Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення

Конституційне положення про те, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14), в першу чергу стосується земель сільськогосподарського призначення.

Це обумовлюється наступними факторами:

• Україна має найцінніші у світі еталонні ґрунти;
• землі сільськогосподарського призначення є базою для проведення земельної та аграрної реформ;
• є засобом виробництва у сільському господарстві;
• є предметом сільськогосподарської праці;
• підпорядковані принципу раціонального використання та охорони.

Юридичне визначення земель сільськогосподарського призначення наведено в ст. 22 ЗК України, а саме: землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

Дане визначення виходить з основного цільового призначення даної категорії земель, а саме – виробництво сільськогосподарської продукції.

Крім цього, ЗК деталізує поняття земель сільськогосподарського призначення, включаючи в це поняття також і землі, що надані для сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, а також ті – на яких розміщена відповідна виробнича інфраструктура (склади, ферми тощо).

Правове поняття земель сільськогосподарського призначення включає характеристику їх юридичної структури або складу. Традиційно прийнято вважати, що в сільському господарстві земля функціонує: як територіальна умова й як основний засіб виробництва. З огляду на це землі сільськогосподарського призначення згідно з юридично усталеними способами їх використання поділяються на два головних види.

По-перше, це – сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), які відповідно до природних властивостей, розташування і господарських потреб використовуються для посівів сільськогосподарських культур і є засобом виробництва в рослинництві.

По-друге, це – несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо), які є тільки територіальним базисом, і потрібні для організації сільськогосподарського виробництва та пов'язаних з ним видів діяльності. У цьому разі йдеться про площі нерослинницького призначення, які є землями несільськогосподарського використання.