Вивезення товарів

Вивезення товарів – переміщення товарів та послуг з однієї країни в іншу з метою їх реалізації та отримання прибутку, форма економічних зв'язків між державами. Вивезення товарі зумовлене міжнародним поділом праці, нерівномірністю розвитку окремих галузей, відносною вузькістю внутрішнього ринку, намаганням привласнити високі прибутки тощо. На вищій стадії розвитку капіталізму вивезення товарів також: стимулюється вивезенням капіталу, прагненням могутніх держав та крупних компаній до економічного поділу світу, а слаборозвинутих країн – заробити іноземну валюту для оплати імпорту й розрахунків за зовнішній борг.

Вивезення товарів здійснювалося ще за рабовласницького ладу, але охоплювало незначну частку продуктів виробництва. Його основною метою було задоволення особистих потреб панівного класу. Набуло систематичного характеру в період становлення світового ринку. Обсяг вивезення товарів у 1840 – до 2 млрд. дол. (у цінах 1913), у 1860 – до 5 млрд. дол., у 1900 – майже 20 млрд. дол. На вищій стадії розвитку капіталізму вивезення товарів характеризується переважно експортом готових виробів (насамперед машин і устаткування), а із слаборозвинутих – сировини та сільськогосподарської продукції. Так, імпортна сировина і паливо в середині 90-х становили майже 1/3 його споживання у США, майже 2/3 у Західній Європі та понад 80% в Японії, яка за рахунок імпорту покриває 100% своїх потреб у бокситах, нікелевій та урановій рудах, фосфоритах, 99% попиту на нафту, природний газ, залізну руду і кам'яне вугілля тощо. На експорт із США та Японії припадає до 12% ВНП, від 20 до 25% – із Франції, Німеччини, Англії, Італії від 35 до 50% – із Бельгії, Голландії, Данії та інших країн. При вивезенні товарів із розвинутих країн у слаборозвинуті й навпаки відбувається монополізація ТНК світових товарних ринків, що супроводжується встановленням «ножиць цін» (завищених на товари, що експортуються розвинутими країнами світу, і занижених на товари, які експортуються слаборозвинутими державами) і як наслідок – економічним пограбуванням слаборозвинутих країн. Проте більша частина вивезення товарів здійснюється між розвинутими країнами світу, що зумовлено поглибленням міжнародного поділу праці між ними. Так, ТНК (які зосередили у своїх руках 60% світових ринків) майже 75% інвестицій спрямовують у розвинуті країни. Характерною особливістю вивезення товарів в сучасних умовах є те, що темпи зовнішньої торгівлі в останні десятиріччя перевищують приблизно вдвічі темпи приросту ВНП. Найбільшого поширення при цьому набуло вивезення товарів, виготовлених у певній країні, та вивезення товарів (особливо сировини та напівфабрикатів) для переробки та кордоном із наступним поверненням продуктів переробки. Специфічною формою вивезення товарів є їх реекспорт – вивезення товарів, ввезених раніше з інших країн, але не підданих обробці в даній країні. У торгівлі машинами та устаткуванням характерним стає створення за кордоном баз збирання, зберігання, збуту та обслуговування. Слаборозвинуті країни нерідко вимагають заміни вивезення товарів їх виробництвом на місці. Цьому сприяє політика протекціонізму дешева робоча сила, податкові пільги та інші чинники. Внаслідок цього від 10 до 90% вивезення промислової продукції із слаборозвинутих країн – це продукція філіалів ТНК. Для кількісного вимірювання значення вивезення товарів для країни використовується показник експортної квоти, що визначається співвідношенням обсягів експорту (в натуральному або вартісному вираженні) і величини внутрішнього виробництва, виражений у відсотках. В колишньому СРСР цей показник для промислової продукції становив до 8%, у США – до 13%. Правильне використання його можливе лише з урахуванням економічного потенціалу країни: чим менший потенціал, тим вища експортна квота. Тому в Німеччині, Франції та інших середніх за обсягом економічного потенціалу країнах експортна квота становить до 25%, а в невеликих (Голландія, Данія та ін.) – понад 50%. Існує також показник відкритості національної економіки, що визначається співвідношенням частки країни у світовому виробництві, з одного боку і в світовому товарному експорті – з іншого. За цим критерієм колишній СРСР, у т.ч. Україна, були досить замкненою економічною системою. Так, наприкінці 80 х на СРСР припадало до 14% чистого світового матеріального продукту (або національного доходу без сфери послуг), але лише 4% світового експорту, в той час як частка слаборозвинутих країн у виробництві чистого матеріального продукту становила 14,3%, зате їх частка у світовій торгівлі перевищувала 20%. У наступні роки ці показники змінилися не на користь країн СНД, у т. ч. України, оскільки в 1997 у структурі експортних поставок з України сировина, матеріали та товари народного споживання становили понад 80%, а в експорті Японії на машини, устаткування, відеотехніку тощо – майже 80%. Водночас на внутрішній ринок України внаслідок непродуманої політики лібералізації зовнішньоекономічної діяльності завозилося в середині 90-х до 80% товарів (нерідко сумнівної якості), що придушувало національне виробництво. Водночас на шляху вивезення товарів з України встановлюються різні протекціоністські бар'єри. Так, внаслідок антидемпінгових розслідувань у США обсяг експорту сталевого листа в 1998 скоротився майже в 4 рази.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.