаємодії та узгодження екологічних параметрів господарської діяльності з зарубіжними країнами, що становлять єдиний еколого-економічний простір.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.