Вільний час працівників

Вільний час працівників – частина неробочого часу, призначена для всебічного розвитку особи і використовується для відпочинку, виховання дітей, занять фізкультурою і спортом, громадської роботи, самоосвіти тощо. Вільний час працівників – важлива складова бюджету часу населення. Основний фактор збільшення вільного часу працівників – поліпшення обслуговування населення. Обсяги, структура, динаміка вільного часу працівників неоднакові у різних соціально-економічних груп населення. Формування найбільш уточненої сукупності статей фонду вільного часу працівників ґрунтується на детальній номенклатурі соціально-культурних послуг і сфери відпочинку.

Розрізняють витрати часу на користування послугами галузей культури і мистецтва (відвідування театрів, кіно, бібліотек тощо), системи заочного і вечірнього навчання, рекреаційної сфери (будинки відпочинку, пансіонати, турбази), системи фізичної культури і спорту, громадського харчування (кафе, ресторани). Виділяють такі позиції витрат вільного часу працівників: читання газет і художньої літератури, відвідування кіно, театрів і виставок, зоопарків, любительські й творчі заняття вдома, у гуртках, клубах, громадська робота. Особлива стаття вільного часу працівників – заняття, пов'язані з вихованням дітей. Вона розглядається окремо від статті часу для догляду за дітьми, оскільки остання є різновидом праці в домашньому господарстві. Класифікація форм використання вільного часу працівників потребує об'єднання їх в однорідні групи, які відображають сутність використання вільного часу працівників. Так, окремо виділяють вільний час працівників, що сприяє всебічному розвитку особи, час активного і пасивного відпочинку, час на навчання та громадську роботу і на виховання дітей. Величина вільного часу працівників, пов'язана з соціально-культурним і рекреаційним сервісом, передусім це стосується системи освіти. Важливе місце відводиться ролі вечірньої та заочної форм навчання в організації вільного часу працюючих. Соціологи звертають увагу на доцільність розширення системи заочного і вечірнього навчання як можливість реалізації вільного часу працівниками суспільного виробництва. Задоволення зростаючих потреб у здобутті освіти здійснюється також через розширення мережі курсів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, створення сприятливіших умов для самоосвіти у вільному часі працівників. Відбувається процес «освоєння» вільного часу працівників прогресивними формами суспільного сервісу. Існують моделі використання вільного часу працівників, які відображають зв'язок окремих складових витрат часу з низкою важливих характеристик особи та умов життя, а також між собою. За допомогою цих моделей отримують кількісну оцінку якісно різних ознак. Знання загальних даних про використання вільного часу працівників дає уявлення про людину, про зв'язок кількісно різних витрат часу, а через них – і зв'язок різних ознак, про те, як змінюється використання вільного часу працівників із зміною певної складової. Моделювання вільного часу працівників допомагає створити модель поведінки людини. Вплив різних факторів на вільний час працівників відбувається в складних взаємодіях і має імовірнісний характер. За допомогою моделювання вільного часу працівників визначають не лише його структуру, а й передбачають зміни в майбутньому щодо його використання. Витрати вільного часу працівників на різні види дозвілля можна зобразити як вектор часових витрат загалом. Для глибшого проникнення у сферу вільного часу працівників необхідно вивчити вплив соціально-економічних ознак (рівень освіти, доходи, вік, тощо) на поведінку споживачів у цій сфері.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.