Відчуження

Відчуження – категорія, яка характеризує процес і результативність діяльності людей, трудових та інших колективів на основі переважно зовнішніх, нерідко примусових спонукань, а не глибинних внутрішніх мотивів і переконань. Знаходить свій вияв у економічній, соціальній, політичній, ідеологічній сферах.

У вітчизняній економічній літературі до другої половини 80-х відчуження розглядалося і досліджувалося лише стосовно капіталістичного способу виробництва. Щодо соціалістичної системи господарювання воно не визнавалося і не досліджувалося. Виробився стереотип: відчуження породжується приватною нетрудовою власністю на засоби виробництва і з її ліквідацією автоматично усувається. Насправді ж один тип відчуження, обумовлений цією власністю в капіталістичному суспільстві, був фактично замінений іншим типом відчуження, пов'язаним із функціонуванням «суспільної власності» у формі державної і на цій основі з процесом тотального одержавлення економіки.

Відчуження спричиняють три основні групи факторів відокремлення власності на засоби виробництва, й особливо на створюваний продукт, від пращ, що обумовлюється виробничими відносинами в суспільстві, зміст праці що визначається рівнем розвитку матеріально-речової складової продуктивних сил, політична система, яка визначає ступінь залучення людини до реального вирішення суспільних проблем на різних рівнях.

Реформування в 90-х економіки України на ринкових принципах, роздержавлення і приватизація повинні були сформувати максимально можливі й сприятливі передумови для подолання відчуження (але цього не сталося) їх можна розглядати як введення в дію своєрідного амортизатора, покликаного послабити відчуження людини в цій життєво важливій сфері.

Найважливіше значення для послаблення відчуження має реформування відносин власності, оскільки перетворення найманого працівника з позбавленого можливості впливати на прийняття рішень в економічній сфері на повноцінного власника (співвласника) засобів виробництва є надійною основою для зміни його реального статусу, а отже, й появи у нього внутрішніх спонукальних мотивів до виробничої діяльності. Процес приватизації в тому вигляді, як він здійснювався у 90-х, не сприяв вирішенню цієї проблеми. Він був зведений до надмірної концентрації власності у незначної частини суспільства, причому на нетрудовій основі, та позбавлення її значних соціальних верств (фактична конфіскація вкладів через їх інфляційне знецінення, зниження оплати праці, пенсій тощо). Відбувалася різка поляризація суспільства щодо суспільного багатства, а не формування середнього класу (прошарку). Все це посилювало процес відчуження, а не усувало його. У 1992-98 різко знизилася реальна заробітна плата й реальні доходи населення. Про зубожіння основної маси населення, його люмпенізацію свідчить динаміка співвідношення грошових доходів і вартості мінімального споживчого кошика. Якщо у 1990 середня заробітна плата в державному секторі економіки перевищувала мінімальний споживчий бюджет більш як у 2 рази, то на кінець 1997 вартість споживчого кошика перевищувала мінімальну заробітну плату не менш ніж у 6 разів. Суттєво знизилася й наблизилася до критичної межі частка працівника в створюваному чистому продукті й структурі собівартості продукції. Ці процеси також свідчать про наростання його відчуження від створюваного ним продукту. Неможливість для значних верств населення, зайнятих у народному господарстві, чесною працею забезпечити свій добробут, а нерідко й елементарне виживання, цілком підірвала і до того слабкі стимули до високопродуктивної праці, поглибивши відчуження від неї, так само, як відкрите і приховане масове безробіття. Наростання процесу відчуження в економічній сфері зумовлено не стільки самими ринковими принципами господарювання, скільки їх спотвореннями, які слід усунути. Об'єктивним фактором, що спричиняє відчуження, є зміст праці. Він визначається рівнем розвитку продуктивних сил і характером їх функціонування.

Перехід до індустріальної стадії розвитку суспільства, широкого використання машин докорінно змінив зміст праці. Процес праці знеособлюється, зводиться до виконання людьми монотонних, однорідних, нерідко примітивних операцій, праця втрачає привабливість, стає не засобом самовираження особистості, що було значною мірою характерно для ремісника, а переважно засобом забезпечення життя. Усунення причин відчуження, зумовлених продуктивними силами, – тривалий процес, пов'язаний з глибинними рушійними силами їх розвитку. Перехід від індустріальної стадії розвитку суспільства до постіндустріальної зумовлює докорінні зміни у змісті праці. Людина виводиться з процесу виробництва як безпосередній його агент її функції як працівника набувають переважно творчого характеру, а отже, створюються передумови для подолання відчуження.

Демократизація суспільного життя, створення умов для залучення людини до процесу прийняття рішень, формування розвинутих структур громадянського суспільства сприяють подоланню відчуження у політичній сфері. Винятково важлива роль у цьому процесі відводиться державі. З часу свого виникнення вона була інституцією, яка обстоювала інтереси одних соціальних груп, придушуючи інтереси інших, що й породжувало відчуження останніх. Подолання процесу відчуження відбудеться за умови, що державна політика спрямовуватиметься на узгодження і гармонізацію інтересів основних класів і соціальних прошарків суспільства. Створюються об'єктивні передумови для подолання відчуження не лише на рівні особи, а й на рівні соціальних груп. Повне подолання відчуження можливе тільки у віддаленій перспективі, оскільки потребує вдосконалення всіх основних сфер життєдіяльності суспільства.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.