Ринкова інфраструктура

Функціонування економічної системи, її рівновага і динаміка забезпечуються діяльністю “ринкових інститутів” – спеціалізованих організацій, які діють у рамках особливого ринку. У наш час ці інститути зв’язані між собою і залежать один від одного.

Сукупність пов’язаних між собою інститутів, що діють у межах особливих ринків і виконують визначені функції, складає інфраструктуру ринкової економіки. Класифікація ринкової інфраструктури, її специфічний зміст визначаються особливостями ринків, у межах яких функціонують дані елементи.

Ринок товарів, послуг представляють: товарні біржі, підприємства оптової і роздрібної торгівлі, ярмарки і аукціони, фірми, що займаються збором, обробкою і постачанням інформацією учасників ринкових відносин, рекламою, маркетингом, різні посередницькі компанії, сервісні служби і т.д.

Діяльність всіх цих ланок інфраструктури товарного ринку заповнює економічний “простір”, своєрідними “полюсами” якого є виробники і споживачі. Основна функція інфраструктури ринку товарів знаходиться у тому, щоб зв’язувати один з одним всі сфери суспільного виробництва. Вона забезпечує рух товарних потоків у галузевому і регіональному напрямках, організує укладення контрактів на поставку товарів, збут продукції і обслуговування споживачів.

Елементи даної інфраструктури володіють дуже важливою здатністю швидко реагувати на сигнали, що йдуть від попиту. Це дає можливість ринку достатньо оперативно справлятися з виникаючими диспропорціями і дефіцитами у економіці, а значить, підтримувати у ній необхідну рівновагу.

Ринок капіталів складається із двох частин: “кредитного ринку” і “ринку цінних паперів”.

Кредитний ринок – це ринок позикового капіталу; його функціонування забезпечується за допомогою банків, страхових компаній, різних фондів, здатних мобілізувати вільні грошові кошти і перетворювати їх у кредити. На ринку цінних паперів продаються перш за все долі участі у власності підприємства; це ринок власного капіталу, його основний інститут - “фондова біржа”.

Ринок праці існує поряд з ринком капіталів, виступаючи складовою частиною ринку факторів виробництва. На ринку праці здійснюється купівля-продаж робочої сили. Організований він у вигляді біржі праці.

Державні фінанси складають необхідний елемент ринкової інфраструктури. Свої функції вони виконують засобом центрального і місцевого бюджету.

У здійсненні макроекономічних процесів саму активну участь приймають інституті ринку факторів виробництва. Тому їх функціонуванню приділяється основна увага.

Багато економічних суб’єктів часто виявляються у ситуації, коли вони відчувають недостачу капіталів. Це стає серйозною перешкодою для інвестицій, розширення і удосконалення виробництва і в кінці кінців для досягнення відповідності попиту і пропозиції. У той же час у інших учасників економічних відносин накопичується тимчасовий надлишок грошових коштів, наприклад у вигляді заощаджень. Вони стикаються з протилежною проблемою – розміщенням цих коштів для перетворення їх у інвестиції. Виникає протиріччя, яке вирішує “кредитний ринок”.

Кредитним називається ринок, де існує попит і пропозиція на платіжні кошти. Кредит – це позика грошей на визначений термін.

Кредитний ринок регулює переміщення грошей із сфер економіки, у яких існує їх надлишок, у ті сфери, де у них відчувається недолік. Завдяки цьому підприємство забезпечуються коштами, необхідними для інвестицій.

Учасники кредитних відносин підрозділяються на дві груми. Перша – це “кредитори”. Вони позичають кошти, тобто дають їх у борг. Другу групу складають “позичальники” – ті, хто бере гроші у борг. Відношення між кредиторами та позичальниками ґрунтуються на трьох основних принципах: зворотності, терміновості та платності.

Отримані у борг суми повинні бути обов'язково повернуті в установлений термін. При цьому позичальник сплачує кредитору винагороду, яка називається “процентом”. Отже, процент виступає своєрідною платою за кредит. Крім цього, процент показує, який доход одержує людина, що надала свої грошові кошти в користування іншим особам. Тому процент виконує важливу роль на кредитному ринку. Він стимулює власників заощаджень надавати кошти у розпорядження ринку, а не зберігати в сейфах, гаманцях, “панчохах” і т.п. Для позичальників процент служить інформацією о тому, у що обійдеться йому кредит.

До послуг кредитного ринку звертаються різні учасники суспільного виробництва. Кредити необхідні споживачам для придбання товарів тривалого користування, будівництва житла та ін. Виробники беруть кошти у борг для фінансування своїх інвестицій. Державі для покриття своїх витрат також приходиться користуватися кредитом.

Відносини між кредитором і позичальником оформляються “борговим зобов'язанням” – цінним папером, що засвідчує право її власника вимагати повернення боргу у особи, що видала даний документ. Видача боргового зобов'язання являється його своєрідним продажем, оскільки замість цінного паперу даються гроші. Кредитний ринок перетворює боргові обов’язки у особистий вид грошей – “кредитні гроші”.

Відносини кредитора і позичальника можуть носити безпосередній характер. Але, як правило, кредитні угоди опосередковуються кредитними інститутами. Їх головними представниками виступають банки. Окремі функції банків виконують страхові компанії, пенсійні та інші фонди.

У багатьох економічно розвинутих країнах банки об’єднуються у дворівневу систему. Така ж система формується у нашій країні. На її першому рівні знаходиться Центральний (державний) банк. На другому – різні види недержавних банків: комерційні, інноваційні, інвестиційні, ощадні, споживчого кредиту, кооперативні та інші.

Банки виконують такі основні функції:

• акумулюють тимчасового вільні державні кошти;
• надають кредити;
• створюють грошову масу шляхом емісії грошових знаків і цінних паперів;
• здійснюють безготівкові грошові розрахунки;
• обслуговують товарообмін із боку грошового обігу.

Виникнення ринку цінних паперів викликано затвердженням такої форми організації виробництва, як акціонерне товариство. Їх поява стала природним результатом розвитку виробництва у ході його індустріалізації, коли корінним образом змінювалися технічні основи виробництва, зростали його масштаби, збільшувалися розміри підприємств. Крупні підприємства, доказавши перевагу над дрібними, потребували в значних масах капітал, необхідний для інвестицій. Помітно виросли розміри первісного капіталу, у т.ч. суми грошей, що дозволяють організувати виробництво. Окремим підприємцям стало не під силу відкривати нові підприємства або удосконалювати вже діючі. Тому вони були змушені об’єднати свої капітали та створювати акціонерні товариства.

Це підприємства, основна частина капіталу яких утворюється із внесків підприємців, що стають в силу цього “акціонерами”. Акціонери не несуть особистої відповідальності по боргам підприємства. Відповідальність тут має колективний характер, ризику піддається тільки вкладений у підприємство капітал, а не власність акціонерів.

Акціонерна форма організації виробництва викликає до життя два види цінних паперу – акції та облігації.

Акція представляє собою свідчення про долю участі в власності компанії. Вона дає її власнику право на одержання частки прибутку підприємства, що називається “дивіденд”, а також на участь у його управлінні. Рівень дивідендів знаходиться у прямій залежності від розмірів одержуваного компанією прибутку.

Частка капіталу акціонерного товариства – це позиковий капітал. Він утворюється шляхом випуску облігації, які представляють собою кредитний документ, що не дозволяє власнику брати участь в управлінні підприємством, але що приносить твердий (“фіксований”) процент, що платиться до виплати дивідендів.

Поширення акцій та облігацій дозволяє не тільки зібрати капітал, необхідний для здійснення виробництва, але і зробити його діленим та мобільним. Наприклад, не можна продати капітал, який вкладений в крупний станок. Але якщо виразити його вартість в акціях, зробити це можливо. В результаті до руху приводиться частка капіталу, що і збільшує його мобільність.

Акції та облігації купуються та продаються на ринку цінних паперів, що функціонують у вигляді фондової біржі. До її структури входять брокерські компанії, що здійснюють біржові операції.

У ринковому господарстві фондова біржа грає дуже велику роль: вона з’єднує власників заощаджень з майбутніми інвесторами. Завдяки біржі виробництво забезпечується капіталом. Вона дозволяє раціонально розподілити капітал між галузями та регіонами, веде емісійну діяльність , тобто займається випуском нових акцій. Біржа у значній мірі підсилює маневреність діяльності підприємців, які мають можливість розподілити ризик, тобто урівноважувати надійні вкладення з відносно низьким доходом з менш надійними, але зате з більш високим доходом.

Фондова біржа нерозривно пов’язана з товарними ринками і банками. Фінансуючи інвестиції, вона “виходить” на ринки інвестиційних товарів. З банками фондова біржа пов’язана рухом заощаджень, взаємодією процентних ставок і курсу акцій через “операції на відкритому ринку”, що здійснюються Центральним банком.

Акції і облігації, що надходять на фондову біржу, продаються по ринковим цінам, які складають “курс цінних паперів”. Як і на любому іншому ринку, курс акцій залежить від зміни попиту і пропозиції на них. Курс акцій, що складається під впливом попиту і пропозиції, і є “ринкова ціна” акції.

Попит на цінні папери обумовлюється рівнем доходів тих, хто їх купує, а також тим, як розподіляють заощадження дані особи. Цей розподіл пов’язаний перш за все з розмірами очікуваних дивідендів. Якщо очікується їх збільшення внаслідок зростання прибутків, то це робить привабливим вкладення коштів у акції. Попит на них зростає, відповідно підвищується їх курс. Низькі прибутки – це і невеликі дивіденди, і зниження курсу.

На курс акції впливає динаміка проценту за кредит. Підвищення проценту веде до зниження курсу акції. Високий процент робить більш вигідним надання позик на кредитному ринку, чим вкладення грошей у акції. Попит на цінні папери падає. І як наслідок – зниження їх курсу.

Таким чином, курс акції знаходиться у прямій залежності від дивіденду, який вона приносить, і у зворотній залежності від рівня позикового проценту.

Попит на цінні папери має свою структуру, оскільки на біржі продаються і купується не тільки акції, але і облігації. Дана структура визначається загально. Економічною ситуацією. В умовах підйому вигідніше вкладати гроші у акції. Аналогічно слід поступати, коли у економіці має місце інфляція. Якщо насувається спад, розумніше купувати облігації.

Пропозиція цінних паперів також залежить від ситуації, яка складається в економіці у цілому. Підприємства, що приймають рішення про випуск акцій і облігацій, орієнтуються на економічні прогнози. Звичайно, при цьому вони виходять і із тих конкретних задач, які вирішуються для здійснення стратегії фірми. Наприклад, роботи по реконструкції підприємства потребують додаткових фінансових ресурсів, для чого і випускаються до продажу акції.

У механізмі функціонування фондової біржі істотну роль відіграють очікування, тобто оцінки (з той чи іншою мірою вірогідності) факторів, які можуть вплинути на курс акції. Практика показує, що ці фактори мають відношення до самих різних сторін життя суспільства, починаючи із змін у технології виробництва і закінчуючи психологією людей. Їх дія веде до того, що акції втрачають зв’язок з капіталом, який вони представляють, і цінні папери знаходять самостійне існування. Тим самим створюються умови для спекуляції акціями. Їх скуповують по низькій ціні у надії продати, коли їх курс підвищиться, щоб одержати прибуток. Виникає спекулятивний попит, який приводить до різкого підвищення курсу акцій, зміні направленості очікувань, і як наслідок – до стрімкого падіння курсу.

Спекуляція – неминучий, хоча у багатому і негативний момент ринкових очікувань. Однак він не перешкоджає тому, щоб фондова біржа була дуже чітким інструментом даних відносин, виконувала у них дуже важливі функції по ефективному розподілу капіталів.

Джерела:

1. Бревнов А.А. Основы экономической теории: учеб. пособие для студ. вузов / А.А. Бревнов. – 2-е изд. – Харьков: Одиссей, 2006. – 512с.
2. Бутук О.І. Економічна теорія: тренінг-курс: навч. посіб. / О.І. Бутук, Н.І. Волкова. – К.: Знання, 2007. – 292 с.
3. Бутук О.І. Макроекономіка: тренінг-курс: навч. посіб. / О.І. Бутук, Н.І. Волкова. – К.: Знання, 2007. – 236 с.
4. Вступ до економічної теорії: навч. посібник [для студ. вищих навч. закладів] / [З.Г. Ватаманюк та ін.]; за ред. З.Г. Ватаманюка. – Львів: Інтелект-Захід, 2007. – 192с.
5. Конспект лекцій з курсу „Економічна теорія” для студ. економічного факультету та факультету менеджменту /Укл. Романовський В.В. – Алчевськ: ДонДТУ, 2005. – 82 с.