Капіталовкладення

Капіталовкладення – грошове вираження сукупних витрат на нове будівництво, реконструкцію, розширення й технічне переозброєння діючих промислових, сільськогосподарських, транспортних, торговельних та інших підприємств, на житлове, комунальне і культурно-побутове будівництво. До капітальних вкладень відносять також витрати на монтаж обладнання, придбання машин, устаткування, інструменту господарського інвентарю. Відповідно до методики, прийнятої в Україні, капітальні вкладення не є витрати на буріння і геологорозвідувальні роботи, що здійснюються за рахунок операційних коштів державного бюджету або коштів основної діяльності, на придбання і формування основного стада худоби, витрати на придбання обладнання для шкіл, лікарень, дошкільних закладів, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, а також на капітальний ремонт будівель, споруд, обладнання, транспортних засобів та інших фондів.

За призначенням капітальні вкладення поділяють на вкладення у виробничі об'єкти та об'єкти сфери нематеріального виробництва (житло, лікарні, школи, спортивні споруди, об'єкти соціально-побутового призначення). Капітальні вкладення є формою нагромаджень, їх величина залежить насамперед від величини національного доходу й тієї його частини, яку виділяють у фонд нагромадження.

В Україні у дореформений період до цього фонду спрямовувалася приблизно четверта частина національного доходу. Це одна з найвищих норм нагромадження. У західноєвропейських країнах його частка у 80-х XX ст. сягала 17-20%, в Японії в окремі роки перевищувала 30%. З розвитком виробництва і зростанням національного доходу збільшувалися й капіталовкладення в економіку. У 1961-65 загальна сума капітальних вкладень у народне господарство України становила 65,5 млрд. крб., а в 1986-90 – 147 млрд. крб., тобто за 25 років зросла в 2,5 рази. Проте республіка не мала власної політики капітальних вкладень, оскільки вона визначалася в Москві. Капітальні вкладення здійснювалися переважно за рахунок державних коштів, із союзного і республіканських бюджетів. У 1990 з 31,1 млрд. крб. капітальних вкладень питома вага державних ресурсів становила приблизно ?. Другим великим інвестором були колгоспи їх частка в загальних капітальних вкладеннях досягала 18%, решта припадала на житлові кооперативи, населення У 1997 ситуація різко змінилася. Обсяг капітальних вкладень знизився. Питома вага державних капітальних вкладень зменшилася в 5 разів. Наприкінці 90-х переважна більшість інвестицій формувалася на рівні господарських структур – підприємств, асоціацій, кооперативних об'єднань. Важливим джерелом капітальних вкладень, реального нагромадження (до 20%) є частина амортизаційного фонду, що використовується на реновацію, тобто на заміну зношених, таких, що вибули з виробництва, засобів праці. Використання амортизаційного фонду як джерела капітальних вкладень в можливе лише за достатньо високого рівня індустріального розвитку країни, насиченості народного господарства засобами праці. Такого фонду нагромадження і джерела капітальних вкладень не існує в країнах які не мають значних обсягів основного капіталу. Крім зазначених джерел, важливу роль у капітальних вкладеннях відіграють різні види кредитів, у т. ч. міжнародні. Розрізняють галузеву, технологічну, відтворювальну й територіальну структури капітальних вкладень. Галузева характеризує співвідношення між різними його галузями й підгалузями В Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, більша частина капітальних вкладень (до 3/4) спрямовувалась у сферу матеріального виробництва. За час існування радянської влади структура капітальних вкладень майже не змінювалася. Із загальної суми капітальних вкладень у 80-х 35-38% спрямовувалося на розвиток промисловості, переважно галузей важкої промисловості (паливно-енергетичного, металургійного, машинобудівного комплексів), на обслуговування ВПК. Для легкої та харчової промисловості виділялося лише 4-5% коштів від загального обсягу капітальних вкладень, хоча саме ці галузі виробляють продукцію для безпосереднього задоволення потреб населення. До того ж легка і харчова промисловості завжди дають стабільні й високі надходження до державного та місцевих бюджетів. На другому місці за питомою вагою капітальних вкладень було сільське господарство – 18-20%. На житлове будівництво, транспорт і зв'язок припадало відповідно 15-16 і 10-12% від загальної суми капітальних вкладень. На розвиток сфери товарного обігу, заготівель, охорону здоров'я, науку, освіту – лише десята його частина. Аналіз міжгалузевої структури свідчить про низьку соціальну ефективність капітальних вкладень у колишньому СРСР порівняно зі структурою капітальних вкладень у розвинутих країнах світу. Так, у США в середині 80-х із загальної суми капітальних вкладень понад 40% спрямовувалося на будівництво житла, і це за умови, що житлова площа в розрахунку на 1 мешканця тут у 2-2,5 рази була більша, ніж в Україні. На промисловість припадало 20%, на торгово-фінансове будівництво – 18, на будівництво в галузях транспорту і зв'язку – 10 і до 5% на будівництво у сфері науки й освіти. Відчутно впливає на ефективність капітальних вкладень їх технологічна структура, тобто співвідношення витрат у виробничій сфері на будівельно-монтажні роботи і видатків на придбання обладнання, машин, інвентарю та інші капітальні витрати. Близькою за змістом до цього виду структури є відтворювальна структура капітальних вкладень у виробничій сфері. Вона відображає співвідношення між витратами на техніку, перебудову, реконструкцію діючих підприємств, розширення виробничих об'єктів і нове будівництво. Нове будівництво, монтажні роботи здійснює особлива галузь будівництва – будівельна промисловість. Вона створює нові матеріальні цінності у вигляді будівель, споруд, а також проводить монтажні роботи. Від того, як і на що витрачаються капітальні вкладення, значною мірою залежить їх ефективність. Досвід України та зарубіжних держав свідчить, що вигідніше спрямовувати капітальні вкладення на реконструкцію й технічну перебудову діючих підприємств, ніж на нове будівництво, яке завжди дорожче. Нове обладнання, як правило, монтують на старих виробничих площах, заощаджуючи ресурси на придбання нового обладнання, прогресивної технології та ін. У 80-х спостерігалася позитивна тенденція у використанні капітальних вкладень в Україні, а також інших республіках колишнього Союзу. Питома вага витрат на технічне переозброєння і реконструкцію зросла з 39,1% в 1980 до 61,1% в1990, частка капітальних вкладень на нове будівництво зменшилася з 29,8 до 15,4%, а на розширення діючих об'єктів – з 30,4 до 15,4%. Проте ці позитивні тенденції в інвестиційній сфері були перервані глибокою економічною кризою, обвальним спадом виробництва, причому спад в інвестиційній сфері виявився набагато глибшим, ніж в інших галузях народного господарства. За 1991–97 капітальні вкладення в Україні зменшилися у 2 рази, будівельно-монтажні роботи – на 96%. Велике значення має забезпечення ефективності капітальних вкладень, показник якої визначається в межах народного господарства, окремих його галузей, підприємств. Економічну ефективність капітальних вкладень народного господарства розраховують як відношення приросту річного обсягу національного доходу (чистої продукції) за відповідний рік у порівняльних цінах до збільшення капітальних вкладень, що обумовили цей приріст. В окремих галузях, міністерствах, відомствах, підприємствах економічну ефективність капітальних вкладень визначають як відношення приросту прибутку, валового доходу в порівняльних цінах до капітальних вкладень, що забезпечили цей приріст. Для підвищення ефективності капітальних вкладень потрібно не лише вдосконалювати їх галузеву, відтворювальну структуру, а й поліпшувати розподіл коштів між регіонами країни, областями залежно від мінерально-сировинних, трудових ресурсів та інших факторів, що впливають на виробництво. Важливо, щоб у нових проектах було враховано найновіші досягнення НТП, нові технології. Значним резервом підвищення ефективності капітальних вкладень є поліпшення будівництва, скорочення його термінів та освоєння об'єктів. Затягування будівництва призводить не лише до заморожування коштів, уповільнення їх обороту, а й до морального і фізичного зношування основних фондів. Саме через це на початку 90-х XX ст. 90% новобудов України мали технологію двадцятирічної давності. Необхідно зменшувати розпорошеність коштів, зосереджувати їх на найважливіших для народного господарства об'єктах, пускових підприємствах. Головне завдання інвестиційної політики України на початку XXI ст. – пошук ресурсів для капітальних вкладень та їх ефективного використання. Оскільки основним джерелом капітальних вкладень є фонд нагромадження, що формується з національного доходу, то всі зусилля повинні бути зосереджені на виробництві. Впродовж 90-х майже весь національний доход в Україні «проїдався», а згідно з об'єктивними економічними законами розширеного відтворення, навіть в умовах спаду виробництва певна частина національного доходу (15-20%) повинна залишатися для формування фонду споживання.

Автономні капіталовкладення

Автономні капіталовкладення – частина загальних капіталовкладень, здебільшого державних, яка визначається не мікроекономічними факторами (отриманням прибутку), а макроекономічними (прагненням стабілізувати процес економічного розвитку певних галузей тощо).

Непрямі капіталовкладення

Непрямі капіталовкладення – вкладення у виробничу та соціальну інфраструктуру, прямо чи опосередковано пов'язані з основними капіталовкладеннями.

<h2Прямі капіталовкладення

Прямі капіталовкладення – вкладення, які спрямовуються різними економічними суб'єктами на відтворення основного капіталу.

Чисті капіталовкладення

Чисті капіталовкладення – загальний обсяг валових капіталовкладень, за винятком відрахувань на амортизацію.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.