Потенційно застосовні методики екологічного аналізу інвестиційного проекту

При відборі проектів іноді розглядають такі підходи, які можуть визначати вагу впливу проектів на довколишнє середовище. Вони називаються потенційно можливими (застосовними), бо для їх застосування потрібна або ретельніша підготовка, або вони вимогливіші до наявних та інших ресурсів, або вимагають більш категоричних передбачень, аніж прийоми, до яких звичайно вдаються в таких ситуаціях. Утім, це не означає, що дані прийоми не придатні для використання в аналізі проектів. При вмілому використанні багато з цих прийомів можуть істотно вдосконалити оцінку проекту через пряме інкорпорування фінансової вартості, що виражає ступінь впливу проекту на довколишнє середовище.

Використання сурогатних цін. Результати багатьох видів впливу довколишнього середовища не мають фінансового (грошового) виразу. До них можна піднести чисте повітря, соціальні перспективи, приємну обстановку, тобто товари чи послуги, які включають в себе характеристики суспільного товару. Ринки, котрі б існували на такі види товарів, ще не сформувалися. Проте в багатьох випадках можна опосередковано оцінити вплив як імпліковану цінність на товар або послуги, що стосуються довколишнього середовища, через сплачувану на ринку ціну за продукцію чи послуги іншого роду, що існують на ринку. В таких випадках ми маємо справу з цінністю властивостей, цінністю характеристик. На цінність такого товару, як будинок, впливає багато змінних: розмір, тип будівлі, місце розташування, якість довколишнього середовища. Коли контролюються такі змінні, як розмір, тип будівлі і місце розташування (мається на увазі відстань до місця роботи, наявність крамниць на даній території), то різниця в ціні будинків здебільшого відображає змінні якості місцезнаходження або якості довколишнього середовища. Прикладами таких змінних можуть бути розташування будинку з видом на море або гарний краєвид з вікна. Така інформація, у свою чергу, використовується як сурогатний спосіб визначення змінних цін на товари, які мають ціни за визначенням. Отже, ринкові прийоми сурогату пропонують підходи, що використовують ринкову ціну для визначення цінності впливу довколишнього середовища, яке не може мати оцінного виразу. Головне припущення зводиться до того, що спостережувана ціна відображає загальну оцінку, яку покупець дає товару чи послуги. Оцінка включає як матеріальні компоненти, ціну котрих досить легко визначити, так і нематеріальні, що стосуються довколишнього середовища. (Скажімо, коли йдеться про власність, продавці визначають більшу частину ренти за гарний краєвид, що втілюється як характеристика власності, в інших випадках ця рента може проявитись як частина надбавки до ціни, яку покупець готовий заплатити). Хоча використання цього прийому доволі обмежене, його можна успішно застосовувати при оцінці досить широкого кола впливів довколишнього середовища в найрізноманітніших контекстах і за певних обставин.

Визначення вартості землі. При визначенні вартості землі використовується принцип "наявної ринкової ціни" (звичайно у формі роздрібної ціни на землю) для комплексної оцінки ряду факторів впливу довколишнього середовища. Якщо, наприклад, сусідні ділянки землі оцінено, то будь-які відмінності між такими оцінками можуть пояснюватися звичайно одним з двох факторів: ефектом продуктивності землі або впливом довколишнього середовища, яке не має ціни. Ефект продуктивності можна вимірити, використовуючи підхід, коли визначається мінлива вартість виробленої продукції, про що йшлося вище.

Капіталізована вартість продуктивності землі має бути відображена в роздрібній ціні на землю. Крім того, можуть існувати й інші фактори впливу, ціну котрих неможливо прямо оцінити, але вони закладені й відображені у вартості землі. До них належать такі явища, як естетична цінність, знижений ризик повеневих затоплень, імовірність інших природних катастроф (хоча останнє може бути відображено в аналізі продуктивності землі) або підвищена привабливість даної ділянки з погляду можливості збереження острівця незайманої природи.

Ще один приклад стосується використання підземних споруд у певній місцевості. Одні й ті самі послуги можна забезпечити через використання підземних і надземних ліній передач, коли йдеться про електрику. Більшість людей віддає перевагу підземному прокладенню кабелів, хоча такі будівельно-монтажні роботи є дорожчими. То чи варті вигоди таких додаткових витрат? Визначаючи ринкову вартість землі, порівнюватимуться ділянки з різними типами прокладення ліній електропередач. Якщо існує різниця в ціні, її можна пояснити як відображення капіталізованої цінності вигід від підземного прокладення ліній в очах окремих людей.

У цьому випадку з погляду вартості землі використовувався метод наявних ринкових цін на землю, коли враховувались різні якості для визначення цінності елементу довколишнього середовища, який звичайно не визначається у формі ціни. Звісно, тут надзвичайно важливо погасити (виключити) будь-які відмінності, які є наслідком неоднакової родючості землі, хоча ці відмінності кваліфікують оцінку вигід з погляду довколишнього середовища для багатьох проектів по управлінню земельними та йодними ресурсами.

Диференціація заробітної плати. Теоретично цей підхід припускає, що в умовах абсолютної конкурентної рівноваги попит на трудові ресурси є вартістю граничної продукції праці робітників і що пропозиція Праці змінюється залежно від стану умов роботи та життєвих умов у даній місцевості. Отже, щоб забезпечити наявність пропозиції трудових ресурсів на забруднених територіях або в професіях, пов'язаних з підвищеним рівнем ризику, необхідно стимулювати їх вищою оплатою праці. Вважається, що робітники не обмежені в свободі пересування та зміні роботи і тому можуть вибирати конкретну роботу в конкретній галузі при певному ріпні оплати праці, що значно підвищує ефективність використання робочої сили. Якщо рівень заробітної плати встановлюється централізовано, якщо вона періодично не переглядається задля досягнення рівноваги на ринку праці і якщо робітники не мають свободи пересування, цей підхід не годиться для використання.

Різні рівні оплати при однаковій роботі можна розглядати як функцію різних рівнів привабливості роботи, які стосуються характеру умов праці та життя в місцевості, де реалізується дана робота. Якщо такі відносини між рівнем оплати праці та властивостями (характеристиками) робочого місця можуть бути виражені у формі кількісної оцінки, доречно використати імпліковамі ціни (як у випадку з оцінкою нерухомого майна). Припустивши існування постійних імплікованих цін, які відображають граничну готовність платити за нижчий або вищий рівень конкретних якостей, можна оцінити вигоди від удосконалення рівня якості.

Можна визначити велику кількість характеристик, що впливають на різницю в оплаті праці. Втім, лише дві з них, які звичайно беруться за основу при порівнянні, включають ступінь ризику для життя та здоров'я і міські зручності (або їх відсутність), зокрема забруднене повітря. Імплікована ціна останньої якості зумовлює ціну поступки (trade-off) при виборі: "чисте повітря" чи "вища оплата праці".

Прикладів використання такого підходу небагато. У практиці інвестування використання цього підходу може бути обмежене ступенем конкурентності ринку праці, обсягом потоків інформації та мобільністю трудових ресурсів. Утім, якщо люди певних професій, які вважаються шкідливими через вплив несприятливих зовнішніх факторів, дістають надбавку "за шкідливість", цей підхід можна використати для визначення розмірів надбавки.

Оцінка транспортних витрат. Підхід, що враховує транспортні витрати, дуже інтенсивно використовувався у розвинених країнах для визначення рекреаційних товарів, а відтак – їх цінності. Дані, одержані при розробці цього підходу в 1950-1970-х роках, мають в основі просте припущення, що спостережувана поведінка може бути використана для побудови кривої попиту та оцінки споживчого надлишку товару, який не має цінового виразу і пов'язаний з довколишнім середовищем, якщо дедалі вищі витрати на транспорт розглядатимуться як сурогат змінної цін на виході.

Ціна операції, що передбачає наявність звичайного товару, може розглядатись як вияв готовності платити за право користування даним товаром (правом користуватися певним благом в результаті придбання цього товару). Рекреаційні товари (що мають культурний, історичний та ландшафтний аспекти) являють собою окремий випадок. Звичайно такі товари (за приклад ми візьмемо громадський парк) надаються безплатно або за номінальну вхідну плату. Вигода чи користь, одержувана користувачами парку, набагато більша і являє собою споживчий надлишок. Для оцінки загальної кількості споживчого надлишку ми вивчаємо ступінь реального користування парком для побудови кривої попиту.

Задля використання методу транспортних витрат було проведено дослідження з метою визначення існуючого характеру користування парком. Респондентів просили повідомити час і транспортні витрати, пов'язані з відвіданням зон відпочинку, відстань до місця відпочинку та інші соціоекономічні змінні. Зони початкових користувачів парку звичайно визначається з погляду збільшення відстані (або фінансових витрат), щоб дістатися до парку. Як правило, таке дослідження показує, що частота Користування парком фізичними особами, яка звичайно вимірюється кількістю відвідувань на 1000 чоловік населення, обернемо пропорційна відстані між парком та місцем проживання. Іншими словами, чим вищі витрати на оплату квитків і більше чім у потрібно на те, щоб дістатися до парку, тим менша для такого споживача ймовірність користування парком.

Щоб побудувати шукану криву попиту, необхідно зробити кілька допущень і провести ряд кроків. По-перше, припускається, що фізичні особи мають однакові функції як користувачі (або можуть бути об'єднані в групи за ознакою місця проживання, до яких входять люди з подібними функціями користувачів). По-друге, припускається, що люди реагуватимуть на рівень транспортних витрат так само, як і на підвищення вхідної плити в парк. Це означає, що при певній величині вартості вхідного квитка (або транспортних витрат) ніхто парком не користуватиметься. За інших рівних умов відвідання парку стане надто "дорогим". По-третє, проведено розрахунки, які показують зменшення частоти візитів у всіх зонах по різних незалежних змінних (залежних і незалежних від витрат на транспорт). Виведено найпростіше рівняння регресії, яке показує співвідношення між частотою відвідання парку та витратами на транспорт. Це рівняння потім використовується у визначенні зони споживчого надлишку для користувачів парками в усіх зонах. Ця величина обчислюється окремо по кожній зоні, використовуючи рівняння вартості проїзду з початковими значеннями для кожної зони. Відтак робиться припущення, що компонент вартості проїзду зростає поступово, а відвідуваність парку падає з кожним збільшенням вартості. Це робиться для того, щоб визначити точку, коли кількість відвідань парку дорівнюватиме нулю. Накреслюється крива попиту для цієї зони і визначається точка, в якій попит на відвідання парку дорівнюватиме нулю. Площу під визначеною таким чином кривою попиту називають площею надлишку користувачів парку в даній зоні. Розрахунки повторюються для кожної зони, а споживчі надлишки підсумовуються для визначення загального споживчого попиту на парк.

Слід наголосити, що величина транспортних витрат сама по собі не дорівнює цінності парку. Дані про транспортні витрати використовуються лише для визначення кривої попиту. Крім того, підхід з погляду транспортних витрат заснований на вже сформованому характерові користування парком для визначення цінності і значною мірою залежить від наявності інших альтернативних місць відпочинку. Хоча використання підходу з погляду транспортних витрат спершу видавалося непридатним для більшості інвестиційних проектів, цим прийомом часто користуються для того, щоб визначити вартість компонента більшого проекту. Наприклад, проект будівництва греблі з водоймою може спричинитися до появи нової зони відпочинку, де можна буде кататися на човнах, а також реалізувати проект по розвитку плавання та аматорської риболовлі. Підхід з погляду транспорт-витрати може визначити цінність використання місцевості для відпочинку (але тільки після заводнення та початку користування). За допомогою такого підходу можна аналізувати культурно-історичні місця як потенційні зони відпочинку. В таких випадках одержана вартість має бути чітко визначена як мінімальна оцінка лише частини загальної оцінки ресурсів.

Джерела:

1. Батенко Л.П., Загородніх О.А., Ліщанська В.В. Управління проектами: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2004. – 231 с.
2. Бардин Г.О. Проектний аналіз: Підручник. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2006. – 415 с.
3. Баттрик Р. Техника принятия эффективных управленческих решений. 2-е изд. – СПб.: Питер, 2006. – 416 с.
4. Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. Т.1. – К.: МП "ИТЕМ", 2001. – 448 с.
5. Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. Т.2. – К.: Эльга-Н, Ника-центр, 2001. – 512 с.
6. Бузова И.А. Коммерческая оценка инвестиций: Учеб. для экономич. специал. – СПб.: Питер, 2003. – 432 с.
7. Верба В.А., Гребешкова О.М., Востряков О.В. Проектний аналіз: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. К.: КНЕУ, 2002. – 297 с.
8. Верба В.А., Загородніх О.А. Проектний аналіз: Підручник. – КНЕУ, 2000. – 322 с.