Індуїзм

Для європейців, чиє світобачення сформоване християнством та атеїзмом, індуїзм є надто складним для сприйняття і, тим паче, для розуміння явищем. Саме слово «релігія», в нашому його розумінні, притаманне індуїзму лише частково, тільки до культово-обрядового його аспекту. Інколи його називають «способом життя», але й це досить вузьке і поверхове визначення. Скоріше за все – це складна система світосприйняття, яка містить і філософський, і релігійний, і соціальний компоненти, що тісно взаємопов’язані.

Для розуміння індуїзму надзвичайно важливо мати на увазі, що для індуса не лише не існує у світі іншої релігії, крім індуїзму, але взагалі не існує нічого такого, що не охоплене релігією. Не існує поділу на світ матеріальний і духовний, не існує нічого такого, що могло б назватись мирським, світським, не існує нічого, крім релігії, поза релігією, поруч з релігією. Чи не тому в індуїзмі не існує спеціального слова, поняття, яке відповідало б нашому розумінню релігії?

Релігія для індуса – це відчуття себе частиною Космосу, слідування його вселенським законам; релігія – це життя, а життя – це релігія. Нічого подібного в християнстві не існує. В індуїзмі відсутня ворожнеча до іновір’я, тому відсутнє і поняття єресі. Відсутній в індуїзмі і прозелітизм, бажання залучити до своєї віри, а тому відсутнє місіонерство, адже двері до індуїзму наглухо зачинені. Індуїстом не можна стати за власним бажанням або в результаті збігу обставин – індуїстом можна лише народитись. Звичайно, в повсякденному житті не все саме так і відбувається. І в минулому, коли індуїзм розповсюджувався по території теперішньої Індії, і нині певне включення до системи має місце здебільшого на двох рівнях – або в касту (варну) кшатріїв (воїнів), або в найнижчі верстви населення – паріїв індійського суспільства – недоторканих.

В індуїзмі відсутні молитви, проповіді, сповіді, таїнства в їх християнському розумінні. Людина розглядається в нерозривному зв’язку з усією живою і неживою природою. При цьому в рамках теорії переселення душ допускаються варіанти посмертного втілення не в людському тілі. Природно, відсутнє поняття первородного гріха, вродженої гріховності людини. І людина, і природа виступають як форми прояву божественного.

Індуїзм увібрав у себе величезну кількість різноманітних звичаїв і вчень, та й сам впровадився, у свою чергу, у багато інших релігій, які не мають, між іншим, нічого спільного з основами індуїзму. На сьогодні існує багато індуїстських сект, тому дати повну їх характеристику не можливо. У зв’язку з цим слід звернути увагу на країну існування індуїзму – Індію. Це стародавня країна, проте її історія до приходу до неї аріїв (індоєвропейців) зовсім невідома. Безперечно лише те, що пращури індійців мешкали в одному регіоні з попередниками іранців, разом з якими вони утворюють так звану арійську гілку індоєвропейських народів.

Найдавнішу стадію розвитку індуїзм, що відноситься до ІІ тисячоліття до н.е., в науці прийнято називати «праведичний період». Про послідовників праведичного індуїстського культу світовій науці відомо досить мало. Отже, це були індуси, що проживали на півночі Індії, та дравіди, що населяли південну частину півострова Індостан. У часи біблійного Авраама тут вже існувала цивілізація, схожа в загальних рисах з ранньомесопатамською. Індуси праведичного (або протоведичного) періоду сповідували багатобожжя (політеїзм) – свого роду протоіндуїзм, який нагадував ранні види магії. З особливою пошаною вони поклонялись богині Матері та рогатому божеству, яке сиділо, подібно йогам, схрестивши ноги, у позі «лотос». Стародавні індуси приносили жертви різним богам, але храмів ще не будували.

Ведичний період починається приблизно за 2000 років до Р.Х., коли народи Центральної Азії (арії) увійшли до Північної Індії і поступово стали просуватись на південь. Світлошкірі переможці нав’язали індусам свою цивілізацію і релігію, що грунтувалась на «ведах». Ведична релігія значно відрізнялась від релігії дравидів, адже арії поклонялись швидше силам природи, а не зображенням ідолів. Головними їх богами були: Індра – бог космосу і зірок, Варуна – бог неба, Агні – бог вогню. Ведична релігія охоплювала безліч інших, більш дрібних, богів, одним з яких був Сома – бог наркотичної рослини.

Слово «веди» означає: «знати», «вінець знання», «достовірні знання», тобто знання, що мають божественне походження. «Веди» здебільшого є гімнами, що виконуються жерцями у славу богів. Також вони містять велику кількість відомостей з міфології, космології, побуту древніх індусів. Всі першоджерела індуїзму беруть свій початок з «Вед», особливо з найстарішої їх частини «Ріг Веди». До цього часу знання напам’ять гімнів «Ріг Веди» є обов’язковим для кожного освіченого індуїста.

Веди поділяються на чотири частини:

• «Ріг Веда» (Веда хвали) складається з 1017 гімнів, зібраних у 10-ти книгах. Більша частина віршів прославляє бога вогню Агні та бога космосу і зірок Індру.
• «Яджур Веда» (Веда жертвопринесень) містить інструкції по проведенню жертвопринесень.
• «Сама Веда» (Веда пісне співів) складається з 1549 віршів, багато з яких зустрічається в іншому контексті в «Ріг Веді».
• «Атгарва Веда» містить різні пісні й обряди, здебільшого призначені для лікування хвороб.

У ведах стверджується, що коли людина жадає матеріальних благ за життя, вона мусить здійснювати жертвопринесення, описані у «Ведах». Чотири «Веди» заохочують задоволення матеріальних бажань через поклоніння півбогам. Наприклада, хто шукає удачі, має поклонятись богині Дурзі, а той, хто жадає сили, повинен шанувати Агні, бога вогню. Хто прагне багатства, має шанувати Васу, а той, хто хоче, щоб тіло його було сильним – Землю. Ті, хто бажає мати гарне потомство, повинні вшановувати великих предків, Праджапаті. Ведична література говорить про півбогів не як про продукт уяви, а як про наділених владою виконавців вищої волі, які управляють справами Всесвіту.

Природа не діє сама собою, за будь-яким її проявом стоїть особистість. Наприклад, Індра розподіляє випадання дощів, Варуна відає морською стихією. І таких богів налічується близько 33 млн.

На основі вед арії розробили складну систему жертвопринесень, що пізніше призвело до утворення касти жерців (браминів). Арії запозичили і багатьох дравидських богів, а також окремі релігійні уявлення дравидів.

Результатом такої асиміляції постала надзвичайно складна ієрархія численних богів, багато з яких «дублюють» один одного.

Після ведичного періоду, близько 600 р. до Р.Х., наступив період «Упанішад». В цю епоху індуїзм почав поділятись на дві основні течії: народну, масову релігію та просякнуту філософією, релігію освічених верств суспільства. У священних текстах «Упанішад» релігія «Вед» переосмислювалась заново і зводилась до єдиного принципу абсолютної універсальної душі. Головним положенням цієї пантеїстичної системи є ствердження, що Всесвіт є Богом і Бог є Всесвітом. Універсальна, всеосяжна, абстрактна душа має назву «брахма» (або браман), тому течія в індуїзмі, що сформована на «Упанішадах», ще називається брахманізмом.

«Упанішади» – це зібрання 108 філософських творів. Слово «упа-ні-шат» означає «сидіти поруч» і вказує на учня, що сидить поруч свого гуру (гуру – важкий, навантажений знанням) і уважно слухає його, щоб осягнути трансцендентну ведичну мудрість. Основний внесок «Упанішад» полягає в тому, що вони констатують нематеріальність Абсолюту, недоступність Його для сприймання матеріальними чуттями; навпаки – його можна зрозуміти очищеними, духовними чуттями.

У період «Упанішад» індуїстська концепція спасіння суттєво змінилась. Якщо до цього головний наголос робився на виконанні зобов’язань перед божествами, то тепер підкреслювалась необхідність відсторонення, втечі від життя. Був розроблений досить песимістичний погляд на земне буття, появились вчення про «карму» та «сансару».

Вчення про карму – моральний закон про непорушний причинно-наслідковий зв'язок між справами людини та її майбутнім життям. Згідно з цим законом поступків, людина набуває хорошу чи погану карму залежно від того, як вона прожила земне життя.

Вчення про сансару – перевтілення – передбачає, що життя людини є безкінечним ланцюгом перевтілень, нових народжень у різних тілах. Все живе бере участь у цьому безкінечному маскараді життя, і від того, яку карму заслужила жива істота у своїх попередніх втіленнях, залежить тілесна форма її майбутнього існування. Спасіння – втеча з течії перевтілень – досягається філософськими роздумами (про слова мудреців) та медитацією (само сконцентрованістю та самопогляданням). Мета досягається тоді, коли душа (іскра великого полум’я – Вищого Духа чи краплі Вселенського Океану) звільнюється від вічного у своєму обертанні «Колеса життя» (мокша або мукті) і зливається з Брахмою – душею Всесвіту.

Разом з тим, індуїзм, ускладнений та філософський у своїй теорії, став пристосувальним на практиці і в ньому почали виникати внутрішні реформаційні течії. Дві з них (буддизм та джайнізм) дуже широко розповсюдились і стали самостійними релігіями. Значна частина індуїстів повернулась до поклоніння єдиному вищому божеству. Це не означає, що індуїзм прийшов до єдинобожжя, адже політеїзм в Індії ніколи повністю не зникав і єдине божество Брахма виявилось індуїстською Трійцею (Тримурті), трьома основними богами: Брахмою (творцем Всесвіту, вищим божеством), Вішну (хранителем Всесвіту) та Шівою (руйнівником Всесвіту).

Багато індуїстів (вішнуїти) поклоняються винятково Вішну та його 10 втіленням (аватарам), у 9 з яких Вішну вже з’являвся в цьому світі, щоб врятувати його від неминучої загибелі.

Ці аватари такі: 1. Матсья (риба). 2. Курма (черепаха). 3. Вараха (вепр). 4. Марасінха (людина-лев). 5. Вамана (карлик). 6. Марашурама (Рама із сокирою). 7. Рама. 8. Крішна. 9. Будда. 10. Калкі (білий кінь) – месіанське втілення Вішну, в якому він з’явиться наприкінці Калі-юги – сучасного історичного періоду.

Сьоме й восьме втілення – Рама і Крішна – головні аватари, яким поклоняються більше, ніж самому Вішну.

Інші індуїсти (шіваїти), поклоняються богу Шіві та його дружині, яка в різних втіленнях має імена: Дурга, Калі, Парваті, Деві тощо. Багато з її втілень, особливо Калі, жорстокі. Деякі прихильники Калі, зокрема члени секти Шакті, практикують і схвалюють такі аморальні звичаї, як храмова проституція.

У новий час філософія індуїзму вступила у так званий ведантичний або післяведантичний період. «Веданта-сутра» – філософська книга, що базується на більш ранніх «Упанішадах», складається з афоризмів, які розкривають метод осягнення ведичного знання. Це найбільш стисла форма в усій ведичній мудрості («сутра» – афоризм). «Веданта-сутра» відома ще й під назвами: Брахма-сутра, Шарірака, В’яса-сутра, Уттара-мімамса і Веданта-даршана.

«Веданта-сутра» складається з чотирьох розділів, кожен з яких вміщує чотири частини. Тобто «Веданта-сутра» складається з 16 розділів (зошитів) афоризмів. Вона починається словами: «Настав час запитати про Абсолютну Істину». «Веданта» являє собою коментар до «Упанішад» і вона вчить, що людина потребує звільнення. особистість людини проходить через стадії прагнення до насолод і світського (мирського) успіху. Якщо особа досягає зрілості, то вона звертається до ідеї самозречення і морального обов’язку (дхарми). Але більш глибока, основна необхідність – усвідомлює це людина чи ні – є звільнення (мокша).

Мокша досягається, коли особа доводить до безкінечної досконалості своє буття, свідомість та ясність думок, а також блаженство. оскільки Брахма – абсолютна душа, є безкінечне життя, свідомість і блаженство, єдиний шлях досягнення мокші для людини – усвідомити, що його приховане внутрішнє «Я» (атман) є не що інше, як брахма. Щоб описати цей процес звільнення особи через злиття з брахмою, індуїсти користуються традиційною формулою: «Ти є це» (тат твам асі). Таким чином, індуїстське спасіння досягається відокремленням від власного смертного «Я» і злиттям зі Всесвітом. Тоді особа занурюється в нірвану – стан безкінечного спокою без найменших бажань і емоцій.

Відомі три основних способи досягнення нірвани:

1. Спасіння через пізнання (джанан-йога) вимагає вивчати вислови мудреців та священні книги, віддаватись медитації, звертаючи свою свідомість всередину себе і, таким чином. усвідомити ідентичність атмана (внутрішнього «Я») та Брахми.
2. Спасіння через самопожертвування (Бхакті-йога) менш філософське і тому більш популярне. Згідно з цією доктриною Бог є більш особистим – тим, хто присв’ятив себе, сам вибирає якийсь спосіб служіння божеству і сподівається таким чином досягти злиття з ним.
3. Спасіння через виконання звичаїв (Карма-йога) людина може досягти за умови точного виконання всіх ритуалів і церемоній, жертвопринесень, паломництва та інших добрих справ, при чому абсолютно альтруїстично, винятково щиро, з власної волі.

Усі ці способи в тій чи іншій мірі включають і четверту доктрину (Раджа-йогу), яка є технікою медитації (контроль за тілом, диханням і думками), головна мета якої – злиття віруючого з Брахмою.

Ведичне вчення («Махабхарата» та Пурани) декларує циклічність існування всього сущого, Космосу. Стверджується обмеженість тривалості життя матеріального Всесвіту, яка вимірюється в циклах калпе. Калпе – це день Брахми, а один день брахми складається з тисячі циклів по чотири юги: Сатья, Трета, Двапара і Калі.

Сатья-югу характеризує перші вади і ця юга триває 1 296 000 років.

У Двапара-югу праведність і релігійність занепадають ще більше, збільшується кількість вад і триває ця юга 864000 років.

І зрештою наступає Калі-юга (триває останніх 5000 років і за нею існує нинішній світ), щедра на суперечки, невігластво, безбожність та гріх, у ній практично відсутні справжні чесноти і це триває 432 000 років. І Калі-юзі з’являється сам Верховний Господь в образі Калки-аватари, знищує демонів, рятує своїх відданих і починає нову Сатья-югу.

Коли день Брахми приходить до свого завершення, у світі відбувається космічний катаклізм, під час якого гинуть не лише люди, а і численні боги, після чого настає ніч Брахми, рівна за часом його дню. Доба Брахми складається «Всього» з 8 640 000 000 років. Із діб, як і скрізь, складаються роки, і життя Брахми дорівнює сотні років (теперішньому Брахмі йде 51 рік). Коли наступає сторіччя, стається махапралайя (Великий Космічний Катаклізм), в якому гине весь Всесвіт, весь Космос і сам Брахма. Після сторічної перерви народжується новий Брахма і все починається спочатку…

Головним керівним і об’єднуючим всю систему індуїзму елементом виступає не релігійна віра, а ідеалістична філософія, в якій першопричиною і вищою особистістю світу визнається не Бог у християнському розумінні, а самонадійний, безкінечний Абсолют, духовний універсам, який містить (як Космос) і все, і вся, і всіх, недосяжний ні розумом, ні молитвою, недоступний повною мірою ні усвідомленню, ні описанню, ні визначенню. І якщо побажає людина недосконалим своїм словом хоч як-небудь передати своє уявлення про нього, то не про небесне буття чи ангельський спів починає вона мову, а про те, що не вимагає міфологічної форми мислення – дихання, життя, совість, безкінечність часу і простору і, зрештою, космічний Закон еволюції. Ось це останнє і можна назвати найважливішою рисою індуїзму, його фундаментальною ідеєю. І саме в цьому полягає суть його системи.

В основу індуїстського світобачення покладена віра в споконвічну логічність і взаємопов’язаність світу, в певний Вселенський духовний порядок, своєрідну еволюційну шкалу космічних масштабів. Все в цьому світі послідовно розвивається від матерії до Духа, проходячи при цьому проміжні стадії від матерії до життя, потім до свідомості, розуму і, нарешті, до духовної досконалості.

У народній релігії провідне місце належить системі кастової будови суспільства. Існує чотири основні касти, або «соціальні стани» (Варни): брахмани (жерці) – згідно з віровченням «створені» із рота першолюдини Пуруші: кшатрії (воїни і керівники) – «створені» з рук Пуруші: «створені» вайш’я (ремісники і селяни) – «створені» із стегна Пуруші; члени цих трьох каст належать до «двічі народжених». Четверта, найнижча каста – «шудра» (наймити, слуги) – її члени «створені» з ніг Пуруші і вважаються «один раз народженими». Найнижчий щабель соціальних сходів належить так званим недоторканим, людям, які не входять до жодної касти, отже, позбавлені найменшої соціальної цінності і громадянських прав.

Ці «суспільно-професійні» групи населення, в свою чергу, поділяються на більше ніж 3000 спеціалізованих каст.

У кожного з членів касти існують свої права і обов’язки, але абсолютно відсутня можливість зробити хоч найменший крок вгору по соціальних сходах ( у вищу касту).

Додатковим корективом усієї розгалуженої системи релігійної регламентації соціальних зв’язків слугує в індуїзмі регулювання сімейно-шлюбних норм, особливо в тім, що стосується становища жінки, її обов’язків стосовно чоловіка (він сприймається як втілення Бога), його рідних, а також поведінка батьків дружини стосовно батьків чоловіка, які вважаються вищими за статусом (навіть при повній як кастовій, так і матеріальній рівності).

Важливою визначальною рисою народної релігії є поклоніння зображенням безлічі богів. Боги й богині при цьому також систематизуються за допомогою кастової системи. На самій вершині ієрархічної піраміди розташувалась індуїстська Трійця (Брахма, Вішну і Шіва), під ними – менш значущі ведичні боги (Індра та Агні) і далі вниз, аж до богів і духів окремих населених пунктів, півбогів, демонів та геніїв. Індуїзм народних мас являє собою повною мірою ідолослужіння і політеїстичну релігію. Народ поклоняється мільйонам різноманітних богів у незліченній кількості храмів і Святих місць.

Практичні релігійні обряди складаються з паломництва, заборони на вживання певних видів їжі, особливих позицій тіла та жестикуляції, відвідання Святих місць і турботи про них, декламації священних текстів тощо.

У ХІХ ст. серед прихильників індуїзму знову виникли реформістські течії, одна з яких, своєрідне відродження, пов’язана з іменами Рамакрішни та його учня Вівекананди. Вони заснували рух, відомий під назвою «Товариство Веданти». Прихильники цього руху закликають до об’єднання всіх релігій, стверджуючи при цьому, що ведантичний індуїзм стоїть вище всіх інших віровчень і повинен грати особливу роль при такому об’єднанні.

Основні положення вчення Рамакрішни – ідея рівності людей перед Богом, або можливість пізнання. Його принцип спасіння вірою. визнання головним критерієм при оцінці людини ступеня її любові до Бога – мали явно антикастову направленість. Проте, при цьому ставлення Рамакрішни до кастової системи не було послідовним, що, до речі, характерно й іншим його поглядам. Він вважав, що кастові відмінності втрачаються лише тоді, коли людина пізнає Бога, а до цього вони залишаються дійсними. Справедливим є висновок про релігійно-філософське вчення Рамакрішни як складне, досить суперечливе переплетення, з одного боку, традиційних догм та переосмислених народно-єретичних ідей середньовіччя, а з другого – реформаторських думок, що отримали подальший розвиток у працях його найвидатнішого учня Свамі Вівекананди. Серед діячів індуїзму нашого часу варто назвати Рабіндраната Тагора, Махатиму Ганді, Радхакрішнана Сарвапаллі.

Сьогоднішня Індія переповнена всілякими духовними вчителями (гуру) та бродячими «святими» людьми (садху і свамі).

Узагальнюючи сказане, можна зробити кілька оцінювальних висновків:

• Індуїзм як народна релігія передбачає існування величезної кількості богів і богинь, а на практиці є багатобожжям та ідолопоклонством.
• Індуїстський світогляд не виокремлює гріха і моральної провини. Гріх для індуїста – це всього лише ілюзія, як і все інше. Людина в останньому втіленні сама стає богом.
• В індуїзмі відсутня струнка система авторитетів і кожен індуїст належить до якоїсь групи або течії, а більшість священних книг суперечать одна одній.

Джерело:

Лебедєва Н.Г. та ін. Релігієзнавство: Навч. посібн./ Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2008. – 293 с.