Платність природокористування (плата за природні ресурси)

Платність природокористування (плата за природні ресурси) – це фінансове відшкодування природокористувачем суспільних витрат на збереження, відновлення, вилучення й транспортування природних ресурсів, що використовуються, потенційних зусиль суспільства щодо повернення або адекватної заміни використовуваних нині ресурсів в майбутньому.

З еколого-економічної точки зору плата за природні ресурси має нараховуватися з урахуванням глобального регіонального впливу природокористувачів на природні біоценози. Зокрема, значне вирубування лісу призводить не лише до порушення місцевого водного чи повітряного балансу, а й всього лісового покриву та атмосферного складу планети. Звідси – історична необхідність глобальної міжнародної орієнтації «економічної компенсації» країн за забруднення та користування природними ресурсами планети на своїй території.

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено обов’язкову плату за використання природних ресурсів. Стаття 43 визначає тарифи платежів. Ліміти на використання ресурсів і порядок справляння податків визначено відповідними радами (Автономної Республіки Крим, обласного або міського рівнів). На природні ресурси державного значення ліміти встановлює Кабінет Міністрів України. Закон визначає, що плата за використання природних ресурсів у межах лімітів відноситься на вартість продукції, а плата за понадлімітне використання – вилучається з прибутку після сплати податку.

Спеціальні закони про природні ресурси (мінеральні, водні та земельні) встановлюють різний порядок оподаткування ресурсів державного і місцевого значень. Кодекс України «Про надра» зобов’язує користувачів природних ресурсів сплачувати податок за використання мінеральних ресурсів і плату за геологічну розвідку, що фінансується з державного бюджету. Землевласники або користувачі звільняються від сплати податків, якщо вони добувають корисні копалини місцевого значення для власних потреб. Ті, хто проводять геологічні, геофізичні, геодезичні роботи, у т.ч. розвідувальне буріння для загального дослідження мінеральних ресурсів та розвідки промислових мінеральних родовищ, можуть бути звільнені від оподаткування, якщо роботи фінансуються з держбюджету, бюджетів Автономної Республіки Крим, областей і міст Києва та Севастополя. Не обкладаються податком прогнозування землетрусів та вивчення вулканічної діяльності, геологічні інженерні роботи, геолого-екологічні дослідження, моніторинг режиму підземних вод та інші роботи, що проводяться без порушення цілісності мінеральних ресурсів. Видобування промислових природних копалин не обкладається податком на мінеральні ресурси, якщо було надано концесію. Постановою Кабінету Міністрів України (лютий 1994) було затверджено Тимчасовий порядок збору податків за комерційне використання мінеральних ресурсів: передбачено єдину 1%-ну ставку податку від відпускної ціни мінеральних ресурсів (у т.ч. податку на додану вартість) для видобутих корисних копалин (для вугілля – 0,5%). Постановою Кабінету Міністрів України від 12.ІХ.97 було встановлено основну ставку податку на використання природних ресурсів. Замість єдиної ставки використовується шкала ставок за одиницю (тонну, куб. м) видобутої сировини. Плата за геологічну розвідку, що фінансується з держбюджету, повністю надходить до держбюджету і призначена для розробки мінеральної сировини та ресурсів.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.