Валютний ринок

Валютний ринок – це відносини між його суб'єктами (в основному, між банками), а також між суб'єктами і клієнтами. З інституціональної точки зору валютний ринок – це безліч великих комерційних банків та інших фінансових установ, де відбувається купівля-продаж валют на основі попиту та пропозиції для обслуговування міжнародного платіжного обороту з використанням засобів зв'язку (від телефонів до електронних і супутникових систем).

Розрізняють валютні ринки:

• світові;
• регіональні;
• національні.

Світові валютні ринки зосереджені у світових фінансових центрах. Це насамперед валютні ринки в Лондоні, Нью-Йорку, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Токіо, Сінгапурі та ін. На світових валютних ринках банки проводять операції з валютами, які широко використовуються у світовому платіжному обороті.

На регіональному і національному валютних ринках здійснюються операції з певними конвертованими валютами. Котирування валют, що використовуються для валютних операцій у даному районі, здійснюється банками даного регіону, а валют місцевого значення – банками, для яких ця валюта є національною і активно застосовується в угодах з місцевою клієнтурою.

В операціях на міжбанківському валютному ринку котирування здійснюється переважно стосовно долара США, оскільки він є загальновизнаним міжнародним платіжним засобом, переважною валютою ринку валют. Значна частина угод з купівлі – продажу валют ( крім долара США) відбувається через долар як проміжну валюту, оскільки за угодами з доларом США банки можуть робити більш великі операції в зв'язку з його значним використанням у міжнародному обороті.

Основними функціями валютного ринку є:

• обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталів;
• формування валютного курсу під впливом попиту і пропонування;
• захист від валютних ризиків;
• інструмент держави для цілей грошово-кредитної і економічної політики.

Будь-яка валютна політика так чи інакше впливає на валютний курс (зовнішню вартість) національної грошової одиниці – комплексний показник не тільки ефективності грошово-кредитної політики, а й економіки країни в цілому в порівнянні з економіками інших країн.

Необхідність формування валютного курсу полягає в тому, що його величина безпосередньо впливає на стан національної економіки. Коливання валютного курсу в першу чергу впливають на фізичний обсяг імпорту і експорту.

Зниження курсу національної валюти за інших рівних умов веде до росту внутрішніх цін на імпортні товари, що викликає зниження імпорту за рахунок переключення попиту на вітчизняну продукцію, а також до зниження зовнішніх цін на експортну продукцію, наслідком якого є ріст експорту. Підвищення курсу національної валюти, як правило, веде до зворотних процесів.

Окрім цього, не менш важливим показником, ніж зміна фізичних обсягів експорту і імпорту, є показник «умови торгівлі» - відношення експортних і імпортних цін для даної країни. Так, зміна курсу валюти на 1% призводить до зміни імпортних цін на 0,8% і експортних – на 0,1-0,6% в залежності від країни. Отже, за рівних умов зниження курсу національної валюти погіршує «умови торгівлі», а його підвищення – поліпшує. Зазначені два фактори у сукупності визначають вплив валютного курсу на торговий баланс країни.

Окрім безпосереднього впливу на ефективність експортно-імпортних операцій, коливання валютного курсу можуть несприятливо впливати на національну економіку і через інші канали, а саме:

• падіння курсу національної валюти може служити одним із факторів розвитку інфляції в країні;
• різко зростають ризики в міжнародній торгівлі й інвестиціях, що значно ускладнює поточне і перспективне планування зовнішньоекономічних операцій;
• підвищується імовірність дестабілізуючих дій спекулянтів, що може привести до великих економічних витрат внаслідок значного перевищення прибутковості спекулятивних операцій над середньою нормою прибутку в економіці.

Валютний курс є одним із самих головних показників ринкової економіки, але він дуже важко піддається прогнозуванню, оскільки на нього впливає величезна кількість параметрів, серед яких найголовнішими є економічні.

Економічні фактори поділяються на безпосередньо макроекономічні показники та інструменти центральних банків і казначейств, котрі впливають безпосередньо на валютний курс.

Оскільки валютний курс є найбільш об’єктивним показником співвідношення економік двох країн, то випередження економічного росту однієї країни стосовно іншої сприяє зміцненню валюти першої країни.

Таким чином, при економічному зростанні держава може собі дозволити витрачати коштів більше, ніж у попередній період, але тільки в межах темпу росту. Валютний ринок дуже сильно реагує, коли дефіцит бюджету набагато перевищує попередній, - валюта різко падає. А коли дефіцит бюджету різко зменшується, валюта, навпаки, росте.

Для обслуговування ВВП необхідна певна грошова маса. Ріст ВВП при незмінній грошовій масі швидко гальмується. Тому монетарна політика центральних банків повинна бути узгодженою з динамікою ВВП. При значному випередженні темпів росту грошової маси відносно темпів росту ВВП зростають темпи інфляції, а на валютному ринку збільшується пропозиція даної валюти, не компенсованої попитом.

Таким чином, при прогнозуванні валютних курсів всіх країн, крім США, необхідно відслідковувати емісію центральних банків і проводити аналіз. Для економіки США кількість емітованої грошової маси не має значення в зв’язку з привілейованим положенням долара США в усьому світі. З 1976 року долар США є еквівалентом усіх взаєморозрахунків у світі (Ямайська угода). Тому всі банки, компанії і приватні особи прагнуть зберігати певну частину своїх заощаджень у доларах США. За роки після Ямайської угоди казначейство США надрукувало доларів у чотири рази більше, ніж необхідно для обслуговування свого ВВП, а за свої долари одержує прибуток (собівартість стодоларової банкноти 0,04 долара).

У розпорядженні держави є інструменти, за допомогою яких можна впливати на валютний курс через вплив на елементи стійкого росту. До цих інструментів відносяться: процентна ставка, інтервенції центральних банків, емісія державних казначейських зобов'язань і ставка прибутковості по них.

Процентна ставка – це відсоток, під яким центральний банк країни надає кредити найбільшим банкам цієї країни. Останні, в свою чергу, можуть кредитувати дрібні банки і компанії. Таким чином, кінцева кредитна ставка складається з процентної ставки, надбавки за ризик і прибутку великого банку. Але банки можуть брати кредити (депозити) в інших банків, компаній і приватних осіб (вкладників). Підвищення процентної ставки збільшує схильність до заощаджень (зберігаючи національну валюту в економіці країни і підвищуючи попит на неї інвесторів), що сприяє зміцненню валюти й ослабленню інфляційних процесів, оскільки зменшується споживання. Але, якщо процентна ставка висока, кредити дуже дорогі, собівартість продукції зростає і конкурентоспроможність падає. Знижуючись, процента ставка стимулює економічний ріст.

Інтервенція центрального банку може бути доларовою, коли треба підтримати курс національної валюти, і у національній валюті, коли її високий курс негативно впливає на експорт. Для успіху інтервенції необхідний значний обсяг коштів, який на практиці часто відсутній у центрального банку.

Державні казначейські зобов'язання випускає міністерство фінансів. У США ринок цінних державних паперів представлений казначейськими облігаціями з терміном погашення 10-30 років, казначейськими нотами (процентні облігації уряду США) з терміном погашення 1-10 років і казначейськими векселями – борговими зобов'язаннями уряду США з терміном обігу менше 1 року. Саме останні ЦП з терміном погашення 3 місяці інвестори вважають безризиковими активами, а прибутковість по них – безризиковою процентною ставкою.

В наш час в Україні в умовах зниження ВВП і збільшення негативного сальдо торгового балансу стримування падіння курсу гривні проводиться жорсткою монетарною політикою – контролем грошової маси, що в остаточному підсумку веде до повного підриву економіки. Другою стимулюючою силою є збільшення зовнішнього боргу за рахунок кредитів міжнародних фінансових організацій, а також розміщення єврооблігацій, коли це вдається уряду.

У короткостроковому періоді на валютний курс впливає подекадна сплата ПДВ великими компаніями (останній термін 9, 19 і 29 числа кожного місяця) і відрахування комерційними банками резервів у НБУ (терміни ті ж). Тому 8, 9, 18, 19, 28 і 29 числа кожного місяця різких падінь валютного курсу гривні до долара США, як правило, не відбувається. Крім цього, кожного місяця, який йде за кварталом (січень, квітень, липень, жовтень), усі підприємства і банки повинні платити податок на прибуток (крайній термін оплати – 19 число). Звичайно за тиждень, що передує цій даті, на валютному ринку починає відчуватися дефіцит гривні, що зупиняє її падання і може навіть викликати її деякий ріст відносно долара США. В іншому всі підходи до прогнозування валютного курсу гривні принципово збігаються з методикою фундаментального аналізу на міжнародному валютному ринку.

Джерела:

1. Биржевая деятельность / Под ред. А.Г.Грязновой, П.В. Корнеевой, В.А.Галанова.- М.: Финансы и статистика, 1995. – 239 с.
2. Биржевое дело: Учебное пособие / Зотов И.В., Успаленко В.И. – Х.: Бурун Книга, 2005. – 256 с.
3. Бердникова Т.Б. Рынок ценных бумаг и биржевое дело. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 270 с.
4. Биржевое дело / Под ред. В.А. Галанова, А.И. Басова. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 304 с.
5. Дудяк Р.П., Бугеля С.Я. Організація біржової діяльності: Основи теорії і практикум. Навч. посібник 2-ге видання доповнене. – Львів: Новий Світ. – 2000: Магнолія плюс. – 2003. – 360 с.
6. Лященко В.И. Фондовые индексы и рейтинги. – Донецк: Сталкер, 1998. – 317 с.
7. Масленников В.В. Биржевое дело. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 304 с.
8. Сохацька О.М. Біржова справа. – Тернопіль: Карт-Бланш, 2003. – 602 с.