Джерела утворення фінансового капіталу

За формою утворення фінансовий капітал – це в основному грошовий капітал, сформований у процесі розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту шляхом заощаджень (нагромаджень), які здійснюються домашніми господарствами, підприємницькими структурами нефінансового і фінансового секторів економіки, включаючи і держсектор, некомерційними організаціями, які обслуговують домашні господарства. Сюди відносяться нагромадження за рахунок використання частини чистого прибутку, амортизаційних відрахувань, заробітної плати й інших доходів населення, певної частини коштів фондів, призначених на соціальні цілі, прямих і непрямих податків, доходів від зовнішньоекономічної діяльності. Протягом розвитку ринкової системи господарювання збільшується частка надходжень з інших економічних систем у вигляді інвестицій, позик і кредитів, а також «тіньових» капіталів.

В умовах ринкової системи господарювання підприємства використовують різні джерела коштів для утворення фінансового капіталу.

В умовах трансформаційної економіки, коли фінансовий ринок ще не досяг відповідного рівня розвитку, комплексний підхід до вибору джерел утворення фінансового капіталу є найбільш продуктивним, тому що враховує реалії сучасного етапу розвитку ринку і можливості самих підприємницьких структур виступати на ньому надійними партнерами.

Сутність комплексного підходу полягає в тому, що утворення фінансового капіталу може здійснюватися як за рахунок зовнішніх і внутрішніх власних джерел коштів, так і за рахунок залучення позикових джерел коштів.

У ринковій економіці найбільше значення мають джерела коштів, які мобілізуються за рахунок можливостей фінансового ринку. Це пов'язано з тим, що основна маса вільних грошових капіталів концентрується на фінансовому ринку і через цей ринок перерозподіляється між окремими суб'єктами господарювання.

Головними постачальниками вільних коштів є домашні господарства, тобто фізичні особи, а також підприємницькі структури. Держава рідше бере участь в утворенні вільних коштів на фінансовому ринку, хоча її роль у формуванні фінансового капіталу досить велика, насамперед за рахунок активного регулювання його утворення.

В умовах розвиненого фінансового ринку кошти насамперед мобілізуються за рахунок можливостей ринку цінних паперів чи фондового ринку. При цьому в утворенні фінансового капіталу особливе значення має ринок інструментів власності.

Інструментами власності є прості і привілейовані акції, які при первинній емісії виконують функцію утворення фінансового капіталу відкритих і закритих акціонерних товариств.

Акція – цінний папір без визначеного терміну звертання, що свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві і право на участь у управлінні ним, надає право її власнику на одержання частини прибутку, а також участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Завдяки ринку інструментів власності за рахунок емісії простих і привілейованих акцій утворюється акціонерний капітал в акціонерних товариствах, який становить основу фінансового капіталу даних типів підприємств реального і фінансового секторів економіки.

Відповідно до Закону України «Про господарчі товариства» мінімальний обсяг акціонерного капіталу визначається з розрахунку 1250 мінімальних заробітних плат на момент утворення акціонерного товариства, що становить 231 250 грн. (1250 х х 185 грн. мінімальної оплати праці з 01.01.2003 р.).

В умовах трансформаційної економіки України використання інструментів власності для формування фінансового капіталу тільки набирає свої обороти. Це пов'язано з декількома особливостями.

По-перше, значна частина акціонерних товариств утворилася в результаті приватизації шляхом акціонування, і цей процес протягом певного періоду фактично здійснювався за приватизаційні сертифікати без реального продажу акцій за гроші.

По-друге, нерозвиненість фондового ринку на початковому етапі перехідного періоду не дозволяла повністю використовувати його можливості для залучення грошового капіталу при випуску акцій.

По-третє, частина акціонерних товариств у реальному і фінансово-кредитному секторах економіки країни є зовсім новими підприємствами, які тільки створюються шляхом проведення первинної емісії.

Однак, незважаючи на незавершеність процесу формування фондового ринку, обсяги випуску акцій підприємствами реального і фінансового секторів економіки постійно зростають.

На початок 2002 року загальний обсяг емісії акцій в економіці України становив 51 571,5 млн. грн. Абсолютне зростання випуску акцій відносно 1995 року становило 50796,2 млн. грн. Особливо значне збільшення емісії акцій спостерігалося в 1996-му і 1997 роках, коли темпи зростання до попереднього періоду становили 363,0 і 316,5% відповідно. У 2001 році в порівнянні з 1995 роком абсолютне збільшення випуску акцій становило 15 785,1 млн. гри., а темп зростання емісії досяг 2136,0 відсотків, що є об'єктивним свідченням підвищення ролі акцій як джерела утворення фінансового капіталу в акціонерних товариствах реального і фінансового секторів економіки.

В умовах трансформаційної економіки значну роль відіграють не тільки акціонерні товариства, а й інші господарчі товариства (товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ), повні товариства (ПТ), командитні товариства (КТ)) і державні підприємства.

У господарчих товариствах джерелами утворення пайового капіталу є установчі і пайові внески власників і учасників господарських структур. Обсяги внесків регулюються Законом України «Про господарчі товариства». Зокрема, у товариствах з обмеженою відповідальністю обсяг пайового капіталу визначається на основі нормативу, який дорівнює 100 мінімальних заробітних плат на дату утворення господарчого товариства. Так, наприклад, при створенні ТОВ у 2002 році мінімальна сума капіталу повинна дорівнювати 18 500 грн. (100 х 185 грн. мінімальної заробітної плати на 01.01.2003 року).

У державних підприємствах утворення статутного капіталу здійснюється за рахунок фінансових можливостей державного і (або) місцевого бюджетів, а також фінансових засобів галузевих структур, державних об'єднань і холдингів.

В умовах сучасної економіки України, коли обмежені фінансові ресурси держави, утворення нових держпідприємств відбувається в обмеженій кількості, а бюджетні й інші державні ресурси спрямовуються на мінімальну підтримку існуючих господарських структур державного сектору.

Частка державного фінансування національної економіки фактично зменшилася за 10 років більш ніж у 5 разів. Це є свідченням, з одного боку, зниження ролі державних джерел в утворенні капіталу, а з іншого боку, важливою умовою розвитку ринкових перетворень в економічній системі країни, створення підприємницьких структур недержавної форми власності, які орієнтуються на можливості фінансового ринку в процесі формування капіталу і здійснення фінансування господарської діяльності.

Поряд із зовнішніми власними джерелами утворення фінансового капіталу істотне значення мають і внутрішні власні джерела. Значення цих джерел дуже велике як в умовах нормальної ринкової системи господарювання, так і в трансформаційній економіці.

До внутрішніх власних джерел формування фінансового капіталу належать кошти, які утворюються в процесі господарської діяльності підприємств.

Внутрішні власні джерела – це прибуток і амортизаційні відрахування, які мають величезне значення для утворення і нагромадження капіталу на рівні окремого підприємства і всієї економічної системи держави.

Особливість прибутку як джерела утворення фінансового капіталу полягає в тому, що навіть якщо його не використовують для цих цілей на конкретному підприємстві, то, розподіляючи і перерозподіляючи в масштабах економічної системи держави, він спрямовується на утворення і нагромадження капіталу інших суб'єктів підприємництва. В усіх випадках прибуток як джерело коштів забезпечує збільшення фінансового капіталу, його розширене відтворення.

Процес формування прибутку як головного джерела утворення фондів нагромадження і споживання в економічній системі держави характеризується такими даними.

За останні шість років процес формування прибутку в економіці України відрізнявся значною нестабільністю. Найбільший прибуток був отриманий у 1996 році – 14 418,0 млн. грн., а найменший в 1998 році – 3419,0 млн. грн.

Аналіз формування прибутку по галузях економіки показує, що протягом останніх шести років основний обсяг прибутку в економічній системі був утворений підприємствами промисловості. На їхню частку припадало в 1996 році – 51,2%, у 1998 році – 74,5%, у 2000 році – 52,8% загального обсягу прибутку, створеного в економіці країни.

Якщо в 1996 році в цілому по економіці збитковими були підприємства сільського господарства, то в 1998-му і 1999 роках збитки були отримані також у торгівлі і громадському харчуванні. Однак, починаючи з 2000 р., практично всі галузі національної економіки забезпечили формування прибутку, хоча й у невеликому обсязі. Зростання загальної суми прибутку і, відсутність збиткових галузей у виробничій сфері національної . економіки є однією з перших ознак поліпшення справ у народному господарстві.

Разом з тим необхідно звернути увагу, що в 2000 році понад. 45% підприємств реального сектору оголосили себе збитковими, що вказує не ефективність господарювання, прагнення до заниження фактично отриманого фінансового результату. Через неефективний рівень господарювання багато акціонерних та інших недержавних підприємств не тільки не виплачують дивіденди по акціях, але є найбільшими боржниками по заробітній платі перед своїм персоналом, не виконують зобов'язань перед бюджетом і позабюджетними фондами. Таким чином спричиняються значні збитки усьому народному господарству України, яка з великими складнощами переживає наслідки системної кризи.

Процес створення прибутку в господарському комплексі країни розрізняється не тільки за галузями економіки, а й за формами власності.

Як свідчать наведені дані у розглянутому періоді, підприємства загальнодержавної, приватної і колективної форм власності забезпечували формування прибутку. Причому основну частину прибутку одержали підприємства загальнодержавної власності (65,4%). На частку підприємств колективної форми власності припало 30,8%, і тільки 3,8% на інші форми власності.

У різних галузях економіки вплив форм власності на утворення прибутку істотно відрізняється. Так, підприємства промисловості загальнодержавної, приватної і колективної форм власності забезпечували практично всю суму прибутку по народному господарству. Збитковими були суб'єкти господарювання комунальної й іншої форм власності.

У будівництві прибуток формували підприємства усіх форм власності. На транспорті і зв'язку збитковими були комунальні підприємства, а приватні мали незначний обсяг прибутку. У торгівлі і громадському харчуванні прибутковими були підприємства державної і приватної форм власності, а колективної й іншої форм були збитковими. Однак основні збитки одержали підприємства сільського господарства. Причому найбільшу суму збитку одержали підприємства колективної форми власності. У той же час необхідно відзначити, що в зв'язку з аграрною реформою відбулися зміни в сільському господарстві, які позитивно відбилися на процесах формування прибутку. Ліквідація ; колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) і перетворення їх в інші організаційні форми підприємництва сприяли тому, що в 2000 році підприємства аграрного сектору практично і усіх форм власності забезпечили одержання 1,4 млрд. гри. прибутку.

Позитивний вплив форм власності на утворення прибутку найбільш чітко простежувався в таких галузях, як промисловість, будівництво, транспорт і зв'язок. В інших галузях економіки такого чіткого взаємозв'язку не спостерігалося.

У 2000 році практично весь прибуток підприємств України формувався в процесі основної операційної діяльності. Величина цього прибутку становила понад 15,9 млрд. грн. За рахунок іншої звичайної діяльності були отримані збитки на суму 2901,5 млн. грн. У зв'язку з цими збитками загальна сума прибутку по народному господарству країни виявилася значно меншою можливої величини.

Дослідження показують, що протягом останніх п'яти років основна операційна діяльність в усіх галузях економіки, за винятком сільського господарства, є основою формування загального прибутку підприємств. За умови поліпшення загального рівня менеджменту на підприємствах, а також більш гнучкої фінансово-економічної політики держави обсяг формованого прибутку, в економічній системі країни може зрости в 1,5-2 рази.

Загальний прибуток підприємств у процесі свого розподілу і використання є одним з найважливіших власних джерел утворення фінансового капіталу.

Іншим найважливішим внутрішнім власним джерелом утворення і відтворення капіталу є амортизаційні відрахування (споживання основного капіталу), величина яких залежить від обсягу основних фондів у країні, норм і методів амортизації, встановлених у законодавчому порядку. Взаємозв'язок між амортизаційними відрахуваннями й основним капіталом у народному господарстві країни характеризується такими даними.

Обсяг основного капіталу в народному господарстві України набрав чіткої динаміки зростання, тільки починаючи з 1998 року. При цьому в 2001 році величина основних фондів країни була менша, ніж у 1997 році на 20 млрд. грн.

Амортизаційні відрахування в розглянутому періоді мали стійку динаміку зростання і збільшилися в 2000 році відносно 1996 року на 12,9 млрд. грн. або на 187,7%. Співвідношення між амортизаційними відрахуваннями і величиною основного капіталу свідчить про зростання споживання основного капіталу в народногосподарському комплексі і недостатньому рівні його відтворення.

У ринковій економіці підприємницькі структури самостійно розпоряджаються своїми амортизаційними відрахуваннями, визначаючи напрямки і цілі їх витрати. В основному, кошти, отримані за рахунок амортизації основного капіталу, спрямовуються на його відтворення, що є абсолютно необхідною і розумною дією. Однак в умовах трансформаційної економіки не всі суб'єкти господарювання грамотно розпоряджаються отриманими засобами від використання основних фондів. У багатьох випадках надане право самостійного використання амортизаційних відрахувань призводить до витрати коштів не за призначенням.

Аналіз витрат коштів, отриманих від споживання основного капіталу по ряду промислових підприємств Криму, показав, що тільки в 25% випадків амортизаційні відрахування цілком спрямовувалися на відтворення основного капіталу. У 62% випадків вони витрачалися на поповнення оборотних коштів, нестачу яких відчувають практично всі підприємства, й у 13% випадків на інші цілі. У результаті такого підходу до використання амортизаційних відрахувань не здійснюється нормальне відтворення основного капіталу, а кошти, отримані за рахунок амортизації основних фондів, не повністю виступають джерелами фінансування розвитку підприємницької діяльності.

Поряд із власними джерелами формування фінансового капіталу підприємства використовують позикові кошти, які вони можуть одержати насамперед за рахунок можливостей фінансового ринку.

Підприємства реального сектору економіки з метою утворення фінансового капіталу залучають позикові кошти за допомогою: а) випуску облігацій; б) банківських довгострокових кредитів; в) позик підприємницьких структур і кредитів небанківських фінансових установ; г) позик і кредитів держави; ґ) фінансового лізингу; д) довгострокових податкових пільг і кредитів.

У фінансовому секторі економіки утворення фінансового капіталу здійснюється за рахунок використання: а) банківських вкладів і депозитів фізичних та юридичних осіб; б) довгострокових облігаційних позик; в) міжбанківського кредиту; г) позик і кредитів держави; ґ) страхових внесків по довгостроковому страхуванню і т.д.

Найважливішим джерелом утворення фінансового капіталу за рахунок позикових коштів є довгострокові облігаційні позики, які можуть бути використані підприємствами реального і фінансового секторів економіки. У ринковій системі господарювання практично всі корпорації фінансового і нефінансового секторів економіки здійснюють фінансування своєї господарської діяльності насамперед за рахунок випуску різних облігацій.

Зовсім інша ситуація в трансформаційній економіці України, що пов'язано з декількома причинами. По-перше, для випуску облігаційних позик необхідно володіти досить великим обсягом власного капіталу і, в першу чергу, статутного фонду, тому що сума позики не повинна перевищувати 25% від його величини. Однак основна маса українських підприємств, у тому числі акціонерних товариств реального і фінансового секторів економіки, мають відносно невеликі статутні капітали. По-друге, суб'єкти господарювання всіх секторів економіки в сучасних умовах не є надійними емітентами боргових зобов'язань, тому попит на корпоративні довгострокові облігації відносно низький. По-третє, недоліки національного податкового законодавства тривалий час були стримуючим фактором випуску облігаційних позик підприємств. По-четверте, слабкість і нерозвиненість національного фондового ринку також не сприяють значному зростанню обсягів випуску корпоративних облігацій. По-п'яте, значну частину вільних грошових капіталів фінансового ринку забирають на себе державні облігаційні позики, які протягом останніх років були основними видами облігацій на фондовому ринку.

Динаміка випуску облігацій в економіці України характеризується такими даними.

Абсолютне зростання випуску облігацій в економіці України збільшилось на 358 млн. грн., або 13 885,7%. Найбільший обсяг випуску облігацій був зроблений у 1999 році і становив 209,1 млн. грн.

Отримані цифри підтверджують висловлені твердження про те, що облігації в економіці України практично не використовуються як джерело позикових коштів для утворення фінансового капіталу.

Тому подальше формування фінансового капіталу в економіці України буде пов'язане зі значним випуском корпоративних облігацій, які дозволять забезпечити ефективний процес фінансування господарської діяльності.

Серед позикових джерел коштів, використовуваних для формування фінансового капіталу, кредити займають одне з провідних місць.

Завдяки кредиту підприємницькі структури одержують можливість безперервно здійснювати господарську діяльність. Чим розвиненіші кредитні відносини, тим ефективніше працюють окремі економічні суб'єкти країни.

Банківська система виступає основою формування кредитних відносин у державі, акумулюючи значну частину вільних фінансових коштів країни і перетворюючи їх у кредитні ресурси.

Найбільше значення для утворення фінансового капіталу мають довгострокові кредити, які можна використовувати для фінансування необоротних активів. У ринковій системі господарювання довгостроковий банківський кредит використовується нарівні з облігаціями з метою одержання великих обсягів позикових коштів на тривалий період.

Однак в умовах трансформаційної економіки довгострокове банківське кредитування здійснюється в обмеженому обсязі у зв'язку з низькою кредитоспроможністю реального сектору економіки, високим рівнем ризику, а також досить високою вартістю залучення банками внесків і депозитів фізичних та юридичних осіб.

У цілому в економіці України за останні кілька років намітилася тенденція до збільшення обсягів кредитування суб'єктів господарювання.

Загальний обсяг банківського кредитування народного господарства збільшився на 18919 млн. грн., або на 313,2%, зокрема обсяг довгострокового кредитування виріс на 4392 млн. грн., або на 369%.

У 1998 році із загальної суми наданих банківських кредитів суб'єкти підприємництва одержали 94,0%, інша частина була отримана фізичними особами. У 2001 році частка банківських кредитів, виданих суб'єктам підприємництва, збільшилася до 95,0%.

Значна частка кредитів була надана підприємствам промисловості і торгівлі. Так, у 1998 році підприємства промисловості і торгівлі одержали 42,2 і 30,5 відсотків усієї суми кредитування народного господарства. У 2001 році на долю цих галузей припало 40,0 і 35,8% відповідно. Отже, практично з усіх банківських кредитів у народне господарство споживають дві галузі – промисловість і торгівля із суспільним харчуванням.

На п'ять провідних галузей реального сектору економіки в 1998 р. припадало 6927 млн. грн. загальної суми кредитів, у т.ч. довгострокових – 1102 млн. грн., або 83,0 і 80,4% відповідно. У 2001 році провідні галузі народного господарства одержали 23620 млн. грн., у т.ч. довгострокових – 4774 млн. грн., або 89,4 і 86,2% відповідно.

У процентному співвідношенні в 1998 році найбільше довгострокових кредитів одержали галузі транспорту і зв'язку – 38,4%, сільського господарства – 28,3%, а найменше – торгівлі і суспільного харчування – 13,5%. У 2001 році галузі транспорту і зв'язку також були на першому місці по питомій вазі довгострокових кредитів – 35%, на другому місці підприємства будівництва 27,9%, а найменше довгострокових банківських кредитів одержали суб'єкти господарювання аграрної сфери – 15,4%.

Основна частина фінансового капіталу в трансформаційній економіці України формується за рахунок нагромадження амортизаційних відрахувань (близько 75%) і «тіньового» капіталу (понад 15%). Інші джерела поки що мають трохи менше значення, незважаючи на те, що за останні рік-два стали зростати заощадження населення за рахунок збільшення заробітної плати й інших доходів. На початок 2002 року заощадження громадян України досягли за інформацією уряду 11,2 млрд. грн. За 2001 рік вони зросли більш ніж на 6 млрд. грн., або більше ніж у 2 рази.