Поняття та основні ознаки особистого селянського господарства
Згідно зі ст. 1 Закону України від 15 травня 2003 р. «Про особисте селянське господарство», особисте селянське господарство являє собою господарську діяльність, здійснювану без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально (або тими особами, які перебувають у сімейних або родинних стосунках і спільно проживають), з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, перероблювання й споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг із використанням майна особистого селянського господарства, зокрема й у сфері сільського зеленого туризму.
Сучасному особистому селянському господарству притаманні такі ознаки: по-перше, це – форма виробництва, яка ґрунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер; по-друге, це – сукупність майна, що має вартісне вираження, ціну й належить громадянам на праві спільної сумісної власності; по-третє, особисте селянське господарство доповнює суспільне виробництво, має щодо нього підсобний характер, є додатковим (а не основним) джерелом прибутків; по-четверте, воно має, в основному, споживчий характер; по-п'яте, його можна на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування та сировини рослинного й тваринного походження.
Аналіз змісту даного Законом визначення особистого селянського господарства дає підстави стверджувати, що законодавець відхилився від розуміння певної форми ведення сільськогосподарського виробництва як діяльності, спрямованої на задоволення виключно особистих потреб, і доходи від якої не є основними для членів певного господарства.
Цей висновок випливає зі змісту самої назви розглядуваного нами господарства. Нагадаємо, що відповідно до ст. 56 ЗК (в редакції від 13 березня 1992 р.) такі господарства мали назву «особисте підсобне господарство». До речі, Державний комітет України із земельних ресурсів висловив офіційну позицію щодо тотожності термінів «особисте підсобне господарство» та «особисте селянське господарство». Так, у листі Держкомзему від 5 квітня 2002 р.3 зазначається, що поняття «особисте підсобне господарство» та «особисте селянське господарство» за змістом тотожні. Земельна ділянка надається для ведення особистого селянського господарства, тобто для вирощування сільськогосподарської продукції та забезпечення кормами власної худоби й птиці. Таке господарювання здійснюється без створення юридичної особи і спрямоване передусім на забезпечення власних потреб членів особистого селянського господарства в сільськогосподарській продукції. Тому розмір земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства та особистого селянського господарства має становити 2 га. Згідно із ч. 2 ст. 121 Закону України від 3 липня 1992 р. «Про плату за землю», (в редакції Закону від 19 серпня 1996 р.) особисті селянські господарства, які мають у власності земельні ділянки не більше 2 га, звільняються від сплати земельного податку. Земельні ділянки придбані у власність громадянами, що провадять особисте селянське господарство понад норми безоплатної передачі, визначені ст. 121 ЗК, у тому числі і в порядку, зазначеному в ч. 2 цієї статті (у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), мають оподатковуватися на загальних підставах згідно із Законом України «Про плату за землю».
Члени особистого селянського господарства діють на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не належить до підприємницької діяльності.
Особисті селянські господарства підлягають обліку, який здійснюється сільськими, селищними, міськими радами за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про особисте селянське господарство», члени особистого селянського господарства мають право: самостійно господарювати на землі; укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству; реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам; самостійно забезпечувати власне виробництво матеріально-технічними засобами; відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в установленому законодавством порядку; бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами; отримувати трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії; надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства; використовувати для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподарською продукцією та результатами її переробки; отримувати дорадчі послуги; брати участь у конкурсах сільськогосподарських виробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загальнодержавних і регіональних програм; об'єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів тощо; провадити зовнішньоекономічну діяльність.
Основними обов'язками членів особистого селянського господарства є: дотримання вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля; забезпечення використання земельної ділянки за цільовим призначенням; підвищення родючості ґрунтів та зберігання інших корисних властивостей землі; не порушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; своєчасна сплата земельного податку або орендної плати; дотримання чинних нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог законодавства; надання сільським, селищним, міським радам відповідних даних щодо його обліку. Закон не містить вичерпного переліку прав і обов'язків членів особистого селянського господарства.
Ведення особистого селянського господарства припиняється в разі:
- рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності;
- якщо не лишилось жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення;
- припинення прав на земельну ділянку згідно із ЗК.