Внутрішні планово-розрахункові ціни на продукцію підприємства
Ціни, за якими розрахунки ведуться усередині підприємства, називаються цінами виробника або трансфертними цінами (розрахункові ціни).
Внутрішні планово-розрахункові ціни – один з основних інструментів організації внутрішньовиробничих економічних відносин. Бони є основою договірних відносин між підприємством і його підрозділами щодо матеріально-технічного забезпечення останніх і поставки готової продукції на склад підприємства, а також між самими підрозділами щодо реалізації продукції (робіт, послуг) за внутрішньовиробничою кооперацією.
Основу формування внутрішньовиробничих планово-розрахункових цін становлять додані витрати виробництва.
Додані витрати виробництва – це всі поточні витрати виробництва в підрозділі, для якого встановлюється розрахункова ціна на виріб, за винятком вартості купівельних матеріалів і ресурсів і вартості напівфабрикатів, що надійшли за внутрізаводськими кооперованими поставками від інших підрозділів.
Обсяг кооперативних поставок напівфабрикатів і комплектів деталей планово-розрахункових цін визначаються тільки для цехів основного виробництва (заготовчих, механічних і складальних), які утворюють технологічний ланцюжок основного виробництва.
Виключення обсягу кооперованих поставок з кошторису витрат на виробництво основних цехів відбувається з метою уникнення повторного рахунку в доданих витратах виробництва даних підрозділів, а отже, з метою уникнення повторного рахунку при визначенні планово-розрахункових цін на продукцію даних підрозділів.
Такий підхід дозволяє забезпечити збалансованість фінансових ресурсів на рівні підприємства. При визначенні доданих витрат допоміжних, обслуговуючих і забезпечуючих підрозділів з їхнього кошторису витрат віднімається тільки вартість купівельних матеріалів і ресурсів. На собівартість основних виробничих цехів послуги допоміжних, обслуговуючих і забезпечуючих підрозділів відносяться лише у розмірі планових витрат виробництва, тобто в межах затвердженого в рамках централізованого планування кошторису витрат. До складу планово-розрахункової ціни на роботи і послуги допоміжних, обслуговуючих і забезпечуючих підрозділів входять також планові додані витрати.
Такі планово-розрахункові ціни фігурують в договірних відносинах і використовуються у взаєморозрахунках з основними цехами.
Перевитрата доданих витрат виробництва в порівнянні з плановим завданням покривається відповідними підрозділами з рахунку власного прибутку.
Межі розподілу прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, між ними і його самостійними виробничими підрозділами визначаються різними нормативами, зокрема, науково обґрунтованими нормативами на рівні підприємства фондів накопичення, споживання, резервного фонду.
Розподілу між підрозділами може підлягати та частина прибутку від реалізації, яка залишається після всіх розрахунків підприємства з державним бюджетом, банками, іншими кредиторами.
Критерієм розподілу частини прибутку підприємства між його виробничими підрозділами є додані витрати виробництва підрозділів, які включають власні витрати даного виробничого підрозділу і витрати (додані витрати) допоміжних, обслуговуючих підрозділів, які на договірній основі з ним співробітничають.
Розподіл частини прибутку підприємства від реалізації між його виробничими підрозділами відбувається пропорційно доданим витратам виробництва завдяки спеціальному коефіцієнту розподілу. Коефіцієнт доводиться до підрозділів у виді норми рентабельності, однакової для всіх цехів і служб, що забезпечує рівну стартову базу. На основі коефіцієнта розподілу формуються планово-розрахункові внутрізаводські ціни на продукцію, роботи і послуги підрозділів, і, отже, формується прибуток підрозділів.
Вартість внутрізаводських кооперативних поставок, не входить в планово-розрахункову ціну. Для економічного стимулювання їхнього раціонального використання підрозділам доводяться обов'язкові до дотримання норми, нормативи і ліміти.
Це ж стосується і формування планово-розрахункових цін на послуги невиробничих підрозділів.
Внутрізаводські планово-розрахункові ціни на продукцію (роботи, послуги) підрозділів підприємства є інструментом організації внутрізаводських економічних відносин і функціонують виключно на внутрізаводському рівні.
Визначаючи внутрішні ціни, адміністративно-управлінському апарату підприємства необхідно об'єктивно оцінити в рівні ціни основні параметри виробничого потенціалу кожного підрозділу. Одним із таких параметрів є фондоозброєність праці, яка залежить від наявності машин та обладнання в окремому структурному підрозділі. Рівень фондоозброєності праці в багатьох випадках залежить від технологічних умов виробництва, і тому в підрозділах підприємства він може бути неоднорідним. Через це при встановленні внутрішніх цін часто відображають виробничі можливості структурного підрозділу.
Вивчення практики господарювання вітчизняних підприємств дає підстави стверджувати, що витратний метод ціноутворення формує ціни автономно за групою підрозділів і не дає змоги здійснити ранжирування рівнів цін, виходячи зі ступеня фондоозброєності праці.
Розподільний метод ціноутворення на відміну від витратного методу визначає рівні цін сукупно за групою підрозділів, що забезпечує їхнє ранжирування. Однак широке застосування критеріїв розподілу (зарплатомісткість, трудомісткість) до недавнього часу не забезпечувало урахування фондоозброєності праці, бо вони відображали лише витрати живої праці.
Щоб уникнути цього недоліку при застосуванні розподільного методу визначення внутрішніх цін, за критерій розподілу частки витрат і прибутку доцільно брати трудомісткість виробництва виробу, скориговану на фондоозброєність праці.
При визначенні індивідуального показника фондоозброєності праці використовуються амортизаційні відрахування та трудомісткість за окремим підрозділом, а середньогруповии показник фондоозброєності визначається за групою підрозділів, пов'язаних між собою технологічним процесом.
Вибір величини амортизаційних відрахувань як показника оцінки фондоозброєності пояснюється тим, що, по-перше, виходячи з концепції ціноутворення на продукцію виробничо-технічного призначення, ціна на високоефективне обладнання вища, ніж на низькоефективне; по-друге, застосування прискорених норм амортизаційних відрахувань забезпечує встановлення більш високих відрахувань з нового обладнання, ніж зі старого. Взагалі ці обидва фактори дають підстави стверджувати, що сума амортизаційних відрахувань за окремим структурним підрозділом може забезпечити достовірне відображення рівня технічних можливостей наявного обладнання та його новизну.
Таке коригування трудомісткості за підрозділами, які характеризуються високим рівнем фондоозброєності, може зумовити установлення більш низького рівня цін, що примусить підрозділи намагатися максимально використовувати наявне обладнання. Аналітичні дослідження практики господарювання вітчизняних підприємств показали, що внутрішні ціни не відображають змін у якісних параметрах продукції при виробництві різних її модифікацій.
Відсутність взаємозв'язку між рівнем цін та якісними параметрами кінцевої продукції підприємства не спонукає структурні підрозділи вживати спільних заходів, спрямованих на забезпечення додаткових якісних параметрів готової продукції. Ця проблема може бути вирішена через упровадження механізму формування надбавок та знижок до внутрішньогосподарських цін за критерієм якісних параметрів продукції, який базується на бальній оцінці впливу якісних параметрів окремого виду продукції структурного підрозділу на якісні параметри готової продукції підприємства.
Бальна оцінка установлюється методом експертного аналізу, який здійснює комісія в складі служби головного конструктора і головного технолога, а також виробника. Ця комісія на основі конструкторської і технологічної документації визначає ступінь впливу окремого підрозділу на якісні параметри готової продукції. На її основі визначається рівень надбавок (знижок) за якісні параметри певного виду продукції структурного підрозділу.
Подібний механізм формування надбавок і знижок дає змогу забезпечити взаємозв'язок між якісними параметрами готової продукції підприємства і продукції кожного окремого підрозділу, результатом чого має стати формування мотиваційного механізму господарської діяльності для забезпечення якості готової продукції без додаткового контролю й управління з боку адміністративно-управлінського апарату підприємства.
Джерело – глава з навчального посібника:
Внутрішній економічний механізм підприємства: навчальний посібник / В.М. Гончаров, Н.В. Касьянова, Н.В. Вецепура, Д.В. Солоха та ін.. – Донецьк: СПД Купріянов В.С., 2007. – 284 с.