Екологічне право як самостійна галузь права

Основними критеріями виділення та відокремлення галузі права в теорії права традиційно вважається предмет і метод правового регулювання. Предметом правового регулювання є сукупність суспільних відносин, які регулюються правом. Предметом правового регулювання екологічного права є екологічні відносини, тобто відносини, які складаються у сфері взаємодії людини (суспільства) і природи з приводу використання, охорони природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Ю.С. Шемшученко в одному з останніх підручників з екологічного права України обґрунтовує, що визначальними для предмета екологічного права як комплексної галузі є такі групи суспільних відносин: а) відносини щодо охорони навколишнього природного середовища; б) відносини щодо використання природних ресурсів; в) відносини щодо забезпечення екологічної безпеки; г) відносини щодо формування, збереження та раціонального використання екомережі.

Відмінність підходів до аналізу предмета екологічного права визначається складністю відносин, що ним охоплюються, і, по-суті, включають декілька видів відносно самостійних і одночасно взаємопов'язаних суспільних відносин у галузі взаємодії суспільства і природи. При цьому слід пам'ятати, що незважаючи на можливість класифікації екологічних відносин вони, як зазначає Ю. С. Шемшученко, є різноманітні за змістом, але наділені органічною єдністю, цілісністю, вони єдині.

Під методом правового регулювання розуміють сукупність засобів, прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини.

У теорії права традиційно виділяють два основних методи правового регулювання: адміністративно-правовий (метод владного підпорядкування) і цивільно-правовий (метод рівності).

Із специфіки об'єктів правового регулювання екологічного права випливає, що найбільш прийнятним для цієї галузі є адміністративно-правовий метод, який дає можливість максимально забезпечити виконання екологічних приписів шляхом встановлення обов'язків, заборон, відповідальності тощо.

Разом з тим в екологічному праві застосовується і цивільно-правовий метод, зокрема, при регулюванні відносин власності на природні об'єкти, при сумісному використанні природних об'єктів, відшкодуванні завданої шкоди.

Також в екологічному праві сьогодні все частіше послуговуються економічним методом, тобто застосовують вплив на суб'єкта через його матеріальну зацікавленість в охороні довкілля (шляхом встановлення податкових пільг, дотацій тощо).

Особливим для екологічного права вважають також метод екологізації. Його застосування зумовлене специфікою предмета та об'єктів екологічного права і передбачає, що будь-яка діяльність, пов'язана з навколишнім середовищем, повинна здійснюватись з урахуванням законів природи і підпорядковуватись їм, що, в свою чергу, повинно відображатись і в правовому регулюванні.

Отже, екологічне право використовує в сукупності різні методи правового регулювання за пріоритету імперативного (адміністративного, владного) методу.

Таким чином, екологічне право має специфічні для нього предмет і метод правового регулювання, на основі яких воно виділяється в окрему галузь права. Отже, екологічне право є окремою самостійною галуззю права, що охоплює систему правових норм, які регулюють екологічні відносини у сфері взаємодії людини і природи з приводу раціонального використання, охорони, відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Елементами екологічного права як галузі права виступають підгалузі, інститути, підінститути та норми права, які в свою чергу об'єднані в Загальну, Особливу та Спеціальну частини.

У системі права України екологічне право існує не відособлено, а взаємодіє з іншими галузями права.