Поняття, суть, принципи права природокористування

Право природокористування – один із базових, традиційних інститутів екологічного права, який був предметом детального наукового аналізу в радянський період як щодо окремих природних об'єктів, так і в комплексі. Сьогодні в його змісті з'явилися нові аспекти, що зумовлені змінами в політичній, економічній та правовій системах української держави. Це розширення кола суб'єктів природокористування, поява нових форм природокористування, зокрема орендної, реалізація принципу платності тощо.

Право природокористування розрізняють в різних значеннях: – як об'єктивне право – тобто правовий інститут – сукупність правових норм, що регулюють відносини з приводу експлуатації, використання корисних властивостей природних об'єктів, порядку, умов надання, експлуатації та припинення використання природних об'єктів. Він охоплює норми, що регулюють використання окремих, диференційованих природних об'єктів, правове регулювання яких теж встановлене окремими самостійними законодавчими актами і за своїм змістом має комплексний характер:

• як суб'єктивне право – можливість, що належить конкретному природокористувачу і спрямована на задоволення різноманітних інтересів і використання різних властивостей довкілля – економічних, екологічних, оздоровчих, естетичних тощо;
• як правовідносини – врегульовані нормами права суспільні відносини щодо використання корисних властивостей природних об'єктів, змістом яких є відповідні права та обов'язки природокористувачів.

У процесі використання природних об'єктів у першу чергу задовольняються економічні, споживацькі інтереси суспільства. Разом з тим процес використання людиною природи обов'язково повинен враховувати екологічні вимоги охорони природи, здійснюватись економно, раціонально, не порушувати стану екологічної рівноваги. Відповідно, обов'язковою вимогою права природокористування є раціональний з екологічної тачки зору характер природокористування, що в подальшому повинен бути закріплений в правових нормах, які регулюють процес природокористування.

В еколого-правових нормативних актах України застосовуються два терміни: «використання» (розділ 3 Закону України Про тваринний світ» називається «Використання об'єктів тваринного світу») і «користування» (розділ 3 Водного кодексу України – «Водокористування»). Аналіз змісту відповідних норм показує, що поняття «використання» за змістом є ширшим, адже можна говорити про право використовувати землю на умовах права власності на неї, а також на умовах оренди. Правовий інститут і суб'єктивне право природокористування, яке є похідним від права власності, за змістом охоплює тільки правомочність володіння і користування. Тому для позначення передбаченої нормами права можливості суб'єкта експлуатувати природний об'єкт з метою вилучення з нього корисних властивостей слід застосовувати термін «право природокористування». Під використанням природних об'єктів слід розуміти їх експлуатацію як на праві власності, так і на праві користування («використання природних об'єктів на праві власності» і «використання природних об'єктів на праві користування»). Зважаючи на зміну в сучасних умовах правового регулювання відносин приналежності природних ресурсів і розширення кола суб'єктів права власності на природні ресурси, можливо зараз доцільним буде розширення змісту поняття і інституту природокористування, включаючи в нього правомочності по використанню природних ресурсів, які здійснюються суб'єктами, що володіють природними об'єктами на праві власності, і суб'єктами, яким природні об'єкти передані в користування.

Здійснення природокористування базується на певних основоположних засадах, ідеях, які лежать в основі правового регулювання цього інституту – принципах права природокористування.

До основних принципів права природокористування відносять наступні:

• Принцип похідного характеру права природокористування від права власності, який означає, що право природокористування може виникнути лише за згоди власника природного об'єкта. При цьому власник має право встановити обсяг і межі здійснення права природокористування, а у випадках порушення екологічного законодавства, умов договору припинити право природокористування.
• Принцип цільового використання природних об'єктів. Природний об'єкт надається в користування і повинен використовуватись лише у визначених цілях, що відображаються в рішеннях про надання їх у користування. Використання природного об'єкта не у відповідності з цільовим призначенням розглядається як правопорушення і є підставою для прийняття рішення про припинення права природокористування. Цей принцип є єдиним, він однаково відображений у земельному, водному, лісовому, надровому законодавстві.
• Принцип комплексного природокористування означає реалізацію одночасного використання декількох видів природних об'єктів і їх ресурсів, які взаємопов'язані і розміщені на визначеній території. Одночасно цей принцип має свій галузевий зміст, зокрема у водному законодавстві комплексність використання вод полягає у збалансованому і оптимальному використанні водного об'єкта для різноманітних потреб населення, промисловості, транспорту, у лісовому – у вимозі заготівлі живиці перед заготівлею деревини.
• Принцип раціонального і ефективного природокористування означає економне, екологічно обґрунтоване природокористування при оптимальному поєднанні економічних та екологічних інтересів суспільства.
• Принцип безоплатності загального та платності спеціального природокористування є відносно новим у законодавстві України, бо протягом радянського періоду як загальне, так і спеціальне природокористування було безоплатним. Безоплатність використання природних об'єктів не сприяла їх раціональному використанню. Тому сучасним законодавством реалізується перехід до безоплатності загального природокористування, тобто людина може використовувати природні ресурси безоплатно для реалізації природних прав та забезпечення своїх життєво необхідних потреб, і принципу платності природокористування для виробничо-господарських потреб.
• Принцип стабільності і стійкості права природокористування забезпечується пріоритетом надання природних об'єктів у безстрокове користування, хоча і є можливість надання об'єктів у короткострокове користування. Безстрокове чи довгострокове природокористування гарантує природокористувачу стабільне задоволення його матеріальних інтересів та сприяє економному господарському використанню природного об'єкта.