Глобалізація

Глобалізація (фр. global – загальний, всесвітній, від лат. globus – куля) – категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами капіталом та робочою силою що виходить за межі державних кордонів і з 60-х XX ст. набуває форм постійного й неухильно зростаючого міжнародного переплетіння національних економік. У цей період глобалізація характеризувалася насамперед перманентністю темпів зростання світової торгівлі та валового внутрішнього продукту в усіх розвинутих країнах.

Глобалізація виявляється у розширенні проникнення компанії в економіку зарубіжних країн за допомогою експорту, а в ширшому значенні – за допомогою іноземних інвестицій у відкриття заводів з виробництва комплектуючих, виробничих підприємств або дочірніх підприємств зі збуту продукції. Таким чином компанії отримують додаткові можливості для збуту який стримується через недостатні розміри внутрішнього ринку країни, зменшують свою залежність від єдиного внутрішнього ринку при отриманні прибутку.

Глобалізація стала можливою завдяки інвестиціям на фінансових ринках, наприклад, дає змогу інвесторам у Лондоні купити акції або цінні папери безпосередньо в японських брокерів у Токіо, не звертаючись до посередників. Розвитку глобалізації сприяють різноманітні чинники. Так, технічний прогрес у сфері транспорту й техніки зв'яжу зумовлює, зокрема, зниження витрат на здійснення трансакцій. Серед економічних чинників важливу роль відіграє поступове зниження обмежень у торгівлі товарами, чому особливо сприяють принципи Світової організації торгівлі (СОТ), лібералізація ринку капіталу на основі запровадження та поширення конвертованості національних валют. У галузі фінансових послуг ідея глобалізації виражає також тенденцію до злиття традиційно розділених ринкових сегментів (наприклад, ринки кредитних ресурсів та капіталу внаслідок використання заставного права).

Вихідним пунктом аналізу глобалізації є теза, що глобалізація – прогресуючий розподіл праці у світовому масштабі, який досяг достатньо високого рівня. Це виявляється у посиленні конкуренції на товарних ринках через стимулювання міжнародного торгового обміну внаслідок політики лібералізації торгівлі. Водночас важливого значення набуває конкуренція за рухомі фактори виробництва. Зокрема, зростає міжнародна конкуренція за приватний страховий капітал. Крім того, внаслідок мікроелектронної революції постійно знижуються витрати на інформацію та трансакції, які також сприяють підвищеній мобільності капіталу і посиленому трансферту технологій. У кінцевому підсумку з'являється більше можливостей для дроблення виробничих процесів та перенесення окремих ступенів виробництва в інші місця з вищими порівняльними витратами і перевагами. Виявом інтенсифікації торгівлі та мобільності капіталу є й те, що порівняльні фактори виробничої нерухомості потрапляють під тиск пристосування. Роль глобалізації у цьому процесі визначається теоремою Столпера-Самуельсона, згідно з якою збільшення відносної ціни товару дає можливість (у разі виробництва цього товару) підвищувати ціну фактора, який інтенсивно використовувався, та знижувати її на той фактор, який не використовувався інтенсивно. Відповідно до цього правила виникає необхідність у відносному зменшенні порівняно менш продуктивного фактора виробництва в умовах посилення міжнародного поділу праці. У розвинутих країнах це передусім стосується малокваліфікованої робочої сили, якщо країни з низькими доходами розширюють пропозицію працемістких продуктів і зменшують відносні ціни на ці товари. Якщо для міжнародного вирівнювання цін за факторами виробництва існують перешкоди, погіршуються шанси надання роботи малокваліфікованим громадянам в індустріальних країнах. Щодо держав з низькими доходами, то глобалізація відкриває можливості для більшої зайнятості та вищої реальної заробітної плати. Заданими ГАТТ/СОТ, за останні 30 років темпи світової торгівлі значно випереджали темпи світового виробництва. Водночас потік прямих іноземних інвестицій приблизно у 3-4 рази перевищує темпи зростання торгівлі. Прямі іноземні інвестиції різноманітні (видача ліцензій, переробка продуктів у відповідних економічних зонах, у т. ч. офшорних), довготермінові договірні зобов'язання між постачальниками і споживачами різної юрисдикції, а також підприємницькі альянси стратегічного характеру (особливо для спільної організації наукових досліджень і технічного розвитку). Прямі іноземні інвестиції особливо доцільні, коли йдеться про інноваційні виробництва, про створення стратегічних форм кооперації підприємств насамперед у сфері досліджень та розвитку. При цьому традиційні інструменти видачі ліцензій та трансакції на переробку давальницької сировини можуть використовуватися в стандартизованих виробництвах. Водночас різні шляхи глобалізації взаємно доповнюються, що прискорює цей процес. Країни з різною факторною оснащеністю (згідно з профілем спеціалізації, який по-різному формується) відповідають різним інтересам у глобалізаційних стратегіях мультинаціональних корпорацій. Підприємницькі можливості вибору можуть обмежуватися інтервенціями політико-економічного характеру. Так, певний час у країнах, що розвиваються, заборонялося перевищу вати участь іноземного капіталу у власності вітчизняних підприємств. Тоді потенційні іноземні інвестори вдалися до інших засобів глобалізації.

Розвиток глобалізації сприяє створенню єдиного глобального ринку, основні контури якого окресляться в першій чверті XXI ст. У цьому зацікавлені передусім провідні розвинуті країни, які в боротьбі за світову гегемонію створили великі інтеграційні об'єднання – ЄС, НАФТА, АТЕС. Як головні складові нового глобального ринку формуються Європейський, Американський та Азіатсько-Тихоокеанський континентальні ринки. Водночас за участь у процесах глобалізації змагаються країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою, зокрема Росія, Україна, Казахстан та ін. Однак для ефективного входження в глобальний ринок їм необхідно досягти високого рівня міжнародної конкурентоспроможності національних економічних систем. Зростання суспільного виробництва і міжнародної торгівлі ускладнює глобальне економічне середовище, поглиблює світову системну кризу. Особливо це стосується вичерпання можливостей необмеженого екстенсивного розвитку і небезпеки катастроф. Людство постало перед необхідністю переведення виробничого розвитку в планетарному масштабі на «нульовий цикл», науково обґрунтованого обмеження споживання, пошуків нової якості життя, відмови від курсу на розвиток суспільства масового споживання, подолання загальної меркантильної свідомості, національного та державного егоїзму і деспотизму.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.