Принципи екологічного права

Екологічне право як будь-яка галузь права формувалась, розвивалась і функціонує на базі певних основних засад, ідей, тобто принципів. Поняття «принципи права» розроблене теорією права і традиційно визначається як вихідні, керівні засади, відправні установки, положення, які визначають суть права і загальну спрямованість і найістотніші риси чинної правової системи.

Відповідно, принципи екологічного права – це основні, вихідні, положення, засади, на яких базується правове регулювання екологічних відносин.

У системі принципів екологічного права можна виділити такі.

• Загальні принципи, на яких базується вся система права, – законності, невідворотності, відповідальності за протиправну поведінку тощо.
• Спеціальні (галузеві), що стосуються і діють лише в рамках однієї галузі, зокрема, екологічного права.
• Принципи підгалузей екологічного права (земельного, надрового, водного).
• Принципи інститутів екологічного права (наприклад, принципи інституту екологічної безпеки).

Нормативне закріплення системи принципів охорони навколишнього природного середовища міститься в ст. З Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», яка виділяє наступні принципи:

• пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;
• гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;
• запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
• екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;
• збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;
• науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;
• обов'язковість екологічної експертизи;
• гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;
• науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;
• безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;
• стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
• вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;
• поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;
• вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

Слід також зауважити, що в Декларації по навколишньому середовищу і розвитку, прийнятій на конференції ООН в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. сформульовано 27 соціально-екологічних принципів, що мають основоположне значення для всього міжнародного співтовариства і для кожної окремо взятої держави.

Серед основних спеціальних (галузевих) принципів екологічного права можна виділити наступні:

• Принцип пріоритетності охорони життя і здоров'я людини. Охорона природи – не самоціль. її головне завдання полягає в реальному забезпеченні нормальних умов існування людини, безпечності довкілля, яке її оточує. Він випливає із загального пріоритету, проголошеного в ст. З Конституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» та знайшов відображення в багатьох актах екологічного законодавства.
• Принцип оптимального поєднання екологічних і економічних інтересів суспільства. Дотримання і забезпечення цього принципу покликане створити умови для вироблення реальних гарантій права людини на безпечне довкілля і, з іншої сторони, забезпечити розвиток економіки і виробництва. Завдання полягає не в тому, щоб зупинити економіку, виробництво встановленням жорстких екологічних вимог, а щоб запровадити такі екологічні нормативи, які б забезпечували, з одного боку, нормальне функціонування промисловості, а з іншого – безпечні умови довкілля, безпеку людини.
• Правове забезпечення раціонального та ефективного використання природних об'єктів. Реалізація цього принципу пов'язана з необхідністю охорони і відтворення природних ресурсів та недопущення незворот-них наслідків для природи. Раціональність полягає в тому, що кожен власник чи користувач зобов'язаний у процесі використання природних об'єктів додержуватись правових екологічних вимог, щоб не нашкодити довкіллю. Такими правовими вимогами є закріплені права та обов'язки природокористувачів, встановлені для них обмеження та заборони, а також ліміти в галузі природокористування. Економічна ефективність полягає в отриманні найвищих економічних показників при експлуатації природних ресурсів з найменшими затратами.
• Запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища. Діяльність у сфері охорони навколишнього природного середовища повинна бути спрямована, в першу чергу, на недопущення негативних впливів на нього, а не на відновлення, відшкодування вже заподіяної шкоди. Найбільш ефективним механізмом у цьому плані є екологічна експертиза об'єктів, які планується ввести в експлуатацію. Щодо діючих об'єктів, то ефективними є перевірки діяльності підприємств на предмет дотримання екологічних вимог і негайне реагування на будь-які відхилення від екологічних норм.
• Гласність і демократизм при прийнятті рішень, пов'язаних із впливом на довкілля. Оскільки заподіяння шкоди безпосередньо впливає на людину, зачіпає її життя, здоров'я, інтереси, то й охороняти довкілля можна лише спільними зусиллями громадян. Тому процедура громадської екологічної експертизи, обговорення проектів нормативно-правових актів з питань охорони довкілля, громадських слухань щодо безпеки виробничих об'єктів тощо, повинно стати обов'язковою практикою в діяльності держави по охороні природи. Зараз ці питання набувають все більшої актуальності і виходять на перший план, про що свідчить низка прийнятих актів як міжнародного, так і внутрідержавного характеру.
• Забезпечення міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища. Негативні наслідки впливу суспільства на природу не обмежуються кордонами держави. Багато проблем охорони довкілля зачіпають інтереси всіх держав. Ігнорування екологічних вимог з боку однієї держави призводить до порушення інтересів не тільки сусідніх держав. Тому поряд із здійсненням заходів по охороні природи в національних рамках вимагається узгодження дій багатьох, а то і всіх держав.

Разом з тим окремі підгалузі та інститути екологічного права дотримуються також своїх спеціальних принципів, як наприклад, принципу поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва, характерного для земельних відносин; принципу збалансованості екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки, що реалізується при проведенні екологічної експертизи тощо.