Правове забезпечення економічного механізму в галузі охорони навколишнього середовища

Правове регулювання екологічних відносин здійснюється з використанням адміністративних та економічних методів впливу. При цьому економічні методи на відміну від адміністративних здійснюють вплив на майнові, економічні інтереси природокористувачів та інших суб'єктів, які займаються господарською діяльністю, що особливо актуально в умовах ринкової економіки. Економічні методи є досить ефективним способом формування екологічно значимої, правомірної поведінки, однак ступінь їх ефективності значною мірою залежить від стану економічного розвитку держави. Застосування економічних методів повинно бути розумним. У випадку значного збільшення платності природокористування можна задушити економіку, викликати спротив з боку підприємців. Економічні й адміністративні методи впливу не є альтернативними чи взаємозамінними. Вони повинні взаємодіяти і доповнювати один одного.

Суть економічного методу полягає в застосуванні соціально-економічного впливу на юридичних і фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з впливом на довкілля. Ідеальна модель економічного механізму полягає в тому, щоб закріпити в правових нормах такі умови взаємодії платежів, зборів, податків, при яких підприємцю значно вигідніше виконувати всі вимоги законодавства про охорону довкілля, ніж порушувати їх.

Значення економічного механізму вирішення проблем охорони довкілля має два основних аспекти. Функціонування економічного механізму, по-перше, є джерелом фінансування заходів по охороні довкілля, акумулювання грошових засобів; по-друге, здійснює реальний вплив на природокористувачів і інших господарюючих суб'єктів — юридичних і фізичних осіб, стимулюючи їх до виконання екологічних вимог, які містяться в законодавстві.

Правової регламентації в Україні цей інститут вперше набув у 1991 р. з прийняттям Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», який вміщує самостійний розділ X «Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища». Стаття 41 Закону містить перелік економічних заходів забезпечення охорони довкілля, а саме:

• взаємозв'язок усієї управлінської, науково-технічної та господарської діяльності підприємств, установ та організацій з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів по охороні навколишнього природного середовища на основі економічних важелів;
• визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
• встановлення лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та на утворення і розміщення відходів;
• встановлення нормативів збору і розмірів зборів за використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище на утворення і розміщення відходів та інші види шкідливого впливу;
• надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
• відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Таким чином, економічний механізм забезпечення охорони довкілля — це система економіко-правових засобів впливу, які забезпечують формування системи фінансування природоохоронних заходів через стягнення зборів за використання природних ресурсів та забруднення довкілля, інших надходжень, стимулювання природоохоронної діяльності суб'єктів шляхом встановлення фінансових та інших матеріальних пільг та гарантій.

До економічного механізму забезпечення охорони довкілля можна включити наступні елементи.

Збори в галузі використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища. В систему цих зборів входять:

• збір за спеціальне використання природних ресурсів (ст. 43 Закону України «По охорону навколишнього природною середовища»). Цей збір встановлюється на основі нормативів збору і лімітів використання окремих природних ресурсів.
• збір за забруднення навколишнього природного середовища (ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р.. Збір справляється за: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів.
• збір за погіршення якості природних ресурсів (ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Він повинен справлятись за зниження родючості ґрунтів, продуктивності лісів тощо, і має бути встановлений Кабінетом Міністрів України, але на сьогодні порядок його сплати ще не прийнято.

Система фінансування заходів охорони довкілля. Відповідно до статей 42, 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів. Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища. Положення про Державний фонд охорони довкілля затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7.05.1998 р. в редакції постанови від 7.04.2006 р.. Він є складовою частиною Державного бюджету України. Фонд створено з метою фінансування природоохоронних заходів та заходів, пов'язаних з раціональним використанням і збереженням природних ресурсів. Фонд формується за рахунок частини коштів, що надійшли від збору за забруднення навколишнього природного середовища, та інших джерел, визначених законодавством. Кошти Фонду спрямовуються за бюджетними програмами відповідно до планів природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів і кошторисів, що затверджуються головними розпорядниками бюджетних коштів в установленому законодавством порядку. Головними розпорядниками є Мінприроди та інші центральні органи виконавчої влади, які визначаються у державному бюджеті на відповідний рік.

Заходи економічного стимулювання, які визначені ст. 48 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а саме:

• надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян в разі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, при переході на маловідхідні, ресурсо- і енергозберігаючі технології, організації виробництва і впровадженні очисного обладнання і устаткування для утилізації та знешкодження відходів, а також приладів контролю за станом навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин, виконанні інших заходів, спрямованих на поліпшення охорони навколишнього природного середовища;
• надання на пільгових умовах короткострокових і довгострокових позичок для реалізації заходів щодо забезпечення ра ціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища;
• встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів;
• звільнення від оподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища;
• передачі частини коштів фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам на заходи для гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин і зменшення шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на стан колишнього природного середовища, на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв;
• надання можливості отримання природних ресурсів під заставу.

Ця складова економічного механізму, яка найбільше відображає його суть і значення, на жаль, поки що не знаходить реального застосування на практиці через відсутність врегульованих механізмів її реалізації.

Екологічне страхування, яке може бути добровільним, обов'язковим чи інших видів, як зазначено в ст. 49 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Порядок його здійснення регулюється загальними нормами про страхування і не достатньо враховує специфіку екологічних відносин. Спеціальним актом в цьому плані є затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. Порядок і правила проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру.