Правове регулювання природокористування

Право природокористування – один із базових, традиційних інститутів екологічного права, який був предметом детального наукового аналізу в радянський період як щодо окремих природних об'єктів, так і в комплексі. Сьогодні в його змісті з'явилися нові аспекти, що зумовлені змінами в політичній, економічній та правовій системах української держави. Це розширення кола суб'єктів природокористування, поява нових форм природокористування, зокрема орендної, реалізація принципу платності тощо.

Право природокористування розрізняють в різних значеннях:

• як об'єктивне право – тобто правовий інститут – сукупність правових норм, що регулюють відносини з приводу експлуатації, використання корисних властивостей природних об'єктів, порядку, умов надання, експлуатації та припинення використання природних об'єктів. Він охоплює норми, що регулюють використання окремих, диференційованих природних об'єктів, правове регулювання яких теж встановлене окремими самостійними законодавчими актами і за своїм змістом має комплексний характер;
• як суб'єктивне право – можливість, що належить конкретному природокористувачу і спрямована на задоволення різноманітних інтересів і використання різних властивостей довкілля – економічних, екологічних, оздоровчих, естетичних тощо;
• як правовідносини – врегульовані нормами права суспільні відносини щодо використання корисних властивостей природних об'єктів, змістом яких є відповідні права та обов'язки природокористувачів.

У процесі використання природних об'єктів у першу чергу задовольняються економічні, споживацькі інтереси суспільства. Разом з тим процес використання людиною природи обов'язково повинен враховувати екологічні вимоги охорони природи, здійснюватись економно, раціонально, не порушувати стану екологічної рівноваги. Відповідно, обов'язковою вимогою права природокористування є раціональний з екологічної тачки зору характер природокористування, що в подальшому повинен бути закріплений в правових нормах, які регулюють процес природокористування.

У науковій літературі і в законодавстві виділяють різні види права природокористування в залежності від різних підстав поділу.

За видами природних об'єктів, які використовується, можна виділяти:

• право землекористування;
• право лісокористування;
• право водокористування;
• право користування надрами;
• право користування тваринним світом;
• право користування рослинним світом;
• право користування територіями і об'єктами природно-за-повідного фонду.

За строками здійснення природокористування розрізняють:

• постійне (коли термін користування не визначений);
• тимчасове, яке, в свою чергу, поділяється на:
  • довгострокове (в залежності від виду об'єкта законодавство передбачає різні максимальні строки довгострокового користування – до 25 років для водокористування, лісокористування, до 50 років для користування надрами);
  • короткострокове (до 3 років для водокористування, лісокористування, до 5 років для користування надрами).

За підставами виникнення:

• первинне (похідне від права власності),
• вторинне (похідне від первинного користування). Такий поділ характерний для водокористування і прямо передбачений ст. 42 Водного кодексу України.

За режимом користування:

• спільне (користування визначеною частиною природного об'єкта одночасно кількома суб'єктами – забір води з річки);
• відособлене (користування об'єктом, з боку одного, чітко визначеного користувача, -- користування виділеною і відведеною в натурі земельною ділянкою).

Певною специфікою характеризується право користування природними об'єктами на умовах оренди. Його особливості полягають в тому, що оренда передбачена не для всіх природних об'єктів, вона містить специфіку в оплаті користування; більш чіткіше визначає права, обов'язки, відповідальність природокористувача, обмеження та інші умови користування. Природокористування на умовах оренди передбачене Земельним кодексом України (ст. 93), Водним кодексом України (ст. 51), Лісовим кодексом України (ст. 18).

Основною є класифікація права природокористування на:

• загальне природокористування;
• спеціальне природокористування.

Загальне природокористування – це використання людиною природи з метою задоволення своїх життєво необхідних потреб (купання в річці, збирання в лісі грибів, ягід для власного споживання).

Спеціальне природокористування – виробничо-господарське використання природних об'єктів (видобування корисних копалин, рубка лісу).

Ознаками (особливостями) загального природокористування є:

• метою природокористування виступає необхідність задоволення життєво необхідних, природних потреб людини;
• суб'єктами його здійснення виступають фізичні особи, громадяни;
• природні об'єкти не закріплюються за конкретними особами;
• для його здійснення не потрібно одержання спеціального дозволу від компетентних державних органів;
• безоплатний характер.

Ознаками (особливостями) спеціального природокористування є:

• метою природокористування є здійснення виробничо-господарської чи іншої спеціальної діяльності;
• суб'єкти природокористування – підприємства, організації, громадяни, наділені спеціальною екологічною правосуб'єктністю;
• закріплення відособленої частини об'єкта за окремою особою на праві користування чи оренди;
• необхідність отримання спеціального дозволу для використання природного об'єкта;
• оплатний характер.

Змістом відносин природокористування є взаємні права та обов'язки природокористувачів. У системі прав та обов'язків природокористувачів можна виділяти загальні та спеціальні права та обов'язки.

Загальні права та обов'язки – це такі, що властиві всім суб'єктам природокористування незалежно від видів об'єктів.

Спеціальні права та обов'язки визначаються в залежності від природного об'єкта і належать користувачам тільки конкретного природного об'єкта (землі, надр, вод тощо).

Загальними правами природокористувачів є наступні:

• використовувати природні об'єкти відповідно до їх цільового призначення;
• експлуатувати корисні властивості природних ресурсів;
• передавати ресурси у вторинне користування на умовах, визначених законом;
• отримувати компенсацію за поліпшення якості природних ресурсів у разі їх вилучення;
• подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної користувачам.

Загальними обов'язками природокористувачів виступають наступні:

• забезпечувати цільове використання природних ресурсів;
• раціонально використовувати природні ресурси;
• здійснювати заходи по охороні природних об'єктів;
• своєчасно вносити плату за спеціальне природокористування;
• не порушувати прав інших природокористувачів;
• компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням і негативним впливом на природу.

Підставами виникнення відносин природокористування є відповідні юридичні факти. Для загального природокористування таким юридичним фактом є волевиявлення суб'єкта на основі чинної правової норми, яка передбачає і дозволяє здійснювати таке користування. Для спеціального природокористування потрібен певний юридичний склад (при цьому для кожного окремого виду він має свою специфіку), який у загальному охоплює:

• волевиявлення суб'єкта (як правило, це подання письмового клопотання);
• отримання дозволу на спеціальне використання. Загальний порядок отримання таких дозволів регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1992 р. «Про Порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення»;
• прийняття рішення про передачу у користування конкретної частини природного об'єкта або укладення договору оренди;
• відведення частини цього об'єкта в натурі;
• при потребі отримання інших документів, зокрема погоджень з відповідними державними органами.

Підстави припинення права природокористування закріплені галузевим законодавством і є загальними для різних видів користування та спеціальними для окремих видів, в залежності від об'єктів.

Загальними підставами припинення права спеціального природокористування є наступні:

• закінчення строку користування;
• припинення діяльності юридичної особи чи смерть громадянина-користувача;
• добровільна відмова від користування об'єктом;
• використання природного об'єкта не за цільовим призначенням;
• невнесення плати за спеціальне природокористування;
• використання природних об'єктів у такий спосіб, що призводить до погіршення їх якості;
• вилучення (викуп) об'єкта для загальнодержавних потреб.