Сутність макроекономічної політики

Макроекономічна політика – політика уряду, спрямована на регулювання економіки в цілому з метою забезпечення п стабільності та динамічного розвитку. Основними формами макроекономічної політики є кредитна, податкова, грошова, інвестиційна, інноваційна, фінансова, структурна, промислова, наукова, аграрна, антициклічна, кадрова, зовнішньоекономічна та ін. Їх доповнюють соціальна, екологічна, а також такі форми державного макроекономічного регулювання, як правове та адміністративне.

Макроекономічна політика пострадянських країн починалася з формування науково обґрунтованих економічних програм. В Україні після проголошення п державної незалежності було прийнято більше 10 таких програм, у т. ч. програма, розроблена в 1994, в якій було враховано рекомендації міжнародних фінансових організацій. Згідно з нею Україна мала досягти фінансової стабілізації за 3-5 років, відтак упродовж 5-10 років розвинуті й ринкові структури й розпочати структурні зміни в економіці, завершивши їх через 10-20 років. На першому етапі її здійснення для забезпечення фінансової стабілізації здебільшого використовувалися суто монетаристські методи, що за ігнорування інших цілей (скорочення безробіття, відсутності структурних реформ та ін.) призвело до значного руйнування народного господарства (у 1994-96 виробництво скоротилося на 40%, занепали сільське господарство, наука, освіта). Фінансова стабілізація виявилася ілюзорною, оскільки базувалася на штучному обмеженні грошової маси в обігу (порушенні вимог законів грошового обігу), що стало найважливішим чинником кризи неплатежів, заборгованості із заробітної плати разом з майже тотальною лібералізацією цін (держава контролювала лише до 10% цін), зовнішньоекономічної діяльності (90% товарів на внутрішньому ринку були імпортними, що блокувало реалізацію товарів вітчизняного виробництва), штучного стримування заробітної плати, а отже – платоспроможного попиту населення, руйнування державного управління народним господарством (за переважання державного сектора у 1994-96), тотальної приватизації та ін. Загалом у 1991-99 ВВП скоротився майже у 5 разів (валова продукція сільського господарства у 1999 становила 49% від рівня 1990), реальні доходи населення зменшилися приблизно у 6 разів (у 1990 середньодушовий дохід – 2115 крб. на рік, у 1999 – 1232 грн. за значної поляризації населення), селян – у 8-10 разів. Частка базових галузей зросла з 25,6 до 59%. Це призвело до різкого збільшення зовнішнього боргу України, посилення процесу перетворення її на сировинний додаток.