Національна грошова система України

Національна грошова система – це встановлена державою форма організації грошового обороту в країні, в тому числі й порядок емісії національних грошових знаків. Національна грошова система складається історично, її зміст і структурні елементи відображають досягнутий соціально-економічний рівень розвитку країни. Вона регулюється законами держави та іншими юридичними актами. Сучасна національна грошова система України – це грошова система ринкового типу.

Розпад СРСР у кінці 1991 року зумовив необхідність виходу України з радянської (російської) рубльової зони, запровадження власної грошової одиниці та створення на цій основі власної національної грошової системи як невід'ємної складової національної економіки. Вже 10 січня 1992 р. Україна ввела в готівковий обіг перехідну національну валюту – український карбованець (купон), а у листопаді 1992 р. було завершено впровадження українського карбованця у безготівковий обіг. Український карбованець (купон) забезпечував грошовий оборот у нашій країні понад чотири з половиною роки.

Український карбованець (купон) був тимчасовою грошовою одиницею. За своєю економічною сутністю – це купон багаторазового використання.

Національна грошова система, як правило, включає такі основні структурні елементи:

  • найменування грошової одиниці та її частин;
  • види державних грошових знаків, які мають законну платіжну силу;
  • масштаб цін;
  • валютний курс;
  • порядок готівкового та безготівкового обігу, їх регламентацію, в тому числі організацію міжнародних розрахунків;
  • інститут (установу), що здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання.

Грошова одиниця встановлюється законодавством країни з урахуванням соціально-економічних та історичних закономірностей її розвитку. У Конституції України (ст. 99) зазначається, що грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності гривні є основною функцією центрального банку нашої держави – Національного банку України (НБУ). Грошова одиниця є лічильною одиницею, тобто одиницею масштабу цін усіх товарів.

Зростання довіри до національної грошової одиниці – гривні – одне з найважливіших сьогоднішніх і перспективних завдань розбудови національної грошової системи України.

Розмінною грошовою одиницею в Україні є копійка.

Види грошових знаків, що використовуються в національній грошовій системі країни, визначаються відповідними юридичними актами. В сучасних умовах у грошовому обороті України використовуються банківські білети (банкноти) і розмінна монета.

Банкноти – гривня – випускаються в обіг НБУ. Це основний вид грошових знаків, що використовуються у сфері грошового обороту України. Розмінні монети випускаються в обіг для зручності обслуговування роздрібного товарообороту.

Розмінні монети є незамінними в торговельних операціях, коли необхідно розплачуватись за товар дрібними частинами грошової одиниці. Монета має законодавчо визначені форму, вагу, склад металу, певні зображення та написи включно з номіналом вартості. Розмінна монета зараз карбується зі сплавів звичайних металів – міді, нікелю, алюмінію. Така монета називається білонною. 1 українська гривня дорівнює 100 копійкам (тобто копійка становить 1/100 частини гривні).

Масштаб цін – це засіб вираження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях. Масштаб цін встановлюється й змінюється у законодавчому порядку. Для держави невигідний такий масштаб цін, при якому вартість (ціна) товарів визначається у великих сумах грошей – тисячах, мільйонах тощо. Тому проводиться деномінація грошей і зміна на цій основі масштабу цін. Деномінація – це зміна номінальної вартості грошових знаків з метою стабілізації національної валюти чи спрощення розрахунків. Деномінація відбувається шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові: у тому ж співвідношенні змінюються й ціни на товари і послуги.

Валютний курс – це співвідношення між національними грошовими одиницями (валютами) різних країн, що виявляється під час їх обміну. По суті, валютний курс – це "ціна" грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Потреба встановлення валютного курсу випливає з особливостей виконання грішми функцій світових грошей. Українська гривня, як і будь-яка інша національна грошова одиниця, є законним купівельним і платіжним засобом тільки на території України. За межами України гривня має бути обміняна на ту валюту, яка є законною для даної країни.

Нормальне функціонування національної грошової системи неможливе без державного встановлення і регламентації порядку готівкового і безготівкового грошового обігу. НБУ повинен строго контролювати грошовий обіг, сприяти забезпеченню стабільності національної грошової одиниці, регламентувати емісію готівки, вдосконалювати правила здійснення безготівкових платежів, форм розрахунків, способів і порядку платежів, контролювати касові операції у народному господарстві.

Інституцією, яка здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання в Україні, є НБУ – незалежний фінансово-економічний орган, не підпорядкований ні Президенту, ні Кабінету Міністрів, ні Верховній Раді. НБУ проводить незалежну грошову (монетарну) політику. Постанови, положення та інші нормативні акти щодо регулювання грошового готівкового і безготівкового обігу приймає і затверджує Правління НБУ. Рішення Правління НБУ не потребують окремого затвердження в органах державної влади. НБУ координує діяльність банківської системи України в цілому.

Джерела:

  1. Банковское дело: Учебник/ Под ред. В. И. Колесникова. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 480 с.
  2. Деньги, кредит, банки: Справ. пособие/ Под ред. Г. И. Кравцовой. – Мн.: Меркаване, 1994. – 270 с.
  3. Деньги. Кредит. Банки: Учебник/ Под ред. Е. Ф. Жукова. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 622 с.
  4. Деньги. Кредит. Банки: Учебное пособие. – 2-е изд., перераб. и доп./ Под ред. О. И. Лаврушина. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 450 с.
  5. Иванов В. М. Деньги и кредит. Курс лекций. – К.: МАУП, 1999. – 230 с.
  6. Финансы, деньги, кредит: Учебник/ Под ред. О. В. Соколовой. – М.: Юристъ, 2001. – 784 с.
  7. Шуляк П. Н. Финансы: Учебник. – М.: Издательский Дом «Дашков и К0», 2002. – 3-е изд., перераб. и доп. – 752 с.