Про два типи суспільного зв’язку
Фундаментальною проблемою для економічної теорії і практики був і залишається спосіб узгодження дій учасників суспільного виробництва. Від вибору того чи іншого способу залежать в кінці кінців суть і особливості функціонування різних соціально-економічних систем. Причому сам цей вибір зовсім обмежений. По суті він зводиться до давно сформульованої економічною наукою альтернативі: “план” або “ринок”. Звідкіля ж витікає така жорстка постановка питання?
Справа у тому, що праця людини, що виробляє товари, має двоякий характер. З одного боку, це приватна праця, тому що товаровиробник працює на свій страх і ризик, займаючись вроді б чисто індивідуальною справою. З другого боку, ця приватна праця повинна безперемінно одержати суспільне визнання. А це відбувається лише у процесі обміну товару на ринку.
Звідси і виникає фундаментальне питання економічної теорії і практики, яке можна сформулювати таким чином: який той суспільний механізм, який заставляє робітника виконувати роботу, потрібну для задоволення суспільних потреб, причому з високою якістю і ефективністю?
Ця задача може бути вирішена тільки двома принципово різними способами.
Перший спосіб (адміністративний) передбачає керівництво економікою із єдиного центру. Поведінкою робітника приходиться управляти за допомогою прямих команд із центру, який заказує робітнику що виробляти, у яких кількостях, куди і за якою ціною поставляти. Така система вимагає, щоб економічний центр заздалегідь визначив всі суспільні потреби і врахував всі наявні ресурси, склав на цій основі директивний план розвитку економіки на відомий період часу, довів конкретні завдання до кожного виробника і жорстко проконтролював їх виконання. Історична практика показала, що створення такого, на перший погляд, простого і раціонально побудованого механізму, стикається з непереможеними труднощами. І все таки саме такий механізм довгі десятиріччя функціонував у нашій країні і інших країнах “реального соціалізму”.
Другий спосіб (ринковий) засновано на системі економічних стимулів і санкцій, які виходять не від якогось керівного органу, а від самого споживача. Саме споживач “голосує” своїм карбованцем (доларом і т.д.) “за” чи “проти” даного товару, тим самим визнаючи чи заперечуючи суспільну значимість праці, що у ньому знаходиться. Таким чином, засобом координації праці у цій системі виступають товарно-грошові відносини і конкуренція. Вони-то і нав’язують виробнику необхідність виконання потрібної суспільству роботи.
Другий тип суспільного механізму узгодження дій виробників здається більш жорстким, менш гуманним, чим перший. Адже за свої помилки виробник буде неминуче покараний економічно – понесе збитки, може навіть збанкрутувати. Але якщо згадати про масштаби насильства, що супроводжував створення планової системи, стане ясно: перший спосіб ніяк не гуманніше, а головне – незмірно уступає другому по економічній ефективності. Історія надала тому несуперечливі докази, виявила ряд чітких закономірностей, притаманних цим двом типам суспільного зв’язку.
Централізована, директивна економіка доказала свою здатність давати позитивні результати в екстремальних умовах і при наявності резервів екстенсивного росту, тобто можливості розширювати виробництво за рахунок використання додаткових матеріальних і трудових ресурсів. Мобілізація цих ресурсів велась наказовими методами з опорою на масовий ентузіазм, що породжений ілюзорними надіями на швидке настання “світлого майбутнього”, і з допомогою системи ГУЛАГа – як засобу забезпечення “будівель комунізму” підневільною і безплатною “робсилою”.
Екстенсивний розвиток адміністративної економіки дозволяв якийсь час забезпечувати повну зайнятість, відносно стабільні ціни і основану на цьому упевненість рядової людини у завтрашньому дні.
Однак зберегти таке становище в історичній перспективі неможливо, оскільки адміністративна економіка з притаманною їй жорсткою регламентацією суспільного життя неминуче виробляє у масах робітників апатію, безініціативність. Як наслідок – низька ефективність виробництва, а значить і дефіцит всього і вся. Крім того, адміністративна економіка не здатна рішати задачі, пов’язані з ефективним використанням ресурсів, гнучкою перебудовою виробництва, прискоренням технічного прогресу. Тому сучасні успіхи змінюються всебічною кризою. Вона робить неможливим підтримку навіть того край низького, але все ж гарантованого державою рівня життя, до якого звикло більшість людей.
Ситуація у ринковій економіці виглядає зовсім інакше. Ця система базується на принципі економічної доцільності, тобто на намаганні досягти максимального результату при мінімальних затратах. До цього підштовхують умови конкуренції, намагання обійти суперника, запропонувавши на ринку товар більш високої якості і по більш низькій ціні. Тут кореняться і потужні стимули до оновлення виробництва і ліквідації дефіциту. А загальним результатом є прискорений розвиток продуктивних сил на основі науково-технічного прогресу.
Ринкова економіка формує і відповідний її суті тип особистості – енергійної, ініціативної, здатної до творчості і виправданому ризику. Разом з тим суб’єкти ринкових відносин далеко не ідеальні. Їм притаманний егоїзм, надання переваги власним інтересам інтересам суспільства і т.д. А тому цивілізована ринкова економіка немислима без добре розроблений тонких інструментів соціальної регуляції, правових і суспільних інститутів, закликаних пом’якшувати, загнуздувати крайності ринкових відносин.
Однак і в цьому випадку ринкова економіка не страждає від застою. Розвиток іде стихійно, але надзвичайно бурхливо, інколи супроводжуючись різкими соціальними зрушеннями і періодичними кризами перевиробництва різної сили і глибини. Ці соціальні потрясіння – зворотна сторона прискореного розвитку продуктивних сил і якісних перемін у структурі виробництва. Вони призводять до неминучого банкрутства підприємств і цілих галузей, посилюючи і без того значне майнове розшарування у суспільстві.
Таким чином, у ринковій системі висока ефективність виробництва, насиченість ринку товарами сполучається з порушенням принципів рівності, соціальної справедливості. Тому вибір на користь суспільного зв’язку ринкового типу – це не вибір між наявністю проблем і їх відсутністю, а між різними “наборами” проблем. Звідси зрозумілий драматизм ситуації, у якій знаходиться наша країна. Зробивши вибір на користь ринку, ми поставили перед собою задачу великої складності: перетворити шляхом реформ адміністративно-командну економіку радянського типу у високоефективну сучасну систему господарства. Рішення такої задачі не має прецеденту у світовій історії, воно займе деякий довгий час, який буде нелегким.
Джерела:
- Бревнов А.А. Основы экономической теории: учеб. пособие для студ. вузов / А.А. Бревнов. – 2-е изд. – Харьков: Одиссей, 2006. – 512с.
- Бутук О.І. Економічна теорія: тренінг-курс: навч. посіб. / О.І. Бутук, Н.І. Волкова. – К.: Знання, 2007. – 292 с.
- Бутук О.І. Макроекономіка: тренінг-курс: навч. посіб. / О.І. Бутук, Н.І. Волкова. – К.: Знання, 2007. – 236 с.
- Вступ до економічної теорії: навч. посібник [для студ. вищих навч. закладів] / [З.Г. Ватаманюк та ін.]; за ред. З.Г. Ватаманюка. – Львів: Інтелект-Захід, 2007. – 192с.
- Конспект лекцій з курсу „Економічна теорія” для студ. економічного факультету та факультету менеджменту /Укл. Романовський В.В. – Алчевськ: ДонДТУ, 2005. – 82 с.