Контроль в різних економічних формаціях
Питання контролю неминуче вимагає історичного підходу, оскільки сам процес розвитку господарського контролю історичний. Необхідність контролю, його сутність і функції не можуть пояснюватись науково, якщо немає наукового пізнання його генезису. Відомий англійський вчений Дж. Вернал свого часу писав, що в науці необхідно вивчати минуле, для розуміння дійсного.
Як свідчать історичні дані, контроль виник ще в глибоку давнину. Під час свого еволюційного розвитку він зазнав великих змін - від контролю за допомогою здобутого досвіду, звичаїв і традицій, що передавалися з покоління в покоління, починаючи з первісного суспільства, до наукового осмислення процесів і свідомого використання їх на науковій основі в ринкових умовах.
Контроль виник разом із суспільством не раптово, не на порожньому місці, а як необхідна умова суспільної праці в забезпеченні засобами для існування. Історія вказує на існування контролю в умовах матріархату і патріархату, де рід був головним виробничим осередком, який базувався на суспільній власності на засоби виробництва і колективній праці.
Економічною основою первісного ладу була общинна, колективна власність на знаряддя і засоби виробництва. Загальною власністю колективу, роду була земля, житло, господарський інвентар, знаряддя виробництва тощо. Існувала і особиста власність на зброю (луки, списи, бумеранги, ножі) тощо. Там не було експлуатації людини людиною, не було класів і держави. Виробництво і споживання продуктів велося спільно, все ділилося порівну. Це було результатом низького рівня розвитку виробничих сил, примітивного стану знарядь виробництва, відсутністю суспільного розподілу праці. Такому ладу відповідала і певна організація суспільства у вигляді первісного стада, а потім первісного роду або родової общини. Найважливіші питання вирішувалися зборами всіх членів роду – родовими зборами. В міру розростання родів відбувався процес їх злиття. Кілька родів об'єднувалися і утворювалися племена. Суспільна організація племені будувалась на таких же колективних засадах, як і рід.
В первісному суспільстві племенами керували ради обраних старійшин. Контроль за розподілом здобутих продуктів тут здійснювався на засадах демократизму. На цьому етапі суспільного розвитку виник примітивний, в недосконалій формі, господарський облік як засіб контролю за кількістю заготовлених і спожитих продуктів. Він вівся в інтересах всієї общини. В первісному суспільстві контроль охоплював невелике коло господарських операцій з землею та худобою, заготівлею продуктів та їх споживанням, й служив засобом регулювання виробництва і розподілу здобутих засобів життя. Відсутність у первісному суспільстві товарно-грошових відносин давала можливість здійснювати тільки кількісний контроль простих господарських процесів.
За умов рабовласницького ладу основу виробничих відносин складали особиста власність рабовласника на засоби виробництва і рабів. Особливого значення в цей період набув державний облік і контроль. В цей період в Стародавній Греції зароджується наступний господарський контроль, який здійснюється інститутом логістів. Тут була заснована спеціальна судова колегія (евфіни) для розгляду справ, пов'язаних з неправильним поданням звітності.
В Стародавньому Римі жорстоко експлуатувались раби на сільськогосподарських роботах і великих маєтках (латифундіях). Набуває широкого розвитку торгівля, впроваджуються різні форми грошових і розрахункових операцій, має місце лихварство, купівля і продаж паїв на участь в підприємствах тощо. Ці серйозні зміни в господарському житті вимагали посилення обліку і контролю.
В Стародавньому Єгипті за 4-3 тисячі років до нашої ери облік здійснювався, передусім, при дворах царів. Царі турбувалися про облік отримуваних ними податків і контрибуцій, а також здійснюваних витрат. При царському палаці було засновано посаду скарбника, який носив титул «завідуючого тим, що дає небо, що виробляє земля і що приносить Ніл, а також завідуючого усім, що є і чого немає».
В той час в Стародавньому Єгипті облік також здійснювався і в окремих землевласницьких господарствах. Великі землевласники мали особливих слуг, які здійснювали облік отримуваного ними з селян натурального оброку і нестач. В цей період отримали свій розвиток контроль і ревізія. «Вимоги ж бухгалтерського контролю і ревізії - пише С.Ф. Іванов, - сягають глибокої давнини: інститут бухгалтерів-повірителів існував в Стародавньому Єгипті, Халдеї, Фінікії, Греції і Римі».
В надрах рабовласницького ладу все ширше отримує розвиток обмін, виникає заморська торгівля, з'являються гроші, створюється торговий і лихварський капітал. Предметом і обліку, і контролю в даному випадку стають не лише засоби виробництва, але й раби. Раб тут вважався річчю, його не лише експлуатували, але продавали і купували.
Господарський контроль в рабовласницькому суспільстві здійснювали держава і рабовласники, які представляли організацію панівного класу. В такому суспільстві контроль носив чітко виражений класовий характер. Він охороняв права і інтереси рабовласників і лягав важким тягарем на рабську працю.
В рабовласницькому суспільстві контроль перетворився на засіб управління і сприяння експлуатації, а також оберігав приватну власність рабовласника. При цьому він здійснювався не лише за кількістю заготовлених і виготовлених продуктів, але і за процесом розвитку торгівлі.
Подальший розвиток контролю відбувся в період виникнення нового суспільного ладу - феодалізму. В перший період розвитку феодалізму досягнутий рівень обліку в рабовласницькому суспільстві був поступово забутий. Пізніше на арену виходить християнська церква, яка зосередила значну кількість земельних багатств, почала займатися позиковими операціями і лихварством.
Господарський облік і контроль отримав свій подальший розвиток в період хрестових походів (XI-XIII ст.) і утворення великих світових торгових центрів – Венеції і Генуї.
Разом з розвитком товарного виробництва при феодалізмі все більше розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля. При розвитку обміну господарський облік трансформувався в бухгалтерський. Його розвитку сприяла банківська і торговельна діяльність. Організовувалася підготовка спеціалістів з обліку, було видано перші з цієї спеціальності книги: італійця Луки Пачолі (1494 р,), голандців – Яна Імпіна (1543 р.) і Сімона ван Стевіна (1607 р.); французів – Жака Саварі (1675 р.) і Матьє де ла Порта (1712 р.) та багатьох інших.
В період феодалізму ще більшого значення набув контроль за розрахунками між купцями і банками, а також за наявністю і рухом торгового капіталу. Основу виробничих відносин цього суспільства складали феодальна власність на засоби виробництва і, в першу чергу, на землю і неповна власність на робітника.
За часів феодалізму відбувається поділ контролю на зовнішній, який охоплював ревізію балансів і звітності сторонніми особами, і внутрішній -засекречений рух і наявність торговельного капіталу, кредитні і розрахункові операції між купцями, лихварями, банками, процеси виробництва і особиста власність на засоби виробництва.
«Наявність великої кількості записів дублюючого характеру - писав Раймонд де Рувер - може розглядатися як недосконалий метод забезпечення внутрішнього контролю, про що свідчить такий факт: останній (скарбник міста Емілій – уточнено авторами) розробив в 1385 р. систему подвійної бухгалтерії для ведення розрахунків з головним казначейством міланського аристократичного прізвища Вісконті, але незабаром отримав догану від ревізора і йому було заборонено відхилятися від проторованого шляху».
Михайло Якович Батєньков (1844-1896), який вважав контроль невід'ємною частиною бухгалтерії, став одним із творців нової бухгалтерської дисципліни - ревізії.
Погляди найвідоміших представників світових шкіл господарського контролю наведено в таблиці:
| Назва школи | Представники | Основні положення |
| Німецька школа | І. Шротт | Мета контролю полягає в тому, щоб уникнути шкідливих дій і упущень розпорядника чи управляючого; для того ж, що мета контролю була досягнута, контрольний орган повинен, передусім, володіти необхідними для його діяльності знаннями і повною можливістю вільно здійснювати свої права і висловлювати своє міркування. Найкращим засобом контролю є рахівництво, а тому контролер повинен володіти достатніми знаннями у сфері рахівництва, бути добре знайомим з усіма Інструкціями по рахівництву, але контролеру слід також бути знайомим і з організацією господарства, а також з усіма нормами діяльності цього господарства. |
| Італійська школа | Ф. Беста, В. Альфєрі, Ф. Де-Гоббіс | Засобами попереднього контролю є всі ті дії і норми, за допомогою яких заздалегідь передбачаються господарські операції, визначається хід їх виконання і кінцеві результати; до засобів попереднього контролю належать статути, інструкції, договори, кошториси політичних господарств, часткові кошториси (так звані арбітражі) тощо. До завдань поточного контролю входить спостереження за виконуваними операціями, отже засобами поточного контролю є різного роду заходи і дії, за допомогою яких керівник має можливість впевнитися, що дана операція виконується правильно. До засобів поточного контролю належать: періодичні і раптові ревізії готівки, вживання письмових наказів на приймання і видачу цінностей, застосування механічних приладів і автоматів тощо. Суттєво важливим засобом поточного контролю Ф. Беста вважав встановлення таких взаємовідносин між виконавцями, при яких неправильне виконання будь-ким покладених на нього зобов'язань шкодило б інтересам іншого; таке положення, яке Ф. Беста і його послідовники називають «протилежністю інтересів», може, наприклад, створитися при передачі цінностей від одного агента до іншого, так як невручення приймальником квитанції тому, хто передає, позбавляє останнього можливості виправдатись у витрачанні довіреного йому майна. Наступний контроль має за мету дослідження господарської діяльності, як сукупності виконаних операцій, з точки зору досягнутих результатів і витрачених засобів; наступний контроль з'ясовує те, що є по відношенню до того, що повинно бути; те, що зроблено, по відношенню до того, що повинно бути зроблено. Так як наступний контроль з'ясовує факти, які вже здійснилися, то найважливішим його засобом є рахівництво, як сукупність записів вже виконаних операцій. Вчення італійських авторів раціоналістичного спрямування про господарський контроль є більш поглибленим, ніж таке ж вчення німецьких авторів; на відміну від німецьких, італійські автори не вважали за можливе при здійсненні господарського контролю обмежуватися лише формальною перевіркою операцій; вони розглядають їх по суті, з точки зору їх економічної природи і господарської доцільності. |
| Російська школа | М.Я. Батєньков | Описуючи виключно рахівничий контроль, М. Батєньков ділить його на попередній і наступний; одним із засобів попереднього контролю автор вважає поділ всіх службовців на 4 розряди, а саме: «управляючих, бухгалтерів, касирів і агентів, завідуючих роботами, товарами і іншими предметами, крім грошей»; залежно від вказаного вище поділу службовців на 4 категорії, вся адміністративна робота господарства, на думку автора, повинна розпадатися на наступні функції: розпорядження, контроль, завідування касою і завідування всім іншим майном. Маючи на увазі, мабуть, з'ясовану італійськими авторами протилежність інтересів осіб названих вище 4-х розрядів. М.Я. Батєньков вважає, що рекомендований ним поділ службовців на групи і доручення певній групі точно визначених функцій є достатньою гарантією доцільності попереднього контролю. Наступний контроль М.Я. Батєньков розумів лише в значенні ревізії рахівництва, що складається з 4-х частин: ревізії готівки: ревізії книг і звіту; ревізії справи чи господарської ревізії і ревізії книг і справи після складання звіту, щоб бачити зв'язок його з новим описом, підготовленим до дня звіту. |
| А.З. Попов | На думку автора, контроль ставить за мету аналізувати результати і з'ясувати причини, які створили ні результати. Як видно з вищевикладеного, А.З. Попов говорить про наступний контроль і не дає жодних вказівок щодо сутності і способів здійснення інших видів контролю. | |
| Л.І. Гомберг | Контроль, на думку Л.І. Гомберга, має призначення досліджувати те, наскільки виконання відповідає встановленим вимогам, незалежно від того, чим продиктовані останні: чи то законодавством, чи то звичаєм, чи то просто власним розсудом. Тому, завдання контролю полягають в перевірці правильності функціонування будь-якої діяльності без шкоди індивідууму чн суспільству. Л. Гомберг розподіляє контроль на добровільний, чи внутрішній, що здійснюється за бажанням підприємця, і на недобровільний, та зовнішній, коли перевіряються дії самого підприємця особливими особами, які мають на це право і певні підстави; під контролем автор увесь час розуміє рахівничий контроль, а тому найкращим способом цього роду контролю він вважає ту діяльність бухгалтерії, яку він називає дослідницькою; дослідницька діяльність рахівництва, за словами Л.І. Гомберга, полягає «в роз'ясненні причин, що управляють ходом і результатом діяльності підприємства», знаючи ці причини, керівники підприємства «набувають тверду опору для міркувань і про майбутні напрями підприємства в Інтересах найбільшого його економічного розвитку». | |
| З.О. Євзлін | З. Євзлін вважає, що контроль повинен переслідувати троякого роду цілі: 1) контроль повинен перевіряти складений виконавчою владою план дій; 2) контроль повинен слідкувати за тим, щоб виконавча влада не відступала від даного їй в керівництво плану дій і повністю виконувала б його; 3) контроль повинен, нарешті, вивчати й оцінювати діяльність виконавчої влади відповідно до законності й доцільності. визначати чи керувалась влада в своїх діях вимогами закону, чи витрачала вона громадські кошти, враховуючи необхідну економію та чи використовувала вона для досягнення запланованих фінансових та економічних цілей прийоми, що є найбільш вигідними та доцільними. На основі отриманих висновків контроль повинен виправдати чи засудити дії виконавчої влади. Залежно від вказаних вище цілей контроль поділяється на законодавчий, адміністративний та судовий. | |
| Р.Я. Вейцман | Р.Я. Вейцман визначав контроль як будь-яку діяльність й будь-яку організацію на підприємстві, «яка має на меті попереджати й виявляти помилки й несправності в рахівництві і в діях підлеглих осіб і самої адміністрації». Автор розрізняв два види контролю: постійний і непостійний (ревізія), засобами постійного контролю є розподіл рахункових, виконавчих та адміністративних функцій. З такого розподілу випливає можливість попереджувати зловживання; система ордерів, звітність та будь-якого роду інструкції; ревізії складаються з порівняння даних, що надаються книгами з дійсністю й поділяються на періодичні, що виконуються в певні строки й раптовими, які проводяться раптово, без попередження тієї особи, діяльність якої буде ревізуватися. Р.Я. Вейцман включав в розуміння постійного контролю всі три види останнього: контроль попередній, поточний й наступний. | |
| А.П. Рудановський | А.П. Рудановський весь час мав на увазі тільки рахунковий контроль, котрий він поділяє на рахункову ревізію й рахунковий контроль у вузькому розумінні; до завдань рахункової ревізії входять з'ясування зовнішніх відносин даного господарства; мета рахункового контролю полягає у виявленні внутрішніх відносин. |
Разом з розвитком товарного виробництва в Росії все більшого розвитку набувала внутрішня та зовнішня торгівля. В цей період головною доходною статтею бюджету Російської держави були митні збори. З метою впорядкування та стягнення цих зборів в 1583 р. було видано спеціальну «Митну грамоту», що регламентувала порядок їх обліку. Це був перший крок до створення державного контролю за надходженням та витрачанням коштів. В 1667 р. було створено «Новоторговельний статут», присвячений обліку та контролю за зовнішньоторговими операціями.
Наступним етапом в розвитку контролю в Росії на початку XVII ст. було прийняття Спеціального наказу (міністерства) «Рахункових справ». На нього покладався підрахунок державних доходів та витрат за книгами всіх інших центральних наказів та установ, надавалося право вимагати звіти з виконання виданих асигнувань, вимагати пояснення до звіту від посадових осіб та міст тощо. Таким чином, Наказ Рахункових справ був державним органом фінансового контролю в Росії.
Значну увагу посиленню контролю надавав Петро І, «якого підстерігали на кожному кроці нові витрати, - пише історик Ключевський, - Петро і хотів щохвилини знати свої готівкові кошти, розсіяні за багаточисельними наказами».
Законодавчим актом, що регламентував порядок облікових записів та внутрішній контроль в торговельних підприємствах, був військовий статут Петра І, виданий у 1716 р., в якому виділявся спеціальний розділ під назвою «Про купеческие книги и грамотки». Відомо, що за наказом від 22 січня 1714 р. відповідальність за стан обліку та внутрішнього контролю покладалася на керівників державних установ. В листопаді 1721 р. за наказом царя було створено спеціальну школу, яка була покликана «вчити под'ячих їх справі: а саме цифри та як вести книги».
На розвиток обліку та посилення його контрольних функцій значний вплив здійснив затверджений Сенатом в 1734 р. «Заводской устав», який передбачав правила організації обліку та внутрішнього контролю, складання звітності та зберігання бухгалтерських документів.
В кінці першої чверті XVIII ст. в Росії було проведено ряд значних реформ. Замість 50 наказів, що існували, було затверджено 12 колегій, які відали армією, іноземними справами, господарством та судом. Значна увага приділялась контролю за витратами державних коштів. В другій половині XVIII ст. набула розвитку комерційна освіта. Перше комерційне училище в Росії було створене в Москві в 1772 році.
У XVIII ст. видається цілий ряд відомчих інструкцій про порядок ведення обліку та здійснення контролю в державних установах. В 1723 р., 1743 р. видана Інструкція ревізіон-колєгії, в 1766 р. – Інструкція бухгалтерії, в 1768 р. – Інструкція митному касиру.
Організація обліку та контролю в приватних підприємствах регламентувалась незатвердженими Сенатом проектами «Статуту про неспроможність», виданими в 1740, 1763, 1768 рр., а 19 грудня 1800 р. Сенат видав статут про банкрутів, який передбачав обов'язкове ведення книг методом подвійного запису.
В царській Росії в цей період також діяв особливий закон, що оберігав комерційну та виробничу таємницю. В торговому статуті офіційно передбачалось; «ніхто і ні з якого приводу не вправі вимагати, щоб були відкриті книги, що складають непорушну комерційну таємницю». Досить цікаві настанови з цього приводу дає автор книги, що вийшла в 1790 р.,»Почесний купець чи бухгалтерія»; «Більш за все, - пише він, - потрібні в бухгалтері вірність та чесність; він повинен мовчати і нікому не відкривати капітал хазяїна.... Бухгалтер повинен всі доручені йому справи, великі та малі, зберігати приховано та їх нікому не розголошувати і не видавати, коли ж вони потрібні господарю, в той же час представляти з доказом».
Про систему державного контролю в царській Росії, про проведення ревізій, про зловживання, про грубі помилки, незаконні дії царської влади, про повну неспроможність державного контролю та його неспроможність вести будь-яку справжню боротьбу з усіма злочинами та безгосподарним витрачанням державних коштів докладно розповідали на сторінках своїх книг; Ф. Білявський «Исторический очерк развития государственного контроля в России», А.П. Погребинський «Государственные финансы царской Росии в зпоху империализма»; І.Х. Озеров «Как тратятся в России народные деньги»; А. Коняєв «Финансовий контроль в дореволюционной России» тощо.
На низькому рівні було поставлено контроль в приватних підприємствах царської Росії. Тут чільне місце займали обмани, хабарництво та шахрайство. Про який контроль може йти мова, коли главарі злочинних дій навіть не вуалювали своїх зловживань в бухгалтерських книгах. В першій книзі з бухгалтерської експертизи, що вийшла в Росії, С.Ф Іванов писав: «Облік хабарів в цих книгах здійснюється в більшості випадків без будь-якого маскування».
В прогресивних колах Росії такий стан контролю в країні викликав занепокоєння. Значним внеском в розвиток і вдосконалення обліку і контролю в Росії став перший російський бухгалтерський журнал «Счетоводство», що видавався в м. Санкт-Петербург (1888-1904 рр.). В статті «Про присяжних счетоводов» в перші місяці свого існування журнал писав: «В інтересах народного благоустрою та торжества законності, необхідне встановлення суворого та точного контролю за діяльністю виконавчих органів акціонерної установи».
На акціонерних підприємствах Росії діяв спеціальний контрольний апарат, що називався ревізійними комісіями. Такі комісії обиралися з числа акціонерів на загальних зборах. Результати перевірки ревізійні комісії оприлюднювали на загальних зборах акціонерів. Такі ревізії проводилися в інтересах акціонерних підприємств, сприяли пограбуванню працівників, прикривали брудні шахрайські махінації своїх власників. Ось так охарактеризував діяльність ревізійних комісій акціонерних товариств російський спеціаліст в сфері контролю і ревізії М.Я. Батєньков: «Цим умовам (мова йде про незалежність і безпристрасність ревізійних комісій уточнено авторами) не задовольняють ревізійні комісії акціонерних товариств: чи загальні збори складаються з підставних осіб, тоді і ревізори підставні; чи ревізорами є дійсні акціонери, тоді власний інтерес не дозволяє їм доводити до відома загальних зборів про винайдені зловживання; тут мовчання - золото, і ревізори прагнуть лише після загальних зборів вигідно збути свої акції...»
Скасування кріпацтва в Росії у 1861 р. стало поштовхом для швидкого розвитку її економіки. Будувались нові фабрики, заводи та збільшувалися обсяги виробництва сільгосппродукції. Все це вимагало не тільки подальшого вкладення коштів у виробництво, але й контролю за їх раціональним використанням. Виникла потреба у функціонуванні повністю самостійного органу, який би давав реальну оцінку стану справ на підприємствах.
Першою спробою організувати в Росії таку структуру стало створення Інституту присяжних рахівників. В кінці 1891 - на початку 1892 рр. відбувався Перший з'їзд рахівників, який визнав найважливішим завданням – «утворення особливої групи досвідчених і надійних осіб, які повинні називатися присяжними рахівниками і яким доручалась ревізія різноманітних об'єктів, експертиза і організація правильної бухгалтерії на приватних і громадських підприємствах», а також покладання обов'язків на рахівників. Наприклад, кожен рахівник повинен був раз на рік (в січні) подавати відомості про свою діяльність; якщо ж він цього не робив, то вважалось, що рахівник добровільно відмовився від звання та, відповідно виключався зі списків членів присяжних рахівників, які щорічно публікувалися. Присяжні рахівники повинні були дотримуватися таємниці довірених їм справ. За результати перевірки звітів та виконання інших видів робіт присяжні рахівники несли особисту відповідальність. Перевірка повинна була здійснюватися за веденням облікових книг, документами та наявним майном.
Проект положення про Інститут присяжних рахівників був підготовлений Товариством рахівників під керівництвом Ф.В. Єгерського і в 1898 р. представлений для обговорення. Проте, проект не був затверджений, і перша спроба створення органів незалежного, фінансового контролю зазнала невдачі. На початку XX ст. в Росії вже гостро відчувалася потреба в такому особливому органі, який би сприяв удосконаленню професійної освіти бухгалтерів і підвищенню ефективності контролю. В 1909 р. голова Московського товариства бухгалтерів Ф.І. Бельмер представив проект такої організації – Інституту бухгалтерів, що стало причиною скликання першого Всеросійського з'їзду бухгалтерів.
Відповідно до проекту члени інституту поділялися на бухгалтерів-експертів, бухгалтерів та кандидатів. Проте і ця спроба не отримала визнання ні державою, ні громадськістю.
Третя спроба створення органу незалежного фінансового контролю – Інституту державних бухгалтерів-експертів (ІДБЕ) – належить до періоду НЕПу. В цей час спостерігається чергове зростання в економіці і робляться спроби створення ринкових відносин. Наслідком цього стала поява самостійних органів контролю. ІДБЕ створений в 1924 р. з метою сприяння правильному веденню обліку і звітності на державних, концесійних, змішаних, кооперативних, громадських і приватних підприємствах та державних установах, а також надання висновків з різного роду питань обліку та звітності.
В Україні перший орган державного контролю було створено 2 квітня 1918 р як відділ контролю, що згодом був перетворений на Секретаріат Державного контролю, а комісаріат Державного Контролю УРСР (НКДК). До його складу спочатку входила і заснована в січні 1919 р. Верховна соціалістична інспекція, яка на початку травня 1919 р. виділилася з НКДК у самостійний Народний комісаріат радянської соціалістичної інспекції (НК РСІ).
Народний комісаріат Державного контролю був компетентним з наступних питань: загальної, фінансово-промислової, адміністративно-освітньої, військової діяльності, а також землеробства, транспорту і зв'язку. Проводив цю роботу НКДК шляхом попередньої, фактичної і наступної ревізій. Він перевіряв кошториси та господарсько-оперативні плани, грошовий обіг та обіг матеріальних цінностей, здійснював нагляд за правильністю рахівництва і звітності. До компетенції НКДК входила також боротьба з усілякими недоліками і зловживаннями. Органи Держконтролю багато уваги приділяли удосконаленню ревізійної роботи, намагаючись підвищити її ефективність.
25 лютого 1920 року Український уряд видав розпорядження «Про реорганізацію всіх установ Державного контролю на Україні», яким розповсюдив дію «Положення про Робітничо-селянську Інспекцію РФРСР» в Україні. Всі установи Державного контролю УРСР були перетворені на єдиний орган соціалістичного Державного контролю - Всеукраїнську робітничо-селянську інспекцію, яка мала залучати до своєї роботи широкі верстви робітників і селянської бідноти. В губерніях і повітах були утворені відділи РСІ, у волостях – осередки сприяння Робітничо-селянській інспекції.
Відділи губінспекцій, які існували в 1920 році, не були об'єднані в галузеві групи, а їх велика кількість значно ускладнювала управління ними. Інспекційні відділи, не маючи чітко розроблених планів роботи, намагалися контролювати всю діяльність органів державного апарату і через це не мали змоги глибоко аналізувати найбільш важливі на той момент питання. Тому на початку 1921 року значно спрощується структура апарату губернської. РСІ, в якій утворено чотири відділи: загальний, культурно-адміністративний, фінансово-економічний і бюро скарг. На губернські РСІ покладалися функції ревізії і контролю за діяльністю всіх губернських радянських установ і управління роботою повітових РСІ.
В період індустріалізації країни і початку колективізації сільського господарства головне місце в діяльності держави посіли питання управління народним господарством, планування і фінансування будівництва індустріальних підприємств тощо. Нові історичні умови поставили і нові завдання перед органами державного контролю.
У зв'язку з цим 23 січня 1929 р, було затверджено нове Положення про народний комісаріат Робітничо-селянської інспекції УРСР, в якому . уточнювалось завдання, права і обов'язки РСІ відповідно до вимог часу. Це положення діяло до 1934 р.
За весь цей період головними завданнями діяльності РСІ було : удосконалення державного апарату, боротьба з бюрократизмом, господарністю, нагляд за виконанням рішень партії та уряду і за і додержанням законності.
В 1934 році замість єдиного контролюючого органу ЦКК – РСІ було створено Комісію партійного контролю при Держконтролі СРСР. Це стало початком відмежування народних мас від роботи в контролюючих органах. Положенням Комісії радянського контролю (1934) скасовувалась розгалужена мережа груп сприяння органам Держконтролю.
На початку двадцятих років починають створюватися контролюючі служби при фінансових органах. В зв'язку з тим, що органи Робітничо-селянської інспекції основну увагу надавали ревізійно-інспекційним обстеженням відповідно до планів, затверджених урядом, для проведення ревізій безпосередньо на підприємствах і установах, в складі Наркомфіну постановою уряду від 23 жовтня 1923 р. було створено Фінансово-контрольне управління, яке мало великий штатний апарат.
Органи Державного фінансового контролю знаходились при фінорганах і підпорядковувались в центрі безпосереднього паркому, а на місцях -керівникам фінорганів. Вони мали свої кошториси, використання коштів по яких перевіряла РСІ.
В кінці 1932 – на початку 1933 рр. Фінансово-контрольне управління перетворилось на фінансово-бюджетну інспекцію, яка проіснувала до 1937 р. В жовтні 1937 р. в складі Наркомфіну СРСР починають створюватися спеціальні Контрольно-ревізійні управління. Положення про це управління було затверджено урядом країни. Контрольно-ревізійне управління (КРУ) мало право проводити документальні ревізії, всіх наркомів, відомств, організацій, закладів і виробництв.
Апарат був централізованим, ревізорів в радянських республіках, керівників ревізійного апарату в областях, автономних республіках, великих містах призначало і звільняло Контрольно-ревізійне управління Наркомфіпу СРСР. Фінансування всього апарату КРУ здійснювалось за рахунок загальносоюзного державного бюджету. Таким чином, існувала потужна система тотального контролю в основі якої було прагнення міністерств і відомств і в цілому партії і держави вирішувати все зверху, контролювати всі дії підприємств і організацій. Це визначало направлення контролю на те, щоб проводити якомога більше різноманітних перевірок і обстежень.
Держава в радянський період завжди мала потужні органи господарського контролю, які мали широкі повноваження надані законодавством, на проведення ревізій і перевірок і майже необмежені права по накладанню дисциплінарних стягнень, майже до звільнення керівників з посади, яку вони займали і передачі матеріалів про зловживання до слідчих органів.