Економічні суперечності
Економічні суперечності – об'єктивні суперечності, властиві економічним явищам і процесам, форма зв'язків і відносин між протилежними сторонами (їх елементами, властивостями, тенденціями) всієї економічної системи та кожного явища або процесу зокрема. Економічні суперечності – специфічна форма суперечностей, властивих розвитку природи, суспільства і мислення. Більш повно або системно сутність економічних суперечностей розкривається у виконуваних ними функціях, у наявності окремих важливих рис економічних суперечностей, по-перше, є джерелом саморуху економічної системи (в т. ч. її окремих елементів тощо), її рушійною силою.
Одна з найпотужніших рушійних сил економічної системи – суперечність між потребами розвитку продуктивних сил, насамперед основної продуктивної сили – людини (її потребами, інтересами, цілями) та відносинами власності. Так, перехід власності до рук трудових колективів у США зумовив зростання продуктивності праці на 15–20%, значне скорочення плинності робочої сили тощо. Поява цієї форми власності розв'язала антагонізм між найманими працівниками та власниками засобів виробництва, формами капіталістичної власності, персоніфікатором якої були капіталісти. Тому завдання економічної науки – розкривати такі суперечності, показувати їх взаємодію. Виходячи з цього, визначення сутності економічного явища і процесу через категорію «суперечність» є найглибшим, воно охоплює ядро сутності, сутність другого, третього і вищого порядків. Тому друга функція економічних суперечностей – вона виражає істину і суть речей, явищ, процесів. У ній конкретизовано гносеологічний аспект (тобто з погляду теорії пізнання) економічних суперечностей. Так, однією зі сторін товару є споживча вартість, іншою – вартість, формою вияву якої с мінова вартість. З'ясування сутності споживчої вартості розкриває лише одну зі сторін товару, до того ж менш важливу, отже, є однобічним визначенням. Аналогічна ситуація виникає при обґрунтуванні лише вартості товару. В узагальнюючому визначенні сутності товару поєднано обидві ці сторони, що розкривають сутність першого порядку. Сутність товару другого, більш глибокого порядку, з'ясовується при виявленні двох видів пращ, які покладено в основу споживчої вартості й вартості, тобто конкретної та абстрактної. По-третє, суперечність є формою зв'язків і відносин між протилежними сторонами, властивостями, тенденціями тощо. Виникнення економічних суперечностей зумовлене наявністю загальних зв'язків, залежностей і обумовленостей всередині економічної системи, взаємодією різних сторін, властивостей, тенденцій, якостей у межах суперечностей. Так, капітал як виробниче відношення характеризується взаємодією безпосередніх працівників (позбавлених засобів виробництва і засобів до існування, юридичне вільних, здатних продавати робочу силу з характерними для неї властивостями тощо) і власників засобів виробництва (з притаманним їм ризиком підприємництва, організаторськими здібностями тощо). Капітал як самозростаюча вартість збільшує свою величину завдяки пращ безпосередніх робітників і праці підприємців (але не самих засобів виробництва). Взаємодія протилежних сторін характеризується їх взаємопроникненням, взаємообумовленістю, взаємозапереченнями. Від сутності кожної зі сторін суперечності, п структури, характеру взаємозв'язку окремих елементів залежать відносини між протилежними сторонами, їх взаємна боротьба і взаємодія. По-четверте, рух внутрішніх суперечностей через взаємодію протилежних сторін можливий лише у тому випадку, коли вони існують одночасно, а кожна суперечність містить у собі власне заперечення, коли це сторони однієї сутності. Так, для збільшення капіталу необхідна одночасна праця безпосередніх працівників і функціонуючий постійний капітал, підприємницька діяльність власника засобів виробництва або менеджерів. По-п'яте, кожна економічна суперечність проходить у своєму розвитку низку послідовних етапів тотожність, відмінність, протилежність, конфлікт і ступінь розв'язання суперечності, перехід у вищу форму руху. На кожному з них якісно змінюється характер взаємодії протилежних сторін. Найшвидше розвиток економічної системи відбувається на перших трьох щаблях (у фазах тотожності, відмінності й протилежності), на останніх двох він значно послаблюється індивідуальна капіталістична власність упродовж майже двох століть була формою розвитку продуктивних сил (сприяла їх прогресу). Але на початку XIX ст. вона поступово перетворилася на їх гальмо, обмежила їх розвиток. Це виявилося у неспроможності індивідуального капіталу здійснити швидке нагромадження коштів (капіталу) для будівництва крупних підприємств, залізниць тощо, що означало перехід суперечності у фазу конфлікту. Виникнення акціонерної власності розв'язало (частково) цю суперечність, створило для неї якісно нові форми руху економічних суперечностей в Україні наприкінці 90-х XX ст. перебували у фазі конфлікту. Це, зокрема, суперечності між усуспільненою працею та узурпацією результатів цієї праці жменькою новосформованої української державно-фінансової олігархії, між виробництвом і не достатнім платоспроможним попитом (який гальмує виробництво продукції), між потребами розвитку продуктивних сил і банківською системою тощо. По-шосте, протилежні сторони, властивості, тенденції економічних суперечностей взаємодіють між собою у процесі руху, який відбувається насамперед внаслідок активності заперечувальної, більш революційної сторони. Такими сторонами у названих економічних суперечностях є розвиток продуктивних сил, суспільний характер виробництва, платоспроможний попит. Щодо процесу суспільного відтворення найважливішу роль у розвитку економічної системи відіграють суперечності у сфері безпосереднього виробництва, а також між виробництвом та іншими сферами (розподілом, обміном і споживанням). Зокрема, американський економіст Й. Шумпетер вважає, що вирішальну роль в еволюції економічної системи відіграють суперечності у підприємницькій діяльності.
Відповідно до структури економічної системи виділяють п'ять відносно відокремлених типів економічних суперечностей:
- у межах продуктивних сил (наприклад, суперечність між високим рівнем розвитку техніки й недостатнім рівнем освіти та кваліфікації робочої сили),
- у межах техніко-економічних відносин (між досягнутим рівнем концентрації виробництва і недостатньо розвинутою спеціалізацією та ін.),
- у межах виробничих відносин, або відносин економічної власності (між низьким рівнем зарплати і високими цінами, між окремими формами власності тощо),
- у межах господарського механізму (між економічними та адміністративними важелями економіки та ін.),
- у межах організаційно-економічних відносин (між менеджерами нижчої та вищої ланок управлінського апарату на підприємстві, демократичними та авторитарними методами управління тощо).
Існує особливий тип суперечностей у масштабі світового господарства, окремих його регіонів, між окремими країнами, економічними угрупованнями тощо. Загалом механізм дії економічних суперечностей у межах економічної системи синтезує окремі їх риси, методи розв'язання таких суперечностей тощо. Коли йдеться про взаємодію двох сторін суспільного способу виробництва, то саме поняття взаємодії вказує на активність кожної з них. Це означає, що кожен крок у розвитку продуктивних сил загалом або окремого їх елемента через систему техніко-економічних або організаційно-економічних відносин чи певні їх сторони впливає на еволюцію виробничих відносин, або відносин економічної власності, їх окремі ланки. У свою чергу, зміни у виробничих відносинах стимулюють (або гальмують) розвиток продуктивних сил. Але визначальною, більш активною і революційною стороною суспільного способу виробництва є продуктивні сили їх розвитку властиві внутрішні закони, суперечності. Оскільки змістом продуктивних сил є відношення людини і природи, то використання людьми сил природи у процесі праці, суперечність між людиною і природою, намагання людей пристосувати до своїх потреб нові джерела енергії, корисних копалин тощо – внутрішнє джерело розвитку самої системи продуктивних сил. Ця система в усіх суспільно-економічних формаціях складалася з робочої сили, засобів праці, предметів праці, використовуваних людьми сил природи. Суперечності між ними також є внутрішнім джерелом розвитку цієї сторони суспільного способу виробництва. Такі суперечності виявляються у формі потреб людей, їх інтересів і мотивів розвитку. Вихідною точкою перевороту в технологічному способі виробництва, у взаємодії людини з технікою були засоби праці, а сама промислова революція почалася з машини-знаряддя (робочої машини) у текстильній промисловості. Ця машина, з одного боку, розв'язала суперечність між технікою і людиною, оскільки кількість знарядь праці, якими одночасно орудує робоча машина, не мають тих обмежень, що властиві ручному знаряддю робітника. З іншого боку, поява робочої машини ввійшла в технічну суперечність з двигуном, що тоді існував, і зумовила революцію у паровій машині її поява спричинила необхідні революційні зміни в обробці сировини, зокрема винайдення вовночесальних машин. Ці суперечності водночас наповнювалися специфічними соціальними формами, боротьбою основних класів. Так, боротьба найманих робітників за підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня тощо змушувала капіталістів запроваджувати нову техніку, щоб запобігти страйковій боротьбі або послабити її вплив. Згодом переворот у технологічному способі виробництва, який здійснюється в одній із сфер виробництва, зумовлює переворот в інших сферах. Ця своєрідна ланцюгова реакція в розвитку продуктивних сил відбувається внаслідок існуючої системи суспільного поділу праці, тісного взаємозв'язку між різними галузями промисловості, кількісних та якісних пропорцій у їх розвитку. В межах системи продуктивних сил важливим рушійним чинником є змагання між людьми у процесі їх спільної праці, що доповнюється специфічними суспільними формами. Такими формами за капіталізму є конкуренція (між робітниками і капіталістами та всередині кожного з цих класів). Відносно значну самостійну роль серед рушійних сил економічного прогресу відіграють виробничі відносини, або відносини власності. Оскільки вони розвиваються певною мірою незалежно від розвитку продуктивних сил, мають свої закономірності розвитку, специфічні суперечності, то рух цих суперечностей стає окремою рушійною силою економічного прогресу. До них належать суперечності між різними типами і формами власності. Чим більше конкретних форм власності у межах певного способу виробництва, тим сильніші рушійні сили й джерела економічного прогресу. Значну, відносно самостійну роль серед рушійних сил цього прогресу відіграють і техніко-економічні відносини, зокрема оптимальне співвідношення між спеціалізацією, концентрацією, комбінуванням виробництва та ін. Але найважливішою рушійною силою економічного прогресу в межах суспільного способу виробництва є суперечність між продуктивними силами та виробничими відносинами, або відносинами економічної власності, концентрованим вираженням якої є основна суперечність. Цю суперечність розглядають або комплексно, системно (тобто як взаємодію між системою продуктивних сил і системою виробничих відносин), або поелементно. В останньому випадку аналізують характер взаємодії між окремими елементами продуктивних сил (наприклад, між робочою силою, засобами праці, предметами праці, використовуваними людьми си лами природи, формами й методами організації праці, а за сучасних умов – також між наукою, інформацією) і виробничими відносинами, відносинами загалом або окремими підсистемами (наприклад, відносинами власності у сфері безпосереднього виробництва, розподілу та ін.). Найдинамічнішими елементами продуктивних сил в сучасних умовах є робоча сила, наука, засоби праці та інформація. Тому в процесі свого розвитку вони першими вступають у суперечність, конфлікт з відносинами власності. Кожен з елементів, у свою чергу, складається з відповідних компонентів (наука – з фундаментальної та прикладної). Такими компонентами робочої сили є рівень освіти, кваліфікації, культури, психологічний стан тощо. Найдинамічніші й революційні елементи робочої сили першими вступають у конфлікт з існуючими відносинами власності. Це зумовлює процес переростання і діалектичного заперечення робочою силою або наукою домінуючої у даний час форми власності, перехід до якісно іншої, більш розвинутої форми власності у межах суспільного способу виробництва, тобто адекватними для розвитку елемента продуктивних сил, отже, й усієї їх системи стають одночасно декілька конкретних форм власності в межах одного суспільного способу виробництва. Такий механізм взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин передбачає наявність різних форм і методів часткового й тимчасового розв'язання економічних суперечностей у межах одного суспільного способу виробництва. Основними методами цього способу розв'язання є, по-перше, створення якісно нових, більш розвинутих форм руху для попередніх суперечностей, що означає водночас певне пристосування виробничих відносин (відносин економічної власності) до рівня й характеру розвитку продуктивних сил. Так, внаслідок загострення суперечності між продуктивними сипами і виробничими відносинами у першій половині XIX ст. виникає і швидко розвивається акціонерна власність. Оскільки кожна економічна категорія є діалектичною єдністю речового змісту і суспільної форми (що відповідно відображають розвиток продуктивних сил і виробничих відносин, або відносин економічної власності), тобто теоретично виражає взаємодію протилежних сторін суспільного способу виробництва, то розв'язання економічних суперечностей (тимчасове й часткове) означає водночас і появу нової економічної категорії, яка є теоретичним відображенням більш розвинутої форми руху цієї суперечності. Так, загострення суперечностей між споживчою вартісне і вартістю в процесі історичного розвитку форм обміну зумовило п розв'язання внаслідок появи грошей, які є більш розвинутою формою руху попередньої суперечності. У свою чергу, гроші теж містять низку суперечностей і лише частково й тимчасово розв’язують суперечність між споживчою вартістю і вартістю, а водночас розвивають її на більш широкій основі. Другий важливий метод розв'язання економічних суперечностей суспільного способу виробництва – економічні кризи. Залежно від глибини і сфери поширення (кризи надвиробництва товарів, кризи фінансові, кризи кредитної системи та ін.) здійснюється часткове (криза охоплює одну зі сфер господарства, окремі їх галузі або кілька галузей) і тимчасове, або більш повне й тимчасове розв'язання економічних протиріч. Згодом ці протиріччя знову вступають у фазу власне суперечності, конфлікту, загострюються до крайніх меж і готують нову економічну кризу. Третім важливим методом розв’язання суперечностей суспільного способу виробництва є його господарський механізм, насамперед діяльність держави. Господарський механізм – механізм свідомого використання економічних законів, розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва, послаблення їх гостроти, механізм узгодження економічних інтересів та ін. Четвертий метод розв'язання економічних суперечностей, а отже, прискорення економічного прогресу, пристосування суспільної форми до речового змісту способу виробництва – діяльність держави (економічна, політична, юридична ідеологічна). П'ятий метод часткового й тимчасового розв'язування економічних суперечностей – кількісний метод. У процесі переростання продуктивними силами або їх окремими елементами меж певної форми власності за певного суспільного способу виробництва спершу відбуваються переважно кількісні зміни, тобто накопичення більшої суми грошей, засобів виробництва тощо, що створює передумови для розвитку окремих елементів продуктивних сил і лише через певний час кількісні зміни зумовлюють появу нової якості – більш розвинутої форми власності. Розвиток цих процесів відбувається відповідно до вимог закону переходу кількості в якість і навпаки. Поява якісно нової, більш розвинутої форми власності в межах одного суспільного способу виробництва означає водночас процес діалектичного заперечення попередньої, менш розвинутої форми власності, тобто неповне усунення її, а часткове, із збереженням позитивних якостей і одночасним перетворенням на залежну, підпорядковану вищій формі власності. Так зберігаються позитивні властивості всіх існуючих форм власності, завдяки чому відбувається пристосування виробничих відносин до рівня, характеру й структури продуктивних сил, здійснюється економічний прогрес. Процес такого діалектичного заперечення в межах суспільного способу виробництва – шостий основний метод розв'язання (часткового і тимчасового) економічних суперечностей.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.