Воєнний комунізм

Воєнний комунізм – економічна (господарська) політика в 1918-21 у Росії. За домінуючою в минулому концепцією, воєнний комунізм був зумовлений надзвичайними умовами громадянської війни, іноземної воєнної інтервенції та господарською розрухою. Нині воєнний комунізм розглядається як спроба правлячої партії більшовиків реалізувати в той час на практиці теоретичні положення про шляхи, методи й темпи побудови соціалістичного (комуністичного) суспільства. Цю тезу підтверджували й лідери парти, зокрема М. Бухарін.

Деякі дослідники вважають воєнний комунізм основною причиною господарської розрухи та громадянської війни в країні. Політика воєнний комунізм ґрунтувалася на теоретичних уявленнях про нетоварний, безпосередньо суспільний характер виробництва в соціалістичній економіці. Обумовлений розвитком самих продуктивних сил об'єктивний процес усуспільнення виробництва зводився значною мірою до його одержавлення. Переваги крупного виробництва над дрібним ототожнювалися з перевагами надмірної централізації в масштабах усієї країни над механізмами ринкової саморегуляції, в яких вбачалася головна причина стихійності та анархії. В основі теоретичної бази цієї політики воєнного комунізму лежали уявлення про докорінну зміну в умовах нового суспільного ладу характеру праці, а отже, й стимулів до неї. Мотиваційний механізм пропонувалося базувати не на створенні передумов для реалізації особистих і колективних інтересів, а на жорсткій підпорядкованості їх інтересам вищого порядку, на безумовній пріоритетності загальнонародних і навіть загальнокласових (причому у світових масштабах) інтересів. Стимули до праці відповідно пов'язувалися з революційним і трудовим ентузіазмом, в основі якого – усвідомлення працівниками свого нового становища як співвласників, господарів країни загалом, авангарду світового революційного процесу тощо. Політика воєнного комунізму передбачала докорінні зміни у відносинах власності окрім націоналізації великих і середніх підприємств, одержавлення значної кількості дрібних господарств. У сільському господарстві була зорієнтована на одержавлення головного засобі виробництва – землі. Форсована націоналізація засобів виробництва доповнювалася одержавленням та централізацією надто високої частки створюваного продукту. Для селянських господарств була введена продрозкладка – вилучення на безоплатній основі не лише надлишків виробленої сільськогосподарської продукції, а й необхідних для забезпечення життєдіяльності селян продовольчих ресурсів. Характерною ознакою політики воєнного комунізму була надмірна централізація в управлінні народним господарством, детальна регламентація у виробництві, обміні та споживанні. Ринкові відносини були майже цілком ліквідовані, оскільки поряд з обмеженням повноважень суб'єктів підприємницької діяльності з вільного господарського оборогу вилучилася основна частина його об'єктів (засоби виробництва, предмети споживання, робоча сила, земля). Робилися спроби замінити торгівлю як форму вияву економічних зв'язків між містом і селом соціалістичним продуктообміном. На цій основі відбувався процес натуралізації народного господарства, за якого навіть частина заробітної плати працівникам державного сектора економіки виплачувалася в натуральній формі (частково це було характерно й для України в 90-х). Гроші не виконували повною мірою своїх функцій. Розкручувалася інфляція. Прибуток, ціна, кредит, відсоток, заробітна плата перестали відігравати роль потужних підойм економічної політики. Все це підірвало мотиваційні механізми як на рівні окремих працівників, так і на рівні підприємств. Внаслідок цього зменшувалися обсяги виробництва та інвестицій, скорочувалися посівні площі й поголів'я худоби, що призвело до загострення проблеми забезпечення продовольством, до голоду. Знижувалася продуктивність праці, руйнувалися продуктивні сили, занепадав виробничий потенціал. Спроби виправити ситуацію через примусове залучення до праці великої кількості людей, у т.ч. й через формування трудових армій, використання репресивних заходів виявилися неефективними. Невдоволення народу, передусім селянства, політикою воєнного комунізму у багатьох випадках переросло в збройні повстання, що змусило більшовиків відмінити її навесні 1921.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.