Система екологічного права. Співвідношення з іншими галузями права
Система екологічного права – це відповідним чином структурно об'єднані елементи, що утворюють відповідну галузь права. Система екологічного права – досить складне правове утворення, що зумовлене складністю і об'ємністю відносин, які регулюються даною галуззю, характеризується своїми закономірностями та тенденціями розвитку і не є сталим, закостенілим утворенням. З розвитком екологічних відносин, законодавства в цій галузі система може видозмінюватись, наповнюватися новими змістовими елементами.
Елементами екологічного права як галузі права виступають підгалузі, інститути, підінститути та норми права, які в свою чергу об'єднані в Загальну, Особливу та Спеціальну частини.
Загальна частина екологічного права охоплює інститути, що містять найбільш важливі положення, які мають спільний характер для цієї галузі.
У Загальну частину входять такі інститути:
- право власності на природні ресурси;
- право природокористування;
- екологічні права та обов'язки громадян;
- правові механізми управління в галузі охорони довкілля;
- екологічна експертиза;
- економічний механізм у галузі охорони навколишнього природного середовища;
- правове забезпечення екологічної безпеки;
- юридична відповідальність в галузі охорони довкілля.
Особлива частина містить норми, які регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням специфіки окремих природних об'єктів.
В Особливу частину входять такі підгалузі та інститути:
- земельне право;
- надрове право;
- водне право;
- лісове право;
- фауністичне право;
- правова охорона атмосферного повітря;
- правовий режим екологічної мережі України, що охоплює правову охорону природно-заповідного фонду, а також правовий режим лікувальних, оздоровчих, рекреаційних зон та інших її складових;
- правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій.
Спеціальна частина екологічного права охоплює норми, що регулюють міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля.
У системі права України екологічне право існує не відособлено, а взаємодіє з іншими галузями права.
Екологічне і конституційне право. Конституційні норми закладають основи правової охорони довкілля. Конституційному праву належить провідна роль у системі галузей права, стосовно екологічного права теж.
Екологічне й адміністративне право. Зв'язок екологічного й адміністративного права проявляється, в першу чергу, в застосуванні однакових методів регулювання – імперативних. Адміністративно-правові акти, як правило, виступають підставою виникнення, припинення чи зміни еколого-правових відносин. Адміністративне право регулює порядок діяльності і компетенцію державних органів управління, в тому числі у сфері охорони довкілля. Разом з тим екологічне право на відміну від адміністративного права визначає зміст діяльності органів управління в сфері охорони природи, зміст функцій управління, зокрема такі особливі функції, як ведення кадастрів, моніторинг тощо.
Екологічне і цивільне право. Цивільне право визначає та регулює відносини власності, майнові права учасників відносин, виконує компенсаційну функцію у випадках відшкодування шкоди. Разом з тим відповідні відносини в екологічному праві мають свою специфіку, зокрема відносини власності, відшкодування шкоди тощо. В екологічному праві на відміну від цивільного переважає пріоритет публічних інтересів у сфері охорони навколишнього середовища.
Екологічне і земельне право. Ці галузі найбільш тісно пов'язані між собою, оскільки земля є одним з основних природних об'єктів. Разом з тим предметом земельного права є в першу чергу відносини щодо використання землі. Землеохоронні відносини, а також інші тісно пов'язані охоронні відносини щодо надр, лісів, вод є предметом екологічного права.