Індивідуальний робочий час

Індивідуальний робочий час – час, витрачений окремими товаровиробниками (підприємством, науково-дослідною установою, науковою лабораторією тощо) на виробництво одиниці товару або послуги. Індивідуальний робочий час залежить від організації технічного рівня, комп'ютеризації виробництва, освіти і кваліфікації працівників, інтенсивності праці та інших факторів, які впливають на продуктивність праці. В сучасних умовах налічується до 60 факторів зростання продуктивності праці, пов'язаних з розвитком системи продуктивних сил.

Індивідуальний робочий час може відхилятися в той чи інший бік від суспільне необхідного робочого часу, який за розвинутого товарного виробництва й відповідності попиту та пропозиції визначає суспільну вартість товару, формує ринкову вартість продукції. Таке відхилення, як правило, простежується на багатьох підприємствах галузі, на яких продуктивність праці вища або нижча від суспільної продуктивності праці, що формується на цьому підприємстві (або кількох підприємствах), які виготовляють основну масу товарів. Такий механізм характерний для відтворюваних товарів (їх переважна більшість). Для невідтворюваних товарів (рідкісні статуї, картини та ін.). Індивідуальний робочий час не є вирішальним у визначенні їх вартості. Першочергове значення має рідкісність. Щодо таких товарів поняття «суспільне необхідний робочий час» значною мірою втрачає своє значення. Підчас визначення вартості відтворюваних товарів важливо врахувати, що її (вартості) величина залежить не від індивідуального робочого часу, який було витрачено спочатку, а від робочого часу, витраченого пізніше при їх відтворенні. Так, якщо на виробництво легкового автомобіля раніше потрібно було 10 год., а згодом – 9, то вартість нереалізованих автомобілів з більшими витратами часу знизиться до останніх витрат. Якщо у промисловості індивідуальний робочий час на виготовлення переважної маси продукції збігається з суспільним робочим часом за середньої продуктивності, інтенсивності праці, середнього в галузі рівня освіти та кваліфікації працівників, то в сільському господарстві такий збіг відбувається за нижчої продуктивності, інтенсивності праці, врожайності сільськогосподарських культур тощо. Це зумовлено обмеженістю середніх та кращих за якістю ділянок землі. Тому індивідуальний робочий час на цих ділянках не може збігатися з суспільне необхідним. Неоднакові витрати праці, різний за величиною індивідуального робочого часу у різних товаровиробників породжують суперечність між індивідуальним і суспільне необхідним робочим часом. Товаровиробники, в яких витрати часу на виробництво одиниці продукції більші порівняно з суспільне необхідним робочим часом, зазнають збитків і згодом банкрутують. Підприємства, в яких витрати часу на виробництво одиниці продукції менші за суспільне необхідний робочий час, поступово збагачуються. Так відбувається диференціація товаровиробників.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.