Забезпечення виробничої програми трудовими ресурсами

Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівників, число яких залежить від обсягу і структури виробництва. Це переважно робітники.

Число робітників, необхідне для виконання запланованого обсягу роботи, визначається різними методами залежно від специфіки виконуваних процесів і нормування праці: на основі трудомісткості робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робочими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професіями і кваліфікацією робітників.

Фонд часу роботи одного середньооблікового робітника визначається на основі кількості робочих днів у плановому періоді, передбачених законом невиходів на роботу і середньої тривалості робочого дня.

Середня кількість днів виходу на роботу (реальний робочий час у днях) обчислюється на основі кількості робочих днів у плановому періоді за календарем і середньої кількості днів невиходів згідно з трудовим законодавством (відпустки, хвороби та ін.). Середня тривалість робочого дня менша від номінальної тривалості, якщо у складі робітників є такі, що мають скорочений робочий день (неповнолітні, матері, що мають дітей віком до одного року). В інших випадках середня тривалість дня збігається з номінальною. Коли виготовляється один вид продукції або виконується однорідна робота, число робітників можна визначати за нормами виробітку.

Розглянуті методи обчислення числа робітників ґрунтуються на нормуванні витрат праці на одиницю продукції (роботи). Сфера їхнього застосування – процеси, де робітники, закріплені за певними робочими місцями, безпосередньо обробляють продукцію (виконують роботу) і між їхнім числом та обсягом останньої існує тісна залежність. Але досить часто ситуація буває іншою. Це стосується тих трудових процесів, виконання яких має такі особливості: виконувані робітником операції не пов'язані з кожною одиницею продукції або роботи; трудовий процес є нерегулярним, ймовірним; необхідна постійна присутність робітника незалежно від його завантаження з метою нагляду, контролю і регулювання процесу.

Зазначені особливості властиві передусім таким основним процесам, як апаратурні (ливарні, гальванічні, термічні, хімічні та ін.), обробні з високим рівнем механізації та автоматизації, а також допоміжним процесам з обслуговування устаткування (налагодження, дрібний ремонт тощо). Із підвищенням рівня механізації та автоматизації виробництва частка таких процесів зростає.

Об'єктом нормування витрат праці є, як правило, устаткування (робочі місця), що-обслуговується, а число робітників обчислюється за нормами обслуговування і робочими місцями. За кожним із цих методів обчислюється явочне число робітників, яке згодом перераховується в облікове з урахуванням втрат робочого часу.

Явочне число робітників перераховується в облікову чисельність збільшенням її згідно з процентом втрат робочого часу.

Для визначення числа робітників, які виконують нерегулярну роботу з випадковим часом її виникнення і тривалістю (наладчики устаткування, черговий ремонтний персонал та ін.), може застосовуватися метод теорії масового обслуговування. Критерії оптимальності тут можуть бути такими:

• максимальне завантаження устаткування за умов мінімального очікування обслуговування;
• максимальне завантаження обслуговуючого персоналу завдяки мінімізації часу його незайнятості;
• мінімальні витрати в системі на одиницю продукції (роботи).

Перші два критерії часткові, і ними доцільно керуватися у тих випадках, коли один із ресурсів (устаткування або робітники) дефіцитний, а іншого – достатній. Збільшення завантаження устаткування завдяки скороченню часу очікування обслуговування потребує збільшення кількості наладчиків, завантаження яких знизиться. І навпаки, зменшення кількості наладчиків підвищить їхнє завантаження, але при цьому погіршиться використання устаткування.

Найповніше ефективність функціонування системи обслуговування відбиває третій критерій, тому йому і слід надавати перевагу в більшості випадків. При цьому враховуються ті витрати, на які безпосередньо впливає система обслуговування. До них належать витрати, пов'язані з простоями устаткування й оплатою праці обслуговуючого персоналу.

Ці обчислення виконуються за варіантами. На основі узагальнення досвіду і фотографій робочого часу або більш ґрунтовно – шляхом виявлення законів розподілу потоку вимог на обслуговування і його тривалості як випадкових величин.

Джерело – глава з навчального посібника:

Внутрішній економічний механізм підприємства: навчальний посібник / В.М. Гончаров, Н.В. Касьянова, Н.В. Вецепура, Д.В. Солоха та ін.. – Донецьк: СПД Купріянов В.С., 2007. – 284 с.