Економічні науки
Економічні науки – сукупність наукових дисциплін, які вивчають закони й суперечності розвитку економічних систем у процесі їх історичної еволюції, управління господарством, відносини між людьми і навколишнім середовищем та інші проблеми. Налічують до 50 економічних дисциплін, які поділяють на загальні та конкретні економічні науки. До загальних належать економічна теорія, політична економія, історія народного господарства, історія економічної думки, теорія управління народним господарством та ін. До конкретних – науки, що вивчають окремі елементи економічних систем, функціонування та розвитку народного господарства. З-поміж них виділяють науки, які вивчають функціональні (міжгалузеві) аспекти розвитку економічних систем (фінанси, кредит, економіка праці, ціноутворення тощо), та їх галузеві особливості (економіка промисловості, сільського господарства, транспорту тощо). З-поміж економічних наук особливе місце посідають науки, які вивчають кількісні взаємозв'язки і статистичні закономірності економічних систем (економічна статистика, бухгалтерський облік, економічне програмування тощо). Методологічною і теоретичною основою цих наук є економічна теорія і політична економія.
В межах економічної теорії виділяють макроекономіку, мікроекономіку, історію народного господарства та ін. Найважливішим у сучасних умовах є з'ясування співвідношення об'єктів вивчення економічної теорії і політичної економи, з одного боку, та економічної теорії з макро- і мікроекономікою – з іншого історично першою з'явилася політична економія (1615, назва належить французькому вченому А Монкретьєну). Термін «економічна теорія» з'явився у 1890 після виходу в світ праці англійського економіста А. Маршалла «Принципи політичної економії». Термін «політична економія» означає мистецтво управління державою, одним з аспектів якого є необхідність державного підходу до економіки. У процесі тривалих (упродовж століть) дискусій народилося найпоширеніше визначення предмета цієї науки в країнах СНД в сучасних умовах – вивчення виробничих відносин (відносин економічної власності), заковів їх розвитку у взаємодії з прогресом продуктивних сил в усіх сферах суспільного відтворення. Спільним у визначенні предмета політичної економії та предмета економічної теорії у працях західних та вітчизняних учених є те, що об'єкт вивчення цієї науки – діяльність людей у сфері виробництва, обміну, розподілу і споживання, законів розвитку економічних систем. У працях багатьох західних учених та економістів країн СНД ототожнюються предмет економічної теорії та політичної економії. Але таке ототожнення, незважаючи на значне збігання предмета дослідження двох наук неправомірне. Насамперед тому, що об'єкти вивчення цих наук різні, різні й структури економічних та виробничих відносин. Економічні й виробничі відносини співвідносяться між собою як ціле і частина, як загальне й особливе. У структурі економічних відносин слід виділяти виробничі, організаційно-економічні й техніко-економічні відносини, отже, більшість учених у країнах СНД розглядає економічні відносини як складніші порівняно з виробничими.
Неправомірним є й ототожнення економічних та виробничих відносин, з одного боку (оскільки це призводить до ототожнення економічної науки і політичної економи), і виділення у складі виробничих відносин організаційно-економічних і техніко-економічних відносин з іншою. В останньому випадку також наявне ототожнення структури виробничих відносин із структурою економічних відносин. Незбігання об'єктів і предметів вивчення двох наук зумовлює такі основні відмінності економічної теорії від політичної економії:
- Якщо перша вивчає виробничі, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини (або відповідно відносини власності, спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва та ін., а також менеджмент, маркетинг тощо), то друга (у вузькому значенні) – лише виробничі відносини (як відносини економічної власності) у взаємодії з розвитком продуктивних сил і відповідні закони. Тому економічна теорія вивчає ефективність техніко-економічних відносин і значно глибше, ніж політична економія, повинна узагальнювати результати дослідження галузевих економічних наук (економіки промисловості, економіки сільського господарства тощо).
- Економічна теорія значно сильніше повинна акцентувати на відносинах між людиною і засобами виробництва, речами, а отже, більше уваги приділяти вивченню процесу використання працівником техніки, сировини, електроенергії тощо. Вона ширше оперує такими техніко-економічними показниками, як продуктивність праці, фондоозброєність праці, ефективність використання засобів праці га предметів праці (на робочому місці, підприємстві, в галузі, народному господарстві), коефіцієнт змінності техніки, ступінь зношуваності засобів виробництва тощо.
- Економічна теорія зосереджує увагу на вивченні кількісних взаємозв'язків між різними елементами економічної системи, тому повніше використовує математичний апарат, графіки тощо, тоді як політична економія – передусім якісні та сутнісні взаємозв'язки.
- Приділяючи більше уваги вивченню технологічного способу виробництва (взаємодії продуктивних сил і техніко-економічних відносин), економічна теорія значно менше використовує класовий або соціальний підхід, тобто оцінювання економічного явища щодо боротьби інтересів протилежних класів.
- Економічна теорія вивчає діяльність людей у процесі виробництва, обміну тощо, а політична економія – відносини між людьми в процесі такої діяльності.
- Економічна теорія вивчає не лише сутнісні, внутрішньо необхідні зв'язки, а й певною мірою поверхневі зв'язки, форми вияву сутнісних економічних відносин між людьми, а політична економія – глибинні, внутрішньо необхідні, причинно-наслідкові зв'язки.
Ці основні відмінності (існують і другорядні) зумовлюють певне незбігання методів пізнання економічних явищ і процесів. Так, на відміну від соціально-історичного аспекту розгляду економічних явищ і процесів у політичній економи, застосування нею моністичного підходу (лише з позиції трудової вартості тощо) та його доповнення іншими підходами (з боку теорії попиту і пропозиції та ін.), західна економічна теорія на передній план висуває багатофакторний підхід, функціональний аналіз, який передбачає використання не абсолютних (об'єктивних категорій), а відносних, тобто взаємозалежних і взаємовизначуваних. Так, ринкова ціна є результатом зіткнення рівнодіючої функціональних залежностей попиту і пропозиції, а при розгляді джерела вартості економічна теорія наголошує на можливості комбінування, заміщення факторів виробництва. Водночас функціональний підхід значною мірою збігається з вимогами позитивної економічної теорії, яка абстрагується від пізнання причинно-наслідкових зв'язків. Така комбінація стає одним із факторів економічного зростання. Крім того, долається економічний детермінізм, оскільки пошук причинно-наслідкових зв'язків ведеться не лише у сфері економіки, а й у сфері політики, права, моралі тощо. Отже, для підготовки висококваліфікованих спеціалістів в економічних вузах доцільно викладати повний курс – «Основи економічної теорії». З нього найлогічніше починати викладання циклу економічних дисциплін. Оскільки економічна теорія та політична економія співвідносяться як загальне та особливе, то викладання курсу «Політична економія» доцільне з метою поглиблення курсу «Основи економічної теорії».
У багатьох підручниках «Економікс» об'єктом дослідження називають частину людської діяльності (або дій людей), що стосується виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів та послуг. Ці сфери суспільного відтворення або виробничі відносини між людьми в кожній із них є об'єктом вивчення політичної економії. Ще більше збігання об'єктів і предметів дослідження цих наук, навіть їх значна тотожність, виявляється тоді, коли з декількох визначень предмета економічної науки в «Економікс» П. Самуельсона та Нордхауза взяти таке «Це наука про економічні системи». У цьому разі вона націлена на вивчення змішаної економіки і соціально орієнтованого ринкового господарства (різних форм власності, господарювання, багатоукладної економіки тощо). Проте, незважаючи на таке збігання предмета економічної теорії з «Економікс», викладений у ній матеріал на 90% присвячений економіці США, яка на кілька десятиліть випереджає економіку України, по-друге, вона перевантажена схемами, графіками, математичними моделями, а отже, недостатньо уваги приділяє якісному аналізу, по-третє, ігнорує роль економічної власності в сучасному суспільстві, по-четверте, в ній еклектично представлені численні школи, багатьом з яких властивий монополізм думок, догматизм, по-п'яте, з суто ідеологічних мотивів ігнорується трудова теорія вартості тощо.
В «Економікс» головними економічними суб'єктами соціально орієнтованого ринкового господарства є підприємства, галузі й суспільство. Перший із них – мікросуб'єкт, другий – метасуб'єкт, третій – макросуб'єкт. Цілком виправдана й класифікація, коли об'єктом економічної теорії вважається мікрорівень (окреме підприємство, сім'я), макрорівень (народне господарство країни) і глобальний (міжнародні економічні відносини). Ці рівні виділяють у більшості підручників «Економікс», написаних західними вченими. Виходячи з цього, викладаючи у вузах «Основи економічної теорії», недоцільно включати до переліку дисциплін окремо макроекономіку. Доцільність викладання мікро- та макроекономіки як самостійних може бути виправдана лише в тому разі, коли у вузі не викладають предмет "Основи економічної теорії", а його замінює курс політичної економії або коли ведеться цілеспрямована підготовка спеціалістів з певним ухилом (менеджерів, маркетологів, бізнесменів та ін.). У такому разі їм доцільно викладати насамперед повний курс мікроекономіки.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.