Глобальні проблеми людства

Глобальні проблеми людства – комплекс проблем які вийшли за межі окремих держав і заторкують інтереси всього людства їх перетворення з національних на глобальні зумовлено посиленням взаємозалежності, цілісності та єдності людства, основою якого є глобальні закономірності розвитку науки, техніки, інформації, планетарний характер людської діяльності тощо. Глобальні проблеми людства – відвернення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, необхідність подолання екологічної кризи та ефективна й комплексна охорона довкілля, продовольча, сировинна, енергетична криза, проблема розвитку самої людини, перспективи забезпечення її гідного майбутнього та ін.

Загострення глобальних проблем людства спричинено технологічним способом виробництва і системою суспільних відносин (у т. ч. соціальних, правових, відносин власності тощо). Щодо технологічного способу виробництва – це насамперед загострення суперечностей між людиною і природою, спричинене зростаючими масштабами господарської діяльності, кількістю світового видобування сировини, використанням прісної води, вирубуванням лісів, збільшенням навантаження на природний потенціал сільського господарства, зростанням кількості населення тощо. Більше того, в останні десятиріччя XX ст. темпи вичерпання природних ресурсів зростали. Так, з 1970 по 1995 було спожито майже 35% усіх природних ресурсів планети, а в 90-х швидкість їх виснаження збільшилася до 3% на рік. Щодо суспільних відносин – це виснажлива гонка озброєнь, відстала соціально-економічна структура суспільства в більшості країн світу, відсутність цивілізаційної культури (технологічної, екологічної, правової тощо), раціональних потреб та ін. Щодо відносин економічної власності – це передусім панування у розвинутих країнах світу відносин капіталістичної власності (зокрема хижацьке ставлення монополій, у т.ч. групових, і ТНК до природних ресурсів), а в умовах колишнього СРСР – майже тотальне одержавлення економіки, диктат загальносоюзних міністерств і відомств (наприклад, в Україні їм було підпорядковано понад 2000 найкрупніших підприємств). Серед першої групи факторів загострення глобальних проблем людства головним є демографічний вибух, що супроводжується нерівномірністю зростання населення у слаборозвинутих країнах (4/5 приросту населення планети). Це породжує злидні, масовий голод (90% голодуючих планети), внаслідок чого тут щорічно помирає понад 40 млн. осіб. У 1991 із 5,6 млрд. жителів планети лише 500 млн. жили добре, 900 млн. – у злиднях, 1,7 млрд. не мали нормальної питної води. В Україні 800 сіл користуються привізною водою, 89 сіл не мають водогону, кількість річок зменшилася на 3 тис. Водночас у водний басейн України щорічно скидають понад 14 млрд. куб. м стічних вод (до 300 тис. л на одного жителя), внаслідок чого до водойм потрапило понад 1,8 млн. т сульфатів, 2,1 млн. т хлоридів та інших шкідливих речовин. Це призвело до концентрації в них солей важких металів і фенолів у декілька разів більшої від граничнодопустимих норм. Важливою причиною загострення глобальних проблем людства є непродумане ставлення людини до природи, що виявляється у винищенні лісів (за 1 хв. на планеті знищують 20 га лісу, а щорічно площа лісів скорочується на 0,5%, що дорівнює зникненню лісів, наприклад, на усій площі Норвегії), природних річок, створенні штучних водойм, втрата величезних масивів землі (щороку майже 7 млн. га родючих земель), непомірному використанні шкідливих хімічних добрив, забрудненні атмосфери (вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5%, з 1960 по 1995 його викиди в атмосферу зросли в 3 рази). Майже 80% усіх захворювань пов'язані зі споживанням неякісної води. Внаслідок екологічної кризи Україна щорічно втрачає 15–20% ВНП, або 15 млрд. крб. (в цінах 1990), втрати від аварії на Чорнобильській АЕС до 2000 становили приблизно 130 млрд. крб. (у цінах 1990) без урахування втрат, пов'язаних із захворюванням людей. З-поміж другої групи причин найважливішою є гонка озброєнь. За оцінками експертів ООН, скорочення світових військових витрат на 20% дало б змогу створити матеріальні умови для вирішення всіх глобальних проблем. Сутність глобальних проблем людства визначається як комплекс зв'язків і відносин між державами, суспільством і природою у загальнопланетарному масштабі, які заторкують життєві інтереси народів усіх країн і можуть бути розв'язані їх спільними зусиллями. Різні глобальні проблеми людства тісно пов'язані. Так, гонка озброєнь супроводжується колосальними витратами – до 800 млн. дол. щорічно, які могли б бути використані для розв'язання екологічної, продовольчої проблем, подолання відсталості країн третього світу. В середині 70-х XX ст. почалася екологічна криза, яка засвідчила різке загострення суперечностей між людиною і природою. Найважливіші її ознаки – глобальні зміни клімату та виникнення «парникового ефекту». Через безпрецедентні масштаби впливу людини на довкілля відбувається знищення озонного шару планети (за 1978–98 озонний шар над Україною зменшився на 6%), що може призвести до всесвітнього потепління, танення льодів Арктики, затоплення значної частини заселених районів. Землі, до зростання руйнівної сили ураганів, тропічних циклонів, штормів. Щороку на планеті відбувається майже 10 тис повеней, зсувів, ураганів, тисячі землетрусів, сотні вивержень вулканів, тропічних циклонів. За останні 20 років XX ст. через такі природні катаклізми загинуло приблизно 3 млн. осіб. Якщо екологічна криза загострюватиметься, кількість жертв від природних катастроф зростатиме. Важлива ознака екологічної кризи – проблема відходів, особливо шкідливих радіоактивних відходів, радіоактивних нуклідів. Якщо до природних нуклідів живий світ пристосовується впродовж усього процесу еволюції і вони не концентруються в рослинах і тваринах, то радіонукліди ядерної енергетики засвоюються рослинним і тваринним світом. Проблема відходів особливо гостра у пострадянських державах за панування приватномонополістичної власності та деформації соціально-економічної системи. У США підприємці в 1987 поховали майже 10 млрд. кг шкідливих речовин, причому про 25% з них навіть не повідомили. Закони про стандарти екологічно чистої атмосфери ще недосконалі, деякі шкідливі хімічні речовини не віднесені до небезпечних. Експорт отруйного сміття з промислово розвинутих капіталістичних країн у слаборозвинуті щороку перевищує 2 млн. т. В Україні річний обсяг видобутку мінеральної сировини становить 1 млрд. т, а гірської маси – до 3 млрд. т, із них лише 5–8% компонентів мінеральної сировини використовуються для виробництва продукції, решта потрапляє у відходи. Промислові підприємства України в 1995 утворили майже 150 млн. т відходів (понад 2,5 т на душу населення), причому з них використано приблизно 15%, а знешкоджено менше 0,5%. Усього на території України накопичено понад 25 млрд. т різноманітних відходів, які вивели з ладу до 160 тис. га зелених угідь. Понад 60% сховищ відходів не відповідають екологічним нормативам, є джерелами забруднення довкілля. Крім того, ресурсомісткість продукції України перевищує світовий рівень у 2-3 рази, енергомісткість – у 6-9 разів, техногенний тиск – у 6-7 разів. Через монополізацію інформації міністерствами та відомствами у колишньому СРСР, маніпулювання статистичними даними з боку владних структур України, відсутність справжньої гласності з питань будівництва АЕС, про наслідки розвитку ядерної енергетики, викиди радіонуклідів офіційно досі не визнано, що після Чорнобильської катастрофи населення багатьох районів України (особливо Житомирської та Київської областей) мешкає у небезпечних для життя зонах. Егоїстична політика деяких економічно могутніх держав стосовно країн, що розвиваються, призводить до отруєння значної частини території цих країн небезпечними для життя речовинами. Так, американські фірми щороку експортують у слаборозвинуті країни понад 1500 млн. т отрутохімікатів, використання яких на території США заборонено. Споживання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на планеті зростає значними темпами. Енергетичні ресурси не є невичерпними. Найвірогідніше, що енерговиробництво зростатиме впродовж 75 років до досягнення енергетикою теплового бар'єра, а відтак залишиться на такому ж рівні. За такої умови всі види використовуваного палива будуть вичерпані через 130 років Нераціональне використання енергоресурсів значною мірою спричинене неоколоніалістською політикою, зокрема «політикою дешевої сировини», яка знекровлює економіку країн, що розвиваються. Так, якщо 20 років тому для придбання одного трактора країни, що розвиваються, повинні були продати приблизно 11 т цукру, то наприкінці 90-х – 150 т. Ціни на нафту й газ із цих країн також найнижчі в останні 50 років.

Основні шляхи розв'язання екологічної, паливно-енергетичної та сировинної проблем:

• швидкий розвиток і використання основних видів відновлюваної енергії, як сонячна та вітрова, океанічна та гідроенергія річок;
• структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії зростання частки вугілля в енергобалансі та зменшення газу й нафти, оскільки їх запасів на планеті менше, а їхня цінність для хімічної промисловості набагато більша,
• створення екологічно чистої вугільної енергетики без викидів шкідливих газів. Все це потребує значних витрат держав на природоохоронні цілі За оцінками міжнародних експертів, на такі цілі необхідно щороку виділяти до 4% ВНП. У США та ФРН на ці заходи витрачається 3,2% національного доходу, в Японії – 17%, а в колишньому СРСР виділялося всього 2%, в Україні – менше 1%,
• розробка усіма країнами конкретних заходів дотримання екологічних стандартів, тобто стандартів чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності енергетичних систем,
• вивчення запасів усіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Нині розвідано відносно неглибокий шар земної кори – до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, а також на дні Світового океану,
• розширення у країнах, що розвиваються, власного сировинно-переробного господарства, зокрема галузей, які переробляють сировину. Для вирішення проблеми голоду необхідно збільшувати обсяг посівних площ, впроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво, високоврожайні культури, ефективні добрива та засоби захисту рослин тощо,
• пошук ефективних важелів управління процесом зростання народонаселення для його стабілізації на рівні 10 млрд. на початку XXI ст., припинення вирубування лісів, особливо тропічних, забезпечення раціонального лісокористування, формування екологічного світогляду, що дало б змогу розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання як у межах окремих країн, так і на міжнародному рівні насамперед з погляду розв'язання екологічної проблеми, пріоритет екологічних проблем над всіма іншими,
• комплексна розробка законодавства про охорону довкілля, в т. ч. про відходи (у США, Франції та інших країнах уряд зобов'язаний надавати технічну й фінансову допомогу підприємствам і організаціям у переробці відходів, вилученні з них цінних компонентів, проведенні науково-дослідних робіт у цій сфері), поширення передового досвіду тощо. Для цього використовуються податкові пільги, надаються субсидії, знижуються тарифи на перевезення вторинної сировини та ін. В Україні у 90-тібуло різко скорочено впровадження мало- і безвідхідних технологій, зростала кількість техногенних катастроф, послабився екологічний контроль, прискорилося накопичення відходів тощо,
• нарощування екологічних інвестицій (в Австрії, наприклад, такі інвестиції становлять понад 15% всіх капіталовкладень).

На охорону довкілля в 1995 було освоєно удвічі менше капіталовкладень, ніж в 1990.

Основні шляхи розв'язання паливно-енергетичної та сировинної проблем:

• встановлення національної (народної) власності на всі природні ресурси, що певною мірою послабить процес пограбування ТНК паливно-енергетичних та сировинних ресурсів країн, що розвиваються,
• істотне трансформування механізму ціноутворення на природні ресурси. Ціни на ці ресурси у слаборозвинутих країнах, по суті, визначають гігантські ТНК, що контролюють природні багатства. За даними експертів ЮНКТАД, від трьох до шести компаній контролюють 80-85% ринку міді, 90-95% ринку залізної руди, 80% ринку бавовни, пшениці, кукурудзи, какао, кави та грейпфрутів,70-75% ринку бананів, 60% ринку цукру,
• протиставлення стратегії об'єднання дій країн-експортерів паливно-енергетичних та сировинних ресурсів об'єднаній силі розвинутих країн щодо обсягів видобування всіх видів ресурсів і квот їх продажу на зовнішні ринки Через відсутність такої стратегії розвинуті країни й ТНК домоглися найнижчих за останні 50 років цін на нафту на світовому ринку,
• списання всіх боргів слаборозвинутих країн, сума яких перевищує 2 трлн. дол., а виплата відсотків по них – суму коштів, отриману від експорту сировинних ресурсів,
• домагатися, щоб допомога від міжнародних фінансово-кредитних організацій не супроводжувалася вимогами щодо здійснення внутрішньої соціально-економічної політики, які скорочують внутрішнє споживання найбідніших верств населення, підривають державний сектор економіки, але не заторкують інтересів еліти цих країн, спричиняють нерівномірний розподіл багатств у них,
• ліквідація гонки озброєнь в країнах, де проживає майже 80% населення планети, а їхня частка у світовому виробництві – менше 20%. Водночас їх військові витрати становлять чверть витрат всього світу. На найбідніші країни (де ВНП на душу населення – менше 440 дол.), які виробляють лише 5% товарів та послуг у світі, припадає до 7% світових витрат на озброєння. Загалом країни, що розвиваються, витрачають майже 6% свого ВНП на озброєння порівняно з 1% на охорону здоров'я і менше 3% на освіту. У цих країнах – один лікар припадає на 3700 осіб, а один військовий – на 250 осіб,
• нарощування випуску готової продукції країнами, що розвиваються. Це дало б їм змогу навіть за існуючої кон'юнктури цін на світовому ринку значно збільшити доходи від експорту,
• виділення розвинутими капіталістичними країнами, які грабували надра слаборозвинутих країн, значних фінансових, людських і технічних ресурсів для розвідування, розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування, розподілу за справедливими (трансформованими) цінами з метою значного збільшення валютних доходів, установлення цими країнами економічного суверенітету над своїми ресурсами. За рахунок цих коштів слід інтенсивно розвивати сільське господарство, долати нераціональну монокультуру,
• здійснення прогресивних аграрних перетворень на селі, ліквідація неоколоніальних форм аграрних відносин (розвиток експортних галузей сировини за рахунок штучного обмеження сільськогосподарської техніки та реалізації продукції сільського господарства, використання поставок продовольства для економічного і політичного тиску тощо),
• об'єднання зусиль усіх країн для вирішення глобальних проблем, значне збільшення витрат на подолання насамперед екологічної кризи, створення за рахунок країн, що заподіяли найбільшої шкоди планеті, своєрідного фонду екологічної безпеки для ліквідації найзагрозливіших для довкілля джерел небезпеки,
• відповідальність держав світу за збереження природи, стимулювання адміністративно-економічних важелів виробництва таких автомобілів, техніки, які б не забруднювали довкілля, забезпечували економію всіх паливно-енергетичних ресурсів,
• активізація діяльності громадських організацій, політичних партій, спрямованої на розв'язання глобальних проблем,
• застосування економічних важелів управління якістю довкілля, зокрема субсидій і дотацій за виготовлення екологічно чистої продукції, за виконання державних екологічних проектів, екологічні платежі за всі види забруднення довкілля, виплати за охорону природи і поліпшення екологічних результатів, пільгове або дискримінуюче кредитування, оподаткування і ціноутворення, екологічне страхування тощо.

У країнах ОЕСР використовуються, зокрема, понад 150 різних економічних важелів у цій сфері, в т.ч. понад 80 різноманітних штрафів, понад 40 видів субсидій.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.