Фірма та її роль у ринковій економіці
Фірма – це інституціональне утворення ринкової економіки, що призначене для координації рішень власників виробничих ресурсів. У протилежність ринку, фірма представляє собою планову чи ієрархічну систему, де всі ключові питання вирішуються власниками.
Існують державні і приватні фірми; приватні фірми, в свою чергу, відрізняються по типу власності. Підприємницька фірма – фірма, що знаходиться у власності підприємця, який купує на ринку всі необхідні фактори виробництва. Природно, метою такої фірми є максимізація прибутку власника – остаточного доходу після здійснення всіх платежів власникам факторів. Капіталістична фірма належить власникам капіталу. Їх метою є максимізація віддачі на вкладений капітал. Часто роль підприємця на таких фірмах виконують наймані управляючі – менеджери. Фірма, що належить трудящим («самокерована»), максимізує трудовий доход. З теоретичної точки зору, самокерована фірма – це підприємство, де робітники у цілому приймають всі економічні рішення. Вони беруть на себе роль підприємця і ділять між собою остаточний доход – перевищення сумарних надходжень над витратами.
Основні форми організації бізнесу у сучасній ринковій економіці – це корпорація (акціонерне товариство), індивідуальна фірма і партнерство. Корпорація – найбільш економічно значима фірма – знаходиться повністю у володінні її акціонерів, які придбали долі власності у корпорації. Ці долі називаються акціями. Акціонери мають право на долю доходів корпорації. Частина прибутків, що виплачується власнику однієї акції, називається дивідендом. Частина прибутків, що не виплачується як дивіденди, називається не розподіленим прибутком. Володіння і управління корпорацією явно відокремлені один від одного. Службовці, директора, менеджери корпорації наймаються від імені акціонерів.
Припущення про те, що фірма максимізує свій прибуток, дає основу для розвитку теорії фірми. Однак відмітимо, що відсутність безпосереднього управління із боку власників у сучасних корпораціях дає можливість менеджерам не старатися завжди максимізувати прибуток для акціонерів.
Акціонери («замовники») розраховують на те, що фірма максимізує свій прибуток, але менеджери («виконавці») можуть вважати, що у їх власних інтересах не максимізувати прибуток. І, як це має місце у всіх ситуаціях «замовник-виконавець», замовник повинен потурбуватися про те, щоб створити таку ситуацію, яка б сприяла потрібній поведінці виконавця. У сучасних корпораціях акціонери використовують як внутрішні, так і зовнішні засоби контролю, щоб спонукати менеджерів максимізувати прибуток. Для «спонукання менеджерів» до дій в інтересах власників служать зовнішні (вторинний ринок акцій) і внутрішній (система управління корпорації, матеріальні стимули і кадровий менеджмент) механізми контролю над управлінськими рішеннями із боку власників фірми. Система мір контролю дозволяє визнати правдивість гіпотези про максимізацію прибутку у застосуванні до корпорації.
Люба фірма у ході своєї діяльності повинна вирішувати ряд задач. Що і у якій кількості виробляти? Як виробляти свою продукцію? За якою ціною продавати продукцію? Відповіді на ці та інші питання знаходяться виходячи із припущення, що метою фірмі є максимізація її прибутку.
Прибуток – це різниця між сумарною виручкою, або сумарними надходженнями, які одержує фірма від продажу своєї продукції, і сумарними економічними витратами, які несе фірма для того, щоб виробити цю продукцію.
Загальні (сумарні) економічні витрати оцінюють всі використані у процесі виробництва ресурси відповідно з принципом альтернативних витрат. Дуже часто ринкові ціни ресурсів є хорошою мірою альтернативних витрат. Але якщо ресурси не продаються на ринку, то мають місце так звані неявні витрати. Наприклад, витрати, пов’язані з витратою робочого часу власника підприємства, або витрати використання для виробництва помешкання, яке належить власнику підприємства. Існують також затрати на ресурси, яким відповідають нульові альтернативні витрати, ці витрати одержали назву неповернених витрат. Такі витрати не включаються у економічні.
Існує ще два важливих поняття, пов’язаних з витратами, середні витрати і граничні витрати. Середні витрати – це витрати виробництва кожної одиниці продукції (у середньому). В свою чергу, граничні витрати – це зміна загальних витрат, яка має місце при збільшенні виробництва на одну одиницю. Можна представити проблему знаходження оптимального об’єму виробництва як звичайну задачу типу «затрати-вигоди», з якою мі ознайомилися при вивченні поведінки споживача. Вигоди – це сукупна виручка фірми, затрати – загальні економічні витрати. Як ми знаємо, вигода буде максимальною при даних затратах, якщо буде вибраний загальний об’єм діяльності, при якому гранична виручка дорівнює граничним витратам. Гранична виручка – це зміна загальної виручки при продажу додаткової одиниці продукції. Якщо фірма продає всю свою продукцію по одній і тій же ціні, то ця ціна дорівнює як середній, так і граничній виручці.
Витрати фірми визначаються виробничим процесом і цінами ресурсів. Формально процес виробництва можна описати за допомогою виробничої функції. Виробнича функція – це функція, незалежні перемінні якої приймають значення об’ємів ресурсів, що використовуються (факторів виробництва), а залежна перемінна – значення об’ємів продукції, що випускається. Частіше за все використовуються виробничі функції з двома ресурсами: працею L і капіталом К. Виробнича функція двох ресурсів має вигляд: Q = f(L,K); де Q – обсяг випуску, L i K – затрати факторів.
Слід робити різницю між потоком затрачених ресурсів і запасом ресурсів, які необхідні для виробництва. У виробничу функцію, наприклад, входить весь капітал, який використовується фірмою, але тільки його внесок включається у витрати виробництва. У той же час, затрати праці включаються у виробничу функцію у вигляді потоку, а не запасу. Символ f є характеристикою виробничої системи, що перетворює затрати ресурсів у випуск. У теорії прийнято вважати, що Q – це максимально можливий об’єм випуску продукції, якщо ресурси витрачаються або використовуються у кількостях (L, K) одиниць.
Виробничі функції можуть мати різні області користування. Вони будуються і використовуються в основному для рішення задач аналізу і планування, а також задач прогнозування. Принцип «витрати-випуск» може бути використований для описування взаємозв’язку для описання взаємозв’язку між об’ємами ресурсів, які витрачаються і використовуються протягом року на окремому підприємстві (фірмі) і річним випуском продукції цього підприємства (фірми). В ролі виробничої системи тут виступає окремо підприємство (фірма), і ми маємо мікроекономічну виробничу функцію. На макроекономічному рівні в ролі виробничої системи може виступати також галузь, міжгалузевий виробничий комплекс. Макроекономічні виробничі функції показують зв’язок узагальнюючого показника випуску з загальними затратами ресурсів у економіці.
Джерела:
- Бревнов А.А. Основы экономической теории: учеб. пособие для студ. вузов / А.А. Бревнов. – 2-е изд. – Харьков: Одиссей, 2006. – 512с.
- Бутук О.І. Економічна теорія: тренінг-курс: навч. посіб. / О.І. Бутук, Н.І. Волкова. – К.: Знання, 2007. – 292 с.
- Бутук О.І. Макроекономіка: тренінг-курс: навч. посіб. / О.І. Бутук, Н.І. Волкова. – К.: Знання, 2007. – 236 с.
- Вступ до економічної теорії: навч. посібник [для студ. вищих навч. закладів] / [З.Г. Ватаманюк та ін.]; за ред. З.Г. Ватаманюка. – Львів: Інтелект-Захід, 2007. – 192с.
- Конспект лекцій з курсу „Економічна теорія” для студ. економічного факультету та факультету менеджменту /Укл. Романовський В.В. – Алчевськ: ДонДТУ, 2005. – 82 с.