Предмет, задачі і система курсу „Інформаційне право”

Категорія „інформаційне право” може розглядатися в кількох розуміннях:

• як галузь права, тобто сукупність юридичних норм (правил поведінки), що регулюють суспільні відносини в сфері обігу інформації;
• як суб'єктивне право, що характеризує можливість для суб'єктів інформаційних відносин вільно одержувати, використовувати, поширювати та зберігати відомості, необхідні їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій;
• як наука, тобто область юриспруденції, що вивчає інформаційне законодавство (право), практику його застосування, досліджує проблеми вдосконалення інформаційно-правових норм;
• як навчальний курс, що пов'язаний із викладанням науки інформаційного права, який висвітлює питання визначення поняття інформаційного права та предмету його регулювання, з'ясовує його завдання, місце в системі права, історичні питання формування цієї галузі та окремих її інститутів, включає питання теоретичних концепцій (шкіл) інформаційного права та питання інформаційного права іноземних держав тощо.

Основна задача навчального курсу „Інформаційне право” – забезпечення підготовки на високому професійному рівні фахівців в області інформаційного права на основі широкого використання останніх досягнень правової науки і практики вирішення завдань правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері.

Предмет курсу „Інформаційне право” – інформація і інформаційні відносини в суспільстві, що є предметом нормативно-правового регулювання.

На сьогоднішній день інформаційне право як наука динамічно розвивається, його основні положення перебувають у стадії формування, а інформаційне законодавство остаточно не сформовано.

Інформаційне право являє міжгалузеву дисципліну, що мас зв'язок із іншими науками. Так, історична наука вивчає розвиток людського суспільства, досліджує питання появи та розвитку писемності, набуття значимості інформації у суспільстві, поширення інформаційних процесів, досліджує питання формування інформаційного суспільства тощо. Теорія держави та права як фундаментальна наука дає уявлення про місце інформаційного права в правовій системі, надає загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування права та окремих його галузей.

Інформаційне право, перебуваючи у системі права України, тісно пов'язано із іншими його галузями. Важливо звернути увагу на те, що міжнародне право та норми міжнародних документів, ратифікованих (прийнятих) Верховною Радою України, є основою для формування норм інформаційного права України згідно з принципом теорії держави та права про примат норм міжнародного права над національним.

Конституційне (державне) право має основоположне значення для інформаційного права, оскільки норми останнього повинні цілком відповідати положенням Конституції України. Конституція закріплює інформаційні права людини та громадянина, встановлює загальні принципи здійснення інформаційних відносин.

Цивільне право передбачає можливості захисту порушених інформаційних прав, спростування недостовірної інформації про особу. В нормах цивільного права отримують розвиток питання реалізації права власності на інформацію, в тому числі питання укладання, виконання та розірвання договорів на одержання та використання інформації тощо.

Норми кримінального та адміністративного права передбачають відповідальність за порушення інформаційно-правових норм, реалізуючи таким чином регулятивну та охоронну функції, захищаючи інформаційні права та відносини від протиправних посягань.

Кримінально-процесуальне та цивільно-процесуальне право створюють можливості відкритого інформаційного доступу відносно здійснення судочинства, гласності (відкритості) судових розглядів, публічності проголошення вироків та рішень судів. Б нормах зазначених галузей права містяться посилання на необхідність у деяких випадках обмежувати певну інформацію з метою захисту життєво важливих інтересів (при здійсненні закритого судового розгляду, в інтересах особи, взятої під захист). Треба зазначити, що докази в кримінальному чи цивільному судочинстві також носять інформаційних характер та несуть в собі відповідні відомості (фактичні дані), на підставі яких встановлюють наявність або відсутність відповідних обставин.

В нормах оперативно-розшукового права містяться положення отримання інформації, в тому числі негласним шляхом, щодо осіб, які підозрюються в підготовці або вчиненні злочину, переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісти зниклих. Завданням оперативно-розшукової діяльності є отримання інформації, а саме: пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.

Окремі положення інформаційного права базуються на теоретичних засадах інших галузей юридичної науки: трудового, господарського, підприємницького, комерційного права, права інтелектуальної власності, земельного права тощо.

Структура курсу „Інформаційне право” визначається з позицій системного підходу з урахуванням положень, розроблених юридичною наукою, та поділяється на загальну та особливу частини.

Загальна частина є системоутворюючим початком інформаційного права, в якому досліджуються основні поняття та категорії інформаційного права, предмет, методи, способи, принципи правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних із обігом інформації в загальному вигляді, розглядаються загальні засади правового регулювання та структура інформаційних правовідносин, питання реалізації інформаційних прав .людини та громадянина, питання інформаційної безпеки.

Особлива частина присвячена дослідженню питань правового регулювання обігу інформації різних видів на основі положень (принципів, методів тощо), викладених у загальній частині. Правові інститути обігу різних видів інформації умовно поділяються на: інститути обігу відкритої інформації й інститути обігу інформації з обмеженим доступом.

До інститутів інформаційного права, що регулюють відносини, пов'язані з обігом інформації відкритого характеру, належать:

• інститут масової інформації (засобів масової інформації);
• інститут рекламної інформації;
• інститут інформаційних відносин в сфері кінематографії;
• інститут архівної справи;
• інститут державної статистичної інформації;
• інститут бібліотечної справи;
• інститут музейної справи.

До правових інститутів, що регулюють обіг інформації з обмеженим доступом, прийнято відносити:

• інститут персональних даних (інформації про особу);
• інститут державної таємниці;
• інститут професійної та службової таємниці;
• інститут банківської таємниці;
• інститут комерційної таємниці.

Слід звернути увагу на те, що одна й та сама інформація може бути предметом правового регулювання відразу декількох з перелічених інститутів. Наприклад, певний відсоток державної архівної інформації має секретний характер та підпадає під дію норм інституту державної таємниці. А нформація про стан здоров'я конкретної особи, що становить лікарську професійну таємницю, одночасно єтаємницею персональних даних і її захист передбачається цивільним правом.

Джерело – глава з навчально-методичного посібника:

Тарасенко Р.Б. Інформаційне право: Навчально-методичний посібник / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. – 512 с.