Даосизм

Даосизм (кит. – шлях, принцип) виник майже одночасно з конфуціанством (VII ст. до н.е.) і як цілісне релігійно-філософське вчення постав у IV-III ст. до н.е. Родоначальником даосизму вважається легендарна особа Лао-цзи (кит. – «Стара дитина», або «Старий філософ»), який згідно переказу народився старим, так як мати носила його кілька десятків років. Науковці сумніваються в реальному існуванні цієї особи. Послідовником даного вчення був Чжуан-цзи. В ІІ – ІІІ ст. даосизм поділився на філософію дао (дао-цзя) і релігію (дао-цзяо). Першим засновником релігійного об’єднання даосів вважається Чжан Даолін (Чжан Фухань). В релігійному даосизмі набули розквіту алхімія, демонологія, лікувальна терапія, знахарство, що було тісно пов’язане із проповіддю довголіття і можливості досягнення безсмертя.

Фундаментальним принципом цієї релігії є вчення про Дао як всезагальний закон, якому підкоряється людина, а також природа і суспільство. Дао – невидимий і всеохоплюючий, невіддільний від природи, всього матеріального світу, яким він управляє. Саме Дао є основою порядку і світової гармонії і якщо порушувати його закони, то виникає дисгармонія, хаос. Теоретична концепція даосизму викладена у книзі «Дао-децзин» (книга про Дао і Де), творцем якої вважають Лао-цзи. Поняття Де трактується як еманація (прояв, втілення) Дао, через яке діє Дао. Якщо Дао все породжує, То Де – все вигодовує.

Дао не вважається божеством, а трактується як абсолютний і вічний шлях, загальний закон розвитку світу, тобто близьке до поняття «божественного розуму». Вчення про Дао засвідчує спільність із індуїстським поняттям бога Брахмана. Дао є нествореним і саме виступає першопричиною всього існуючого у природі, від якого усе походить, і від якого усе залежить. Людина покликана зрозуміти його сутність і пізнати (можливість пізнання Дао дається тільки ним самим). Розкрити його сутність допомогли великі мислителі.

В основі практики релігійного даосизму лежить принцип наслідування дао, який іменують «у-вей» (недіяльність), тому що втручання людини у світову гармонію неприпустиме. Все аномальне у природі є результатом порушення її гармонії. Посуха, повені, стихійні лиха, так само і суспільні негаразди пов’язуються з тим, що люди і правителі забувають про дао.

Вища мета людського життя, згідно даосизму, полягає в тому, щоб пізнавши дао і наслідуючи його врешті-решт злитися з ним, що означало б подолання смерті. В цьому суть даоського вчення про безсмертя, яке є стрижневим у філософській концепції і з яким пов’язана ціла система анімістичних, магічних обрядів, що лежали в основі культової практики даосів. Багато елементів культу були тотожні з конфуціанством внаслідок тісної взаємодії із традиційними народними віруваннями. Широко використовувались фетиші, обряди ворожінь і заклинань, а також магія і міфологія. У середині ІІ ст. н.е. Чжан Дао – Лін розробив свою систему релігійних обрядів, магічних і чаклунських засобів, що склало основу нової релігійної практики. Згодом утверджується організаційна система церкви, зявляється інститут духовенства і чернецтва, будуються храми і запроваджуються богослужіння.

Даоські священнослужителі відзначались високим рівнем освіченості, здійснювали лікувальну практику, надавали психологічну допомогу, займались винайденням магічних формул, еліксирів молодості тощо. Це підносило їх суспільний престиж і сприяло популяризації даоської релігії серед населення Китаю. Особливого поширення набув релігійний даосизм в епоху Тан (618-907 рр.), коли став невід’ємною складовою «національного культу» – вірувань та обрядів широких народних мас. В народній свідомості підтримувалась пам'ять про імператора Цинь Шихуанді, який здійснив подорож на острови, де, за свідченнями даоських магів можна було віднайти еліксир безсмертя. Але експедиція не мала успіху, так як через велику кількість акул не можливо було дістатись на острови. Подібні експедиції відряджали і наступні імператори, бажаючи віднайти чудодійні трави і магічні ліки. Саме ці пошуки даосів стимулювали справжній розквіт китайської алхімії, медицини, астрології, найвизначніші здобутки яких не втратили актуальності і в сучасній науковій і медичній практиці.

У даоському вченні на противагу конфуціанству відчутніше виявлене ірраціональне начало. Ідея пасивного споглядання та проповідь пустельництва сприяли заснуванню монастирів, де активно розроблялись системи духовного і фізичного вдосконалення, вироблялись методи лікування та можливих шляхів омолодження організму людини, досягнення довголіття та безсмертя.

Ідея безсмертя добре відображена і в даоській міфології, героями якої виступають безсмертні святі та маги, які творили земні чудеса, зцілюючи хворих і даруючи вічну молодість завдяки використанню таємничих магічних формул і заклинань, цілющого зілля і напоїв. Один із популярних міфів розповідає про богиню західного Неба Сіван-му, яка проживає у гірському палаці на краю світу, де нема життя. Персикові сади, якими вона володіє, плодоносять один раз на три тисячі років. Ці плоди дарують безсмертя. Сіван-му уособлює жіноче начало – Інь, а її чоловік – правитель Сходу Дун Ванчун – символізує чоловічий корінь – Ян. Сіван-му раз на рік збирає богів, щоб почастувати їх персиками безсмертя.

У даоському віровченні особливу цінність становить розуміння ідеї всезагальної єдності світу, що опирається на вчення про взаємодію і взаємозалежність двох протилежних начал – Інь (жіноче, що уособлює пасивність, холод, темряву) і Ян (чоловіче, пов’язане з теплом, активною енергією). Тут присутнє розуміння того, що все існує у вічній єдності і боротьбі протилежностей, що у Всесвіті все взаємопов’язане і діє згідно механізму причинно-наслідкових зв’язків.

Людина, як елемент живої природи, є об’єктом впливу вищих небесних сил. Як вважають даоси, на неї здійснюють вплив 33 тисячі духів. Тому завдання полягає в тому, щоб скерувати їх силу на довголіття за допомогою усіх необхідних засобів – фетишів, магічних обрядів, а також через систему спеціального харчування, дихання, фізкультури. Здобутки даосів у цій галузі також не втратили цінності і сьогодні.

Оскільки лише через доброчесність пролягає шлях до Дао, основою релігійного вчення даосизму є морально-етична доктрина. Дао є найвищим моральним законом і той, хто виконує закон Дао, є доброчесною людиною. Висока мораль є ознакою високої духовності. Шлях до безсмертя пролягає через знищення плотських бажань і піднесення духовних, божественних сил. У моральних вимогах даосів вказується на необхідність здійснення протягом життя не менше 1200 доброчинних вчинків, причому навіть один аморальний проступок зводить усі зусилля нанівець. Тому досягнення кінцевої, вищої мети – злиття де матеріалізованого тіла з Дао – здатні досягнути одиниці. Акт досягнення безсмертя є невидимим і таємничим, бо наступає він після смерті, чого зафіксувати чуттєво неможливо.

Поряд із цими двома національними релігіями в Китаї знайшов поширення і буддизм, який набув тут рис китайського традиціоналізму і став своєрідним феноменом китайської релігійності.

В процесі історичної еволюції відбулось зближення і переплетення різних релігійних систем, що склало основу так званого релігійного синкретизму, коли поєднались в одне ціле елементи різних віросповідань – даосизму, буддизму і конфуціанства. Наприклад, в деяких сільських храмах одночасно знаходяться статуї Конфуція, Лао-цзи і Будди. Міжконфесійна толерантність китайців сприяє вільному функціонуванню кожної релігії, що засвідчує справжню китайську мудрість.

Джерело:

Лебедєва Н.Г. та ін. Релігієзнавство: Навч. посібн./ Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2008. – 293 с.