Систематизація методів міжнародної торгівлі

Світова практика свідчить, що виробничі фірми або підприємства, маючи на меті реалізацію своєї продукції на міжнародному ринку, можуть обирати різні методи організації зовнішньоторговельної діяльності. Такий вибір залежить від багатьох чинників, зокрема: масштабів виробництва фірми та характеру продукції, що випускається; особливих рис регіональних ринків, на яких реалізується продукція; глибини участі підприємства у міжнародному поділі праці; специфічного методу реалізації товарів або послуг на зовнішньому ринку, що є традиційним для цієї товарної групи або був обраний керівництвом даного підприємства, тощо. Тому під методом міжнародної торгівлі слід розуміти організаційну форму та порядок здійснення зовнішньоторговельної операції.

Усі численні методи організації зовнішньоторговельної діяльності об'єднуються у дві великі групи.

Першу з цих груп (прямий метод) утворюють ті форми, що реалізуються самими компаніями та підприємствами, які зазвичай мають достатній рівень фінансових активів для створення й утримання власного зовнішньоторговельного апарату, що складається зі спеціалізованих служб та органів, виконуючих організаційні, кредитно-розрахункові, транспортні, рекламні, аналітичні та інші зовнішньоторговельні функції. Такі компанії реалізують свою продукцію на зарубіжних ринках через створені там філії і дочірні фірми, які на світовому ринку мають статус оптових або роздрібних підприємств, а їх функціональні завдання, права та обов'язки визначаються за домовленістю із засновниками. Серед переваг організації зовнішньої торгівлі навпрямки слід виокремити такі:

• можливість економії фінансових ресурсів за рахунок скорочення витрат на суму комісійної винагороди посереднику;
• зниження ризику та залежності результатів комерційної діяльності від можливої недобросовісності чи недостатньої компетентності посередницької організації;
• використання переваг безпосереднього контакту зі споживачами та можливість отримання інформації про стан і тенденції розвитку ринку шляхом організації маркетингової діяльності на зарубіжному ринку.

У той же час застосування цього методу торгівлі передбачає наявність високої комерційної кваліфікації персоналу та торговельного досвіду кампанії в цілому. У противному разі фінансові витрати підприємства не тільки не скоротяться, але й можуть значно зрости. Крім того, міжнародна торгівля порівняно з внутрішньою є ризикованішою, що зумовлено відмінностями економічних, правових та соціальних умов у різних країнах, їх традиціями та звичаями, а також великими відстанями між торговельними партнерами. У результаті для проведення міжнародних торговельних операцій буває доцільно залучати посередників.

До другої групи методів (непряма торгівля, або непрямий метод) входить:

• торгівля через посередників (торговельні компанії та інші посередницькі фірми);
• торгівля через організовані товарні ринки, тобто через міжнародні товарні біржі, тендери (торги), аукціони та виставки/ярмарки.

Торгівля через посередників використовується, як правило, середніми та малими підприємствами, до яких також належать різного типу товариства, які для здійснення зовнішньоекономічної діяльності в своїй управлінській структурі створюють так званий вмонтований експортний відділ. Такий відділ складається з двох-трьох співробітників, які займаються підготовкою зовнішньоторговельних контрактів, митною, кредитною та іншою необхідною документацією, а самі угоди купівлі-продажу товарів здійснюють через торговельних посередників.

Як при експорті, так і при імпорті товарів і послуг розподіл може здійснюватися безпосередньо між виробником і споживачем (пряма торгівля), або через одне чи кілька зовнішньоторговельних підприємств, що виступають торговельним посередником (непряма торгівля, торгівля через посередників). При торгівлі через посередників прийнято говорити про прямий експорт та прямий імпорт. Загальноприйнятим вирішальним критерієм при цьому є той факт, що при прямому експорті/імпорті внутрішній (національний) торговельний посередник не бере участі в операції купівлі-продажу.

При прямому експорті національний виробник поставляє продукцію безпосередньо іноземному посереднику, а при імпорті, навпаки, отримує свої товари безпосередньо від іноземного посередника (постачальника).

Непрямим вважається експорт, за якого виробник користується послугами тільки національного посередника (основний критерій), або як національного, так і зарубіжних посередників. І навпаки, якщо імпортер при ввезенні товару користується послугами національного посередника або національного та зарубіжного посередників разом, то такий імпорт прийнято називати непрямим.

Якщо ж поставка товару відбувається не безпосередньо між експортером та імпортером у країні, що виробляє товар, або в країні, що купує товар, а через транзитного торговця в третій країні, то така торгівля зветься транзитною.

На сьогодні у міжнародному бізнесі, особливо серед індустріальне розвинутих країн, переважають різні форми прямого експорту як у сфері реалізації засобів виробництва, так і торгівлі споживчими товарами. При цьому в реалізації машин, обладнання та устаткування спостерігається тенденція до його значного розширення. Це пояснюється тим, що безпосередній контакт зі споживачем має значні переваги і часто стимулює підвищення якості та своєчасну модернізацію виробів. Витрати на реалізацію та одержання прибутку є вирішальними в прийнятті рішення щодо застосування прямої торгівлі та прямого експорту. Нерідко і сам споживач (покупець) прагне до прямого експорту з метою економії втрат. З іншого боку, прямий експорт потребує адекватного інформаційного забезпечення, знання зовнішнього ринку та створення власного експортного відділу, а також інфраструктури послуг торговельних посередників для технічного обслуговування товарів і отримання актуальної ринкової інформації. Крім того, пряме експортування призводить до подовження платіжного терміну порівняно з реалізацією товару зовнішньоторговельному підприємству на внутрішньому ринку, що заморожує капітал і збільшує кредитний ризик.

Стала тенденція до організації прямих операцій спостерігається і при імпортуванні. Прямий імпорт має беззаперечні переваги щодо ввезення сировини і напівфабрикатів внаслідок можливості розподілу великих обсягів товарів шляхом безпосереднього контакту з постачальником. Крім того, прямий імпорт зумовлює економію витрат внаслідок відсутності платежів на утримання імпортного торговця всередині країни. Але, з іншого боку, підвищуються ризик і потреба в капіталі так само, як і при прямому експорті.

При непрямому експорті здійснюється продаж товару національним виробником національному зовнішньому торговцю. Тим самим експортна діяльність виробника обмежується підготовкою товару до експорту, а подальший розподіл усіх витрат і ризику здійснюється проміжними торговцями, особливо у сфері транспортування та пошуку замовника.

Внаслідок цього прибутки виробника зменшуються порівняно з прямим експортом. Особливо вигідним непрямий експорт є для малих і середніх підприємств, оскільки вони, як правило, не можуть створити власну мережу збуту на зовнішньому ринку внаслідок обмеженості фінансових ресурсів і через поставки на окремі зовнішні ринки незначних за обсягами партій товарів.

При непрямому експорті виробник має можливість повністю сконцентруватися на виробництві продукції і не обтяжуватись фінансовими проблемами, що виникають при здійсненні функцій, оптової торгівлі та складування, які у даному разі беруть на себе спеціалізовані зовнішньоторговельні фірми. При правильному виборі експортної фірми-посередника підвищується вірогідність створення позитивного іміджу власного товару та фірми за рахунок славнозвісності і ринкових позицій посередника.

Зовнішньоторговельні підприємства спеціалізуються, як правило, на певних товарних групах і регіональних ринках і мають власні мережі збуту товару. Однак слід брати до уваги й те, що зовнішньоторговельне підприємство може не достатньою мірою опікуватися проблемами та інтересами, особливо довгостроковими, конкретного непрямого експортера.

Відсутність безпосереднього контакту зі споживачами може приховати реальний механізм та особливості збуту, а внаслідок невірної оцінки розвитку зовнішнього ринку призвести до виробництва продукції, що користується недостатнім попитом на ринку.

Незважаючи на переваги прямого імпортування, значення і необхідність непрямого імпорту не слід недооцінювати. Неможливо обійтись без імпорту через зовнішньоторговельні фірми, якщо попит на певний товар незначний або існує лише певний час. Крім того, при значних обсягах імпорту з багатьох країн отримання імпортних товарів потребує менших витрат, ніж утримання баз (складів) для імпортних товарів. Перевагою непрямого імпорту можна також вважати можливість перевірки товару на складі імпортера та підготовки його до споживання (змішування, сортування, нарізка тощо).

Транзитна торгівля як поставка товару не безпосередньо від експортера до імпортера, а через посередника (транзитного торговця) в третій країні, має кілька видів.

При активній транзитній торгівлі товари з-за кордону переправляються (перепродаються) місцевими торговцями в третю країну. При пасивній торгівлі зарубіжний транзитний торговець продає товари, вироблені в інших країнах, національним підприємствам або товари, вироблені на національній території іншої країни, збуває в треті країни.

Якщо транзитний продавець здійснює на митному складі або в вільному порту переробку, пересортування або перепакування товару тощо, то така транзитна торгівля називається змішаною. В разі збереження цілісності товару та тільки його перепродажу прийнято говорити про просту транзитну торгівлю.

Угоди в транзитній торгівлі часто зумовлені політичними причинами (розірвані дипломатичні відносини, митні заходи політичного характеру – ембарго, економічний бойкот тощо), внаслідок чого встановлення прямих зв'язків неможливе.

Транзитними товарами традиційно є штучні, підготовлені для зберігання на складі (бавовна, тютюн, продукти харчування тощо). Згідно з кон'юнктурою ринку вони продаються транзитним торговцем. Завдяки реалізації транзитних вантажів зовнішньоторговельні фірми або експортні доми мають можливість поповнити свій асортимент та отримати додаткові прибутки.

Торгівля через організовані товарні ринки також належить до непрямої торгівлі, але посередниками між експортерами (виробниками, посередницькими фірмами) та імпортерами (споживачами, іншими посередницькими фірмами) є організовані товарні ринки – міжнародні товарні біржі, міжнародні тендери (торги), міжнародні аукціони та міжнародні виставки/ярмарки. Це спеціально створені (організовані) ринки певних товарів, де у заздалегідь визначений час реалізують свої торговельні інтереси продавці, формуючи пропозицію товару, та покупці, представляючи попит на неї.

Організований ринок – це ринок, який функціонує за попередньо встановленими правилами, що записані в тих чи інших нормативних актах. Важливою умовою функціонування організованого ринку є кількість його учасників. Він не відбудеться, якщо кількість цих учасників не досягне певної величини. Будь-якому організованому ринку притаманні такі риси:

• концентрація попиту та пропозиції в часі та просторі;
• існування організації (органу), що керує роботою ринку;
• наявність затверджених правил торгівлі, розрахунків і поставки товарів або інших активів;
• регулювання роботи ринку зі сторони держави та/або громадських організацій.

Організовані товарні ринки можна класифікувати залежно від форми торгівлі, походження та рівня організованості.

За формою торгівлі організовані ринки поділяються: на оптові, де реалізуються великі партії товарів; роздрібні, метою яких є реалізації одиничних товарів (деякі види аукціонів); біржові. За критерієм походження організовані товарні ринки можуть бути само організованими (створеними за ініціативою самих учасників процесу торгівлі) та централізованими, тобто створеними за ініціативою держави. За рівнем організованості до малоорганізованих можна віднести такі ринки, на яких правила торгівлі регулюють не всі стадії та аспекти цього процесу. Добре організованими вважаються такі ринки, на яких правила торгівлі регулюють всі основні елементи та стадії процесу торгівлі, а високоорганізованими – ринки, на яких торговельні правила регламентують абсолютно всі сторони та стадії процесу купівлі-продажу. Роль і значення організованих ринків полягає в тому, що вони за сучасних умов визначають увесь ринковий процес.

Під торговельно-посередницькими розуміють операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів, що виконуються за дорученням виробника-експортера незалежним від нього торговим посередником на основі укладеної між ними угоди чи окремого доручення.

Торговельне посередництво є дуже широким поняттям. Воно охоплює значне коло послуг з пошуку закордонного контрагента, підготовки і здійснення угоди, кредитування сторін і надання гарантій сплати товару покупцем, здійснення транспортно-експедиторських операцій і страхування товарів при транспортуванні, виконання митних формальностей, проведення рекламних та інших заходів з просування товарів на зовнішні ринки, здійснення технічного обслуговування та інших операцій. Види і характер торговельно-посередницьких операцій обумовлюються функціями, що їх виконують посередники. Сьогодні посередницькі функції значно розширилися, що пов'язано зі зростанням ролі торговельно-посередницької ланки в міжнародній торгівлі. Розширилося і надання різноманітних видів послуг, серед яких слід виокремити:

• операції з організації збуту – пошук контрагентів, підписання угод від імені продавця, надання гарантій сплати товару покупцем, проведення рекламних кампаній та дослідження ринків;
• транспортно-експедиторські операції, операції з транспортування і страхування вантажів;
• фінансування торговельних операцій;
• надання технічних послуг, здійснення післяпродажного технічного обслуговування;
• збір, обробка та надання інформації про стан і тенденції розвитку регіональних товарних ринків.

Посередники здійснюють операції на ринках засобів виробництва, сировини, нерухомості, товарів, послуг, цінних паперів, інтелектуальної власності. Згідно з цим і види операцій відповідають об'єктам посередницької діяльності та типу ринку і його особливостям. Суб'єктами торговельного посередництва є фізичні та юридичні особи, що можуть бути незалежними, частково залежними та залежними. Залежність визначається територіальним, ціновим та іншими видами обмежень дій посередника з боку замовника.