Зміст технічного аналізу інвестиційного проекту

Величезна різноманітність застосовуваних технологій, видів сировини та обладнання дуже ускладнюють типізацію технічного аналізу інвестиційного проекту. З цієї причини в більшості методик загального характеру (на відміну від вузькогалузевих) рекомендації щодо технічного аналізу зводяться до довгого переліку питань, які необхідно в ньому відобразити. Один з найповніших списків такого роду рекомендовано Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК). Список, який подається в цьому підручнику, значною мірою орієнтований на рекомендації МФК.

Звичайно, в жодному реальному інвестиційному проекті всі ці питання одночасно виникнути не можуть, але знати такий повний список необхідно, оскільки в ньому узагальнено досвід великої кількості виконаних інвестиційних проектів.

Усі питання, що стосуються технічного аналізу інвестиційного проекту, можна поділити на 13 груп:

  1. Місце розташування (місце реалізації проекту);
  2. Масштаб проекту, можливість збільшення масштабу виробництва;
  3. Технологія;
  4. Обладнання, організація його експлуатації та ремонту;
  5. Інфраструктура;
  6. Схема підприємства;
  7. Організація підготовки і здійснення проекту;
  8. Графік виконання проекту;
  9. Підготовка та освоєння виробництва;
  10. Забезпечення якості;
  11. Розрахунок витрат на виконання проекту;
  12. Матеріально-технічне постачання;
  13. Поточні витрати виробництва та збуту;

Розглянемо зміст і коротко прокоментуємо кожну з цих груп питань.

Місце реалізації проекту. У класичному проектному аналізі вибирати місце слід на території доволі великого географічного регіону, який може охоплювати кілька держав. При цьому міждержавне порівняння інвестиційного клімату є основним завданням. Якщо йдеться про інвестиційні проекти в Україні, то сама постановка завдання виключає таку проблематику. Апріорі маємо справу з інвестиційним кліматом даної держави, і хоч би який він був суворий і малопридатний для життя, вибрати інший ми не спроможні. Таку відсутність вибору треба усвідомлювати і намагатися її компенсувати іншими факторами, приміром, високою рентабельністю, швидкою окупністю, спеціальними гарантіями і т.п.

Україна – держава із значною за європейськими мірками територією, яка на 8% перевищує територію Франції і майже на 60% – територію Німеччини. Тому тут неминучі територіальні відмінності в умовах здійснення інвестиційних проектів. Скажімо, цілком очевидно, що проекти по виробництву лляного волокна і виноградного вина мають здійснюватися в різних регіонах України. З огляду на це вибір території для реалізації проекту є необхідним, особливо для вразливих до кліматичних та інших природних умов проектів.

Обравши географічне місце здійснення проекту, треба обґрунтувати вибір конкретного майданчика (земельної ділянки). Тут є свої специфічні труднощі, спричинені юридичною неможливістю придбання земельних ділянок для здійснення більшості інвестиційних проектів. Ця особливість сучасного українського законодавства понад усе дає про себе знати в проектах, пов'язаних з іноземними інвестиціями в нерухоме майно, приміром, у будівництво житла чи готелів. Багатьох іноземних інвесторів не влаштовує довгострокова оренда земельної ділянки, що пропонується українським законодавством для такого роду проектів.

Іншою українською особливістю, яка проявляється при інвестуванні в старі промислові підприємства, є можливі труднощі пошуку юридичних документів, що закріплюють земельну ділянку за даним підприємством.

Років шістдесят тому при спорудженні флагманів соціндустрії юридичні тонкощі землекористування були геть неістотні порівняно з рішеннями ЦК і планами п'ятирічок, тому тепер ці питання можуть викликати ускладнення просто з огляду на давність подій та різку зміну соціальних умов.

Окрім того, при підготовці проектів, пов'язаних з видобутком корисних копалин, слід пам'ятати, що за радянським законодавством і за нинішнім українським передача в користування земельної ділянки та родовища, розташованого під нею, здійснюється різними, не пов'язаними між собою юридичними актами.

Нарешті, ще однією істотною частиною аналізу місця реалізації проекту є аналіз впливу проекту на довкілля. Значення цієї частини проекту останніми роками настільки зросло, що вона перетворилася в самостійний розділ проектного аналізу – екологічний аналіз проекту.

Підсумовуючи все сказане, подаємо доречний у даному розділі перелік питань:

  1. Карта розташування підприємства із зазначенням на ній основних автошляхів, залізниць та водних шляхів.
  2. Схеми земельних ділянок, питання власності на них.
  3. Характеристика ділянок (грунту і т.п.), придатність ділянки для здійснення проекту.
  4. Транспортний доступ до ділянки.
  5. Найближчі порти.
  6. Розташування ринків збуту та шляхи доступу до них.
  7. Найближчі населені пункти.
  8. Найближчі промислові об'єкти.
  9. Вартість земельних ділянок та інвестиційні витрати.
  10. Стан переговорів по земельних ділянках.
  11. Одержання ліцензій або інших дозволів на земельні ділянки.

Масштаб проекту. Масштаб проекту в умовах України треба розглядати насамперед з погляду ризику. Зрозуміло, що в нинішній ситуації різкого занепаду будь-якої нормальної виробничої діяльності проекти, які потребують величезних інвестицій, швидше за все, будуть надто ризиковані для інвестора. Слід дуже тверезо дивитися на нинішню економічну ситуацію і не допускати перетворення інвестиційного проекту на прожект.

Інший аспект проблеми, чисто утилітарний, пов'язаний з тим, що проекти різного масштабу фінансують різні інвестори, а це означає, що, готуючи інвестиційний проект, треба хоча б приблизно уявляти, з вимогами якого інвестора доведеться зіткнутися. Наприклад, Європейський банк реконструкції та розвитку не розглядає проекти, в яких розмір його інвестицій менший двох мільйонів доларів США. А якщо зважити, що він звичайно фінансує не більше 30% вартості проекту, то ясно, що загальний масштаб проекту має бути не менш як 6-7 мільйонів доларів.

Традиційно при аналізі масштабу проекту розглядаються такі проблеми:

  • Технологічна оптимальність. Технологія та організація будь-якого виробництва має властивість створювати максимальний ефект при певному масштабі виробництва, тобто масштаб виробництва, нижчий чи вищий певного рівня, пов'язаний із зниженням рентабельності.
  • Фізичні та інші обмеження. Дуже часто існують фізичні обмеження на масштаб виробництва (приміром, кількість доступної сировини) або обмеження ринку (обмеженість платоспроможного попиту на доступному ринку збуту). Українська нафтопереробна промисловість у цьому плані являє собою яскравий приклад неадекватності масштабу виробництва, оскільки тепер вона не має ні сировини, ні платоспроможного споживача для завантаження своїх потужностей.
  • Технологічний ризик. Окрім політичного й економічного ризиків, про котрі ми вже згадували як про особливо виразну рису сучасної української дійсності, існує і ризик, притаманний будь-якому проекту, якщо він пов'язаний з новою технологією. Нові, недостатньо відпрацьовані на практиці технології надто ризиковане застосовувати в проектах великого масштабу. Як правило, новизна технології і масштаб проекту обернено пропорційні одне одному.
  • Екологія та безпека. Масштаб проекту тісно пов'язаний з проблемою техногенного навантаження на довколишнє середовище і з проблемою гарантування безпеки, приміром, санітарно-гігієнічної чистоти виробництва. Наші велетенські м'ясокомбінати, наприклад, викликають негативні емоції у західних інвесторів саме через складність забезпечення санітарних норм на величезному виробництві, де одночасно забивають худобу, розбирають туші й виготовляють ковбаси.

Підсумовуючи проблематику, пов'язану з масштабом проекту, зведемо її до таких пунктів:

  • Ринок збуту та його вплив на вибір обсягу виробництва.
  • Залежність капітальних і поточних витрат від обсягу виробництва.
  • Екологічні, санітарні та інші подібні обмеження на масштаби виробництва.
  • Фізичні обмеження на масштаби виробництва (обсяг доступної сировини, енергоносіїв, води та інших ресурсів).
  • Ризик створення великомасштабного виробництва у зв'язку з новизною технології.
  • Можливості розширення виробництва в майбутньому.

Технологія. Обґрунтування вибору технології має показати, чому зроблено вибір саме на користь пропонованої технології, а не будь-якої іншої, тобто, треба продемонструвати альтернативність технологічних рішень і не випадковість вибору саме такого варіанта. В разі підготовки проекту, розрахованого на залучення іноземних інвестицій, вважається доцільним робити обґрунтування вибору технології за допомогою західних експертів. В окремих випадках українським інженерам бракує кругозору для аргументованого вибору сучасної технології. Це не означає, що вітчизняні інженери є некваліфікованими. Просто тривала праця поза світовим ринком об'єктивно спричинилася до того, що вони не мають доступу до сучасної технічної інформації. На жаль, в останні роки ситуація не поліпшилась, а стала навіть ще гірша, бо на зміну політичній "залізній завісі" прийшла "завіса злиднів". Наші інженери не тільки не мають можливості стажуватися на західних підприємствах і брати участь у науково-технічних конференціях, а й не можуть навіть регулярно читати іноземні технічні журнали, оскільки один номер такого журналу коштує кількох місячних зарплат нашого інженера. Звичайно, є галузі, де становище не таке сумне, але в більшості випадків воно саме таке.

Вибираючи технологію, слід зважати на специфічні особливості економічної ситуації в Україні. Величезна диспропорція у вартості сировини та обладнання, з одного боку, і робочої сили з другого, що утворилась у 1992-1994 роках, робить явно неефективними капіталомісткі технології, розраховані на широке застосування механізації та автоматизації. Тому в багатьох проектах слід, попри національну гордість, обирати явно вчорашні технології, якщо ми хочемо, щоб проект мав шанс на високу ефективність. Натомість, з огляду на вимоги ринку може виявитися, що тільки найпередовіша технологія має шанс забезпечити виробництво продукції на експорт, що сьогодні стає не просто бажаним для підприємства, але життєво необхідним для держави. В такому випадку теж неможливо обійтися без допомоги західних експертів, але в жодному разі не слід звертатися по допомогу до фірм, які виготовляють або продають технологічне обладнання.

Ці фірми, звісно, безплатно нададуть вам консультації щодо вибору обладнання, але вибір буде без вибору: заздалегідь відомо, яка технологія виявиться найкращою. Для того, щоб вибрати технологію, треба звертатися до інженерних консалтингових фірм, які не пов'язані з виробниками технологічного обладнання і можуть виступати як незалежні експерти. Якщо у вас немає грошей для оплати послуг таких незалежних експертів, то краще покладатися на власні міркування, аніж користуватися порадами постачальників технологічного обладнання.

Отже, розглядаючи вибір технології, слід спинитися на таких питаннях:

  1. Обґрунтування вибору технології з точки зору:
    • застосовуваної сировини;
    • кінцевого продукту;
    • практичної відпрацьованості технології;
    • стійкості до морального старіння.
  2. Вимоги технології до інфраструктури.
  3. Екологічні аспекти технології.
  4. Оптимальний ступінь механізації у зв'язку з ціною робочої сили.
  5. Можливості використання місцевих технологій та обладнання.
  6. Можливості використання уживаного технологічного обладнання із західних країн.

Обладнання. Вибір обладнання значною мірою зумовлений вибором технології. У цьому розділі треба навести конкретний перелік обладнання із зазначенням його постачальників, обґрунтувати вибір того чи іншого постачальника і визначити форму контракту (через агента, за тендером і т.п.).

Необхідно передбачити в проекті, що будь-яке обладнання рано чи пізно виходить з ладу і його необхідно ремонтувати, а отже, забезпечувати виробництво запасними частинами.

Перелік питань, що мають бути аналізовані в цьому розділі, такий:

  • номенклатура обладнання;
  • ринок обладнання, його постачальники та виготовлювачі;
  • розміщення замовлень та укладання контрактів на поставку обладнання;
  • організація контролю за поставкою обладнання;
  • забезпечення належного режиму експлуатації обладнання, необхідний рівень кваліфікації робочої сили;
  • система ремонту і забезпечення запасними частинами.

Інфраструктура. Вимоги до інфраструктури також є похідними від обраної технології. У цьому розділі треба проаналізувати, які елементи необхідної інфраструктури наявні, а які доведеться створювати додатково. Інфраструктура завжди є дуже дорогим об'єктом інвестицій і має тривалі строки окупності, тому в разі відсутності істотних елементів інфраструктури проект, швидше за все, перестане бути економічно виправданим. Приміром, не можна будувати молочний завод у місці, де немає нормальних шляхів, бо їх прокладення обійдеться дорожче, ніж сам молочний завод. Тому в цьому розділі основну увагу треба приділити вивченню достатності інфраструктури, а також оцінити витрати на створення відсутніх елементів інфраструктури.

Перелік можливих об'єктів інфраструктури:

  1. Будинки й споруди, в тому числі:
    • виробничі,
    • адміністративні,
    • складські,
    • допоміжні (гаражі тощо),
    • соціально-побутові.
  2. Торговельні підприємства.
  3. Транспорт.
  4. Лінії електропередачі.
  5. Водопостачання і каналізація.
  6. Житло та об'єкти соціальної інфраструктури (лікарні, кінотеатри, клуби, спортивні споруди тощо).

У разі відсутності окремих елементів інфраструктури необхідно передбачити таке:

  • хто і як їх створюватиме;
  • строки виконання робіт;
  • необхідні витрати на відсутні елементи інфраструктури;
  • стан переговорів з цього питання;
  • посади й прізвища осіб, відповідальних за ці елементи інфраструктури;
  • необхідні документи.

Схема підприємства (виробнича схема). Графічне подання інформації є в багатьох випадках зручним і наочним інструментом для осіб, які приймають рішення про здійснення проекту. Тому в технічному розділі інвестиційного проекту рекомендується мати такі схеми: генеральне планування підприємства; схема виробничих потоків (з описом виробничого процесу).

У схемі рекомендується відобразити:

  • обсяги сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції,
  • площі складських приміщень,
  • транспортні потоки, взаємозв'язок різних видів транспорту,
  • взаємозв'язок між складами та цехами,
  • зв'язки між цехами,
  • утилізацію відходів.

Організація підготовки та здійснення проекту. Будь-який крупний проект, особливо пов'язаний із зведенням будівель і споруд та монтажем обладнання, завжди готується спеціалізованою організацією. В СРСР такими спеціалізованими організаціями були державні проектні інститути (ДІПРО). Наприкінці 1980-х років стали з'являтися недержавні інженерні фірми, які вже досить міцно закріпились у деяких секторах економіки, приміром, у проектуванні невеликих об'єктів цивільного будівництва. У світовій практиці інвестиційного проектування вже виробилась традиційна думка про те, які частини проекту слід доручати спеціалізованим проектним, консультаційним та інженерним фірмам. Це такі види робіт, як:

  • розробка робочої документації, вибір підрядників (включаючи проведення тендера серед підрядників, якщо це необхідно);
  • вибір обладнання, його постачальників, організація закупівлі та перевірки обладнання;
  • нагляд за будівництвом;
  • монтаж обладнання.

У бізнес-плані інвестиційного проекту має бути зазначено, а при його аналізі перевірено, які фірми і з якою репутацією буде залучено до цих робіт. У цілому список основних питань цього розділу проектного аналізу має такий вигляд:

  • проектна документація;
  • фірми, які виконуватимуть окремі частини проекту;
  • організація нагляду за проектуванням;
  • будівництво і поставка обладнання;
  • фірми, які здійснюватимуть ці роботи;
  • створення спеціального відділу обладнання;
  • організація контролю за поставками обладнання;
  • порядок приймання імпортного обладнання;
  • досвід роботи будівельних компаній, у т.ч. по зарубіжних проектах;
  • репутація будівельних компаній;
  • строки завершення будівництва;
  • управління проектом;
  • застосування методів сіткового планування й управління та інших для управління випуском робочої документації і будівництвом;
  • графік будівельної частини проекту.

Графік виконання проекту. Бажано підготувати сітковий графік, який охоплює всі роботи від прийняття рішення про фінансування проекту до запуску виробництва. З цього питання існує багата навчальна й довідкова література, тому ми не будемо детально розглядати це питання. Зазначимо лише, що попри те, що сіткові графіки посилено популяризувалися в радянській літературі ще з середини 1960-х років, на практиці ці графіки так і не стали загальноприйнятим робочим інструментом, тому, якщо графік буде не сітковий, а простіший – лінійний, це теж непогано. Погано, якщо роботу по проекту буде розпочато взагалі без графіка. У цьому випадку майже напевне строки виконання проекту буде зірвано, а витрати на нього виявляться вищими, ніж передбачалося спочатку.

Підготовка та освоєння виробництва. Чи не найважливішим елементом підготовки виробництва в інвестиційних проектах в Україні нині можна вважати підготовку робочої сили (звісно, це стосується проектів, спрямованих не на розширення чи модернізацію існуючого виробництва, а на створення нового виробництва). Проблема не в тому, що в Україні некваліфікована робоча сила, якраз навпаки, рівень освіченості робочої сили в Україні справляє дуже вигідне враження на іноземних інвесторів. Проблема в тому, що нове виробництво часто створюється в місцях, де раніше не було подібних виробництв, а відтак і немає підготовленої робочої сили.

Наприклад, коли на півдні Запорізької області недавно було створено українсько-італійський завод по виробництву сантехнічної кераміки, він протягом кількох місяців продукував суцільний брак. Однією з головних причин цього була відсутність у цьому регіоні кадрів професійних керамістів. Досі в разі створення цілком нових виробництв велика кількість фахівців приїздила за оргнабором, але сьогодні такий спосіб комплектування кадрів надто дорогий, оскільки вимагає великих додаткових витрат на житло та соціальну інфраструктуру. Крім того, масове завезення робочої сили за оргнабором в умовах величезного прихованого безробіття може викликати і соціальні ускладнення. Тому навчання та перекваліфікація кадрів стає надзвичайно важливою складовою підготовки виробництва.

Підготовка робочої сили включає розрахунок кількості персоналу та його якісного складу, перевірку наявності робочої сили на місці реалізації проекту, навчання та перекваліфікацію персоналу (якщо потрібної робочої сили бракує), залучення потрібних фахівців з-за кордону. Звичайно, при цьому треба обрахувати необхідні витрати на підготовку. Перелік питань, які необхідно передбачити в проекті в частині підготовки виробництва, може мати такий вигляд:

  • забезпечення виробництва робочою силою;
  • забезпечення сировиною, матеріалами та запасними частинами на пусковий період;
  • підготовка технічної документації по запуску виробництва;
  • плани дій в разі нерегламентної роботи обладнання;
  • плани дій в разі необхідності ремонту.

Забезпечення якості. Інформацію про контроль якості рекомендується відобразити на схемі виробничих потоків. На всіх стадіях виробничого процесу – від приймання сировини до здавання готової продукції – необхідно передбачити використання певних стандартів.

Розрахунок витрат на виконання проекту. До витрат на здійснення проекту (інвестиційних витрат) входять такі елементи:

  • земля (якщо земельна ділянка переходить у власність) і підготовка майданчика;
  • виробничі будівлі й споруди;
  • машини та обладнання;
  • витрати на ліцензії, права користування та інші нематеріальні активи;
  • витрати на підготовку виробництва;
  • оборотний капітал.

Особливості сучасного становища в Україні створюють специфічні труднощі в розрахунку інвестиційних витрат. Насамперед слід зважати на високі темпи інфляції, причому нерівномірної в різних сектора економіки (про цю особливість ми поговоримо наприкінці розділу).

Неконвертованість національної валюти робить необхідною окрему оцінку витрат, які здійснюються в національній валюті, і витрат у конвертованих валютах. Тільки в такому разі можна привести всі витрати до єдиного часу й оцінити сумарний обсяг витрат.

Ще однією специфічною рисою пострадянської економіки є значні затримки в розрахунках між підприємствами. Природа цих затримок у різних країнах СНД не завжди однакова. Іноді це незадовільна робота банківської системи, в другому випадку загальна криза неплатежів, у третьому – обидва зазначені пнища одночасно. Суть від цього для інвестиційного проекту не міняється. В будь-якому разі треба враховувати, що затримка в платежах неминуче спричиняється до необхідності збільшення оборотного капіталу, а отже й до загального подорожчання інвестиційного проекту.

Розраховуючи витрати, слід звернути увагу на ті елементи, в яких, за даними експертів Всесвітнього банку, найчастіше трапляються помилки. Це такі елементи:

  • імпортне обладнання (до розрахунку витрат слід включати не тільки ціну за прейскурантом, котра, як правило, зазначається на умовах EXW, DAF або FOB, а й транспортні, страхові, портові й митні витрати);
  • витрати на монтаж обладнання;
  • витрати на запуск виробництва;
  • виплата процентів по кредитах за час будівництва;
  • витрати на оплату ліцензій, ноу-хау тощо;
  • необхідний оборотний капітал.

Матеріально-технічне постачання. У плановій економіці величезні труднощі у здобуванні необхідних матеріалів і комплектуючих виробів перетворювали цю частину інвестиційного проекту на найбільш трудомістку й тривалу операцію, особливо якщо треба було випускати складну продукцію, а партійно-урядової постанови необхідного рівня з якоїсь причини не було. У таких умовах життя проекту залежало від спеціалістів з постачання і комплектації, котрих дирекція ладна була буквально носити на руках. У ринковій економіці така ситуація немислима, і промисловці вже добре це відчули – тепер в Україні бажаючих одержати замовлення на виробництво значно більше, ніж замовлень.

Проте нинішня ситуація в Україні все одно далека від класичного західного рівноважного и надійного ринку. Головне питання сьогодні полягає не в тому, де дістати той чи інший матеріал або комплектуючий виріб, а як забезпечити стабільність і надійність поставок. Ситуація, коли завод раптово зупиняється і відправляє всіх робітників на два місяці у відпустку, може спричинитися до провалу будь-якого інвестиційного проекту. Тому, аналізуючи організацію матеріально-технічного постачання, необхідно в першу чергу оцінити ступінь ризику кожного джерела поставок і передбачити заходи для зниження цього ризику (страхові запаси, альтернативні постачальники, організація власного виробництва, особливо критичних видів матеріалів, тощо).

Перелік питань цього розділу такий:

  • номенклатура й кількість матеріалів і комплектуючих виробів на одиницю продукції та на програму виробництва;
  • ринок сировини і матеріалів, постачальники, їх надійність, альтернативні варіанти поставок;
  • розміщення замовлень і форми контрактів;
  • організація контролю за поставками сировини, матеріалів і комплектуючих виробів;
  • спеціальний аналіз особливо критичних видів сировини і матеріалів:
    • енергоносіїв та електроенергії (потреби, джерела, можливі зриви поставок, тарифи, необхідні документи тощо);
    • води (особливо для південно-східної частини України; потреби, резервуари, захист від забруднення, стан водогонів і каналізації, оформлення дозволів).

Витрати виробництва та збуту. Розрахунок поточних витрат виробництва та збуту має визначити прибутковість запланованого проекту. В ньому концентрується вся та інформація, яку було викладено в попередніх підрозділах.

До поточних витрат виробництва відносять витрати на купівлю сировини, матеріалів, комплектуючих, оплату праці працівників, виробничі та невиробничі витрати. Як правило, вони поєднані наступним чином:

  • основні матеріали;
  • вироби, що купуються;
  • основна зарплата;
  • соціальне страхування;
  • технологічна електроенергія;
  • транспортні витрати;
  • амортизація устаткування;
  • допоміжні матеріали;
  • енергія та вода;
  • технічне обслуговування;
  • зарплата адміністративного та обслуговуючого персоналу;
  • витрати на маркетинг та збут.

Теперішня економічна ситуація в Україні та інших державах СНД створює специфічні труднощі в розрахунку витрат виробництва порівняно з країнами Західної Європи, Північної Америки або Далекого Сходу. Ця особливість полягає в дуже високій інфляції. Але головну складність для проектного аналізу створюють не самі по собі високі темпи інфляції, а її нерівномірність по елементах витрат. Наприклад, 1994 року ціни на вугілля в Україні зросли в 38 разів, а тарифи на вантажні перевезення автотранспортом – лише в 4 рази. Того ж року закупівельні ціни на картоплю зросли в 17 разів, а на молоко – в 5 разів. За таких умов розрахунок витрат не можна проводити на основі якогось середнього рівня інфляції. Витрати зростатимуть по-різному, залежно від їх матеріальної структури. І, звичайно ж, цілком неприпустимо вести розрахунки в постійних цінах. У практиці інвестиційного проектування тепер здебільшого намагаються боротися з цим через розрахунок усіх витрат у доларах США. З методичної точки зору це рівноцінно розрахунку за усередненим індексом інфляції, який дорівнює індексу зростання курсу долара щодо української валюти. Проте такий прийом не може забезпечити необхідної достовірності розрахунків з двох причин. Перша – зростання цін на внутрішньому ринку України не є синхронним зростанню курсу долара. Друга – не береться до уваги нерівномірність інфляції по елементах витрат виробництва.

Джерела:

  1. Батенко Л.П., Загородніх О.А., Ліщанська В.В. Управління проектами: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2004. – 231 с.
  2. Бардин Г.О. Проектний аналіз: Підручник. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2006. – 415 с.
  3. Баттрик Р. Техника принятия эффективных управленческих решений. 2-е изд. – СПб.: Питер, 2006. – 416 с.
  4. Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. Т.1. – К.: МП "ИТЕМ", 2001. – 448 с.
  5. Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. Т.2. – К.: Эльга-Н, Ника-центр, 2001. – 512 с.
  6. Бузова И.А. Коммерческая оценка инвестиций: Учеб. для экономич. специал. – СПб.: Питер, 2003. – 432 с.
  7. Верба В.А., Гребешкова О.М., Востряков О.В. Проектний аналіз: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. К.: КНЕУ, 2002. – 297 с.
  8. Верба В.А., Загородніх О.А. Проектний аналіз: Підручник. – КНЕУ, 2000. – 322 с.