Поняття, склад, загальна характеристика правового режиму природно-заповідного фонду України
Стаття 18 Закону України «Про екологічну мережу України» закріплює, що включення територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, до переліку територій та об'єктів екомережі не призводить до зміни режиму їх охорони та використання, визначеного відповідно до закону. Правовий режим природно-заповідного фонду України визначений відповідним Законом України «Про природно-заповідний фонд України», в преамбулі якого фактично визначено поняття природно-заповідного фонду, а саме: природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать:
- природні території та об'єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;
- штучно створені об'єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.
У сукупності всі ці природні об'єкти комплекси та території і складають природно-заповідний фонд України.
Щодо режиму власності на об'єкти та території природно-заповідного фонду, то залежно від їх природної цінності та режиму охорони вони можуть перебувати на різному режимі власності (ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»). Зокрема, власністю Українського народу є:
- території природних заповідників;
- заповідні зони біосферних заповідників;
- землі та інші природні ресурси, надані національним природним парком.
Інші об'єкти та території можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності.
За природною унікальністю, екологічною, науковою, естетичною цінністю та підпорядкованістю території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть бути міжнародного, загальнодержавного, регіонального та місцевого значення. Виключно загальнодержавного значення визнаються природні заповідники та національні природні парки. Біосферні заповідники належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників та мають міжнародне значення. Регіональні ландшафтні парки відповідно до ст. 23 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» можуть мати регіональне чи місцеве значення. Всі інші території та об'єкти природно-заповідного фонду відповідно до ст. З Закону України «Про природно-заповідний фонд України» можуть бути загальнодержавного чи місцевого значення.
За юридичним статусом серед територій та об'єктів природно-заповідного фонду можна виділяти ті, яким наданий статус юридичної особи, і ті, що не володіють таким статусом. Зокрема, відповідно до с. 5 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення є юридичними особами. Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва відповідно до законодавства України можуть бути визнані юридичними особами або ж не мати такого статусу. Статус юридичної особи не надається заказникам, пам'яткам природи і заповідним урочищам.
Зважаючи на природні особливості природно-заповідного фонду, щодо нього встановлений особливий режим управління, використання та охорони. Характерна риса правового режиму природно-заповідного фонду – це встановлення жорстких заборон, обмежень на здійснення будь-якого виду діяльності, не сумісної з метою заповідної охорони. Як зазначено в ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. При цьому встановлені основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів.
Порядок здійснення відповідних видів діяльності на території природно-заповідного фонду регламентується рядом нормативно-правових актів, а саме: Положенням про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України, затвердженим наказом Мінекоресурсів України від 9.08.2000 р., Положенням про організацію наукових досліджень у заповідниках і національних природних парках України, затвердженим наказом Мінекобезпеки України від 10.11.1998 р., Положенням про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України, затвердженим наказом Мінекобезпеки України від 21.09.1998 р., Інструкцією про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, затвердженою наказом Мінприроди України від 12.03.1993 р., Інструкцією про порядок встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, затвердженою наказом Мінприроди України від 11.05.1994 р.
Збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом: встановлення заповідного режиму; організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об'єктів; проведення комплексних досліджень з метою розроблення наукових основ їх збереження та ефективного використання; додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розроблення проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз; запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони; здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання; встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об'єктів; проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері; проведення інших заходів з метою збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 8 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).