Організаційно-правові питання забезпечення інформаційної безпеки

Забезпечення інформаційної безпеки – це сукупність дій та заходів суб'єктів інформаційної безпеки, спрямованих на досягнення стану захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства й держави.

Державна система забезпечення інформаційної безпеки країни являє собою потужне організаційне об'єднання державних органів, а також сил і засобів інформаційної безпеки, що виконують свої функції на основі закону під контролем і захистом державної влади.

Форми й способи забезпечення інформаційної безпеки утворюють інструмент, за допомогою якого суб'єкти інформаційної безпеки вирішують весь комплекс завдань щодо захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства й держави.

Формами забезпечення інформаційної безпеки є:

• інформаційний патронат;
• інформаційна кооперація;
• інформаційне протиборство.

Інформаційний патронат – це форма забезпечення інформаційної безпеки фізичних та юридичних осіб з боку держави та її органів. При цьому інформаційне забезпечення містить збирання (добування) відомостей про дестабілізуючі фактори та інформаційні загрози, їхнє оброблення, обмін інформацією між органами управління й суб'єктами та засобами системи інформаційної безпеки. Інформаційний захист здійснюється шляхом ухвалення певних законопроектів, забезпечення судового захисту, проведення оперативно-розшукових та слідчих заходів силами й засобами правоохоронних органів тощо.

Інформаційна кооперація – це форма забезпечення інформаційної безпеки рівноправних суб'єктів інформаційного процесу (фізичних, юридичних, міжнародних), що містить сукупність взаємоузгоджених дій цих суб'єктів. Такі дії спрямовані на одержання відомостей про дестабілізуючі фактори, дестабілізуючі й інформаційні загрози та захист від них доступними законними способами й засобами.

Інформаційне протиборство – це форма забезпечення інформаційної безпеки, що характеризується, з одного боку, впливом на життєво важливі системи пошуку, обробки, поширення та зберігання інформації противника (особи, організації, держави), а з іншого – застосуванням заходів захисту своїх подібних систем від несанкціонованого та деструктивного впливу.

Інформаційне протиборство здійснюється між різноманітними видами соціальних суб'єктів (особистостей, суспільств, держав), проте цілий ряд таких конфліктних взаємодій має певні відносно стійкі ознаки, які в сукупності утворюють окремі форми протиборства (інформаційну війну, інформаційний тероризм, інформаційну злочинність).

Інформаційна війна – це явище, при якому здійснюється комплексний вплив на інформаційну сферу противника, який має метою створення умов для ведення „бойових дій” (інформаційна боротьба) або виступає як самостійний фактор, який змушує конфліктуючу державу (політичну силу) відмовитись від намічених політичних, економічних або інших цілей.

Інформаційна війна припускає використання широкого спектру сил і засобів, за допомогою яких здійснюються взаємозв'язані заходи щодо деструктивного впливу на інформаційну сферу противника. Б межах інформаційних війн здійснюються:

• спеціальні інформаційні операції – опановані дії, спрямовані на ворожу, дружню або нейтральну аудиторію шляхом впливу на її свідомість і поведінку за допомогою використання певним чином організованої інформації та інформаційних технологій для досягнення певної мети;
• акти зовнішньої інформаційної агресії – легальні та/або протиправні акції, реалізація яких може мати негативний вплив на безпеку інформаційного простору держави.

Ці заходи можуть проводитися спецслужбами, насамперед, іноземних держав у межах таємних операцій та акцій негативного, нерідко деструктивного ідеологічного, ідейно-політичного та соціального впливу на особу, групу осіб або суспільство в цілому з метою їх переорієнтації на інші цінності та ідеали, підштовхнути до вчинення протиправних дій у напрямку підриву і послаблення державного та суспільно-політичного ладу тощо.

Як стверджують Б. Петрик і М. Галамба, на сьогоднішній день спеціальні інформаційні операції та акти зовнішньої інформаційної агресії поділяються на такі види: операції, спрямовані проти суб'єктів, які ухвалюють рішення; операції, спрямовані на компрометацію, завдання шкоди опонентам; операції, спрямовані на дестабілізацію суспільства (політичну, економічну тощо).

Основні методи спеціальних Інформаційних операцій бувають такі:

• дезінформування;
• пропаганда;
• диверсифікація суспільної свідомості;
• психологічний тиск;
• розповсюдження чуток.

Дезінформування – обман чи введення об'єкта в оману щодо справжності намірів відповідних суб'єктів для спонукання його до запрограмованих суб'єктом дій.

За даними зазначених авторів існують такі методи дезінформування:

• тенденційне викладення фактів – вид дезінформування, котрий полягає в упередженому висвітленні тих чи інших фактів або іншої інформації щодо подій за допомогою спеціально підібраних правдивих даних у певні проміжки часу. Як правило, за допомогою цього методу об'єкту спрямувань доводиться дозовано, до постійно зростаючого напруження, та підтримується в такому стані спеціально сформована інформація та підтримується такий напружений стан об'єкта шляхом постійного "підкидання" нових порцій суворо обмежених і дозованих даних у середовище інформаційного дефіциту;
• дезінформування від „зворотнього” – відбувається шляхом надання правдивих відомостей у перекрученому вигляді чи в такій ситуації, коли вони сприймаються об'єктом спрямувань як брехливі. Внаслідок застосування подібних заходів виникає ситуація, коли об'єкт фактично знає правдиву інформацію про наміри чи конкретні дії протилежної сторони, але сприймає її адекватно, не готовий протистояти негативному впливу;
• термінологічне „мінування” – полягає у викривленні первинної правильної суті принципово важливих, базових термінів і тлумачень загально світоглядного та оперативно-прикладного характеру.

В узагальненому вигляді акції дезінформування можуть проводитися шляхом створення видимості успіхів розвідки іноземних партнерів, використання засобів масової інформації, включаючи власні інформаційні агентства, теле-, радіокомпанії, друковані видання та окремих „кишенькових” журналістів, або ж створення видимості випадкового витоку закритої інформації.

Пропаганда – це розповсюдження різних політичних, філософських, наукових, художніх, інших мистецьких ідей з метою їх впровадження в масову свідомість суспільства та активізацію, тим самим, використання цих ідей в масовій практичній діяльності населення. Одночасно, до пропаганди відносяться повідомлення, котрі розповсюджуються для здійснення вигідного впливу на суспільну думку, провокування запрограмованих емоцій та зміни ставлення чи поводження певної групи людей в напрямку, прямо чи опосередковано вигідному організаторам.

Інформаційна пропаганда може здійснюватися супроти цілих держав. Так, на сьогоднішній день існує певне коло засобів масової інформації, що цілеспрямовано розповсюджує ідеї, які суперечать українській державності. До антиукраїнських Інтернет-ЗМІ, які активно ведуть інформаційну пропаганду проти України, можна віднести російські сайти та агентства: РИА Новости, „Росбалт”, „Новьгй регіон”, Лента.Ру, з українських – 2000.net.ua – сайт щоденної газети „2000”. На цих Інтернет-сторінках в 2004-2008 рр. можна було побачити велику кількість антиукраїнської пропаганди.

Яскравим прикладом такої пропаганди, на думку І. Парфенюка, була розповсюджена інформація про незаконне прийняття П. Ющенко, братом тодішнього президента України, сану архієпископа УПІД КП. Ця неправдива інформація була поширена як через православні, так і інші Інтерет-спільноти, а потім без перевірки підхоплена російськими та навіть українськими Інтернет-виданнями з посиланнями одне на одного. Інформація легко спростовується, але негативний емоційний фон залишається.

Можна сказати, що „Чорний РR” – це свого роду метод ведення інформаційної пропаганди. Багато хто вважає, що піар – це прерогатива великого бізнесу та великої політики. Зазвичай, термін „Чорний РR” ніхто не вживає а називає його боротьбою за доброчесну конкуренцію в національній чи міжнародній політиці; повідомленням правди про певні політичні сили; захистом прав людини; боротьбою за соціальну справедливість; боротьбою за демократію.

Психологічний тиск – це вплив на психіку людини шляхом залякування, погроз з метою спонукання її до певної запланованої моделі поведінки.

Виділяють (В.О. Бондаренко, О.В. Литвиненко) методи психологічного тиску:

• доведення до об'єкта відомостей про реальні чи позірні загрози та небезпеки;
• прогнози щодо репресій, переслідувань, убивств тощо;
• шантаж;
• здійснення вибухів, підпалів, масових отруєнь, захоплення заручників, інших терористичних чи диверсійних акцій.

Диверсифікація суспільної свідомості – це розпорошення уваги правлячої еліти держави на вирішення різних штучно акцентованих проблем і відволікання тим самим її уваги від вирішення нагальних першочергових завдань суспільно-політичного та економічного розвитку, котрі необхідні для нормального функціонування суспільства і держави.

Методи диверсифікації суспільної свідомості наступні:

• дестабілізація обстановки в державі чи окремих її регіонах;
• активізація кампанії проти політичного курсу правлячої еліти держави та окремих її лідерів у різних міжнародних установах;
• ініціювання антидемпінгових кампаній та іншого роду скандальних судових процесів, застосування міжнародних санкцій з інших причин.

Розповсюдження чуток – діяльність щодо поширення різної інформації (як правило, неправдивої) серед широких верств населення, в основному, по неофіційних каналах з метою дезорганізації суспільства та держави або ж їх окремих установ чи організацій.

Інформаційні війни ведуться різноманітними силами і засобами – від агентури іноземних спецслужб до вітчизняних і закордонних засобів масової інформації. Інформаційні війни можуть полягати у спробах організації спеціальних медіа-кампаній, покликаних зруйнувати інформаційну інфраструктуру суспільства, створити у ньому атмосферу громадянської непокори, недовіри до дій та намірів влади й особливо – її силових структур, що мають захищати суспільний порядок, зумовити поширення ксенофобних настроїв і підозріле настановлення щодо „чужинців” (якими можуть виявитися представники будь-яких меншин і навіть більшості).

Як приклад, можна навести інформаційну війну Російської федерації проти України в період 2005-2009 рр. За твердженнями С. Шангутова через російські та проросійські українські засоби масової інформації російськомовних українців переконували, що спроби розширити сферу вживання української мови – це „обыкновенньїй фашизм”. Пишуть, що в нас забороняють „неугодний язик”, „русский изгоняют из судов”, російськомовних виконавців не пускають на телебачення, у дітей забирають право „всмоктувати з молоком матері” російську мову. Таким чином людей переконують у необхідності відокремлення від України „російськомовних регіонів”. Ще один шлях „боротьби за Русь” – атака на українську духовність і національну свідомість. Патріотизм українців в ЗМІ трактується як „останній притулок негідників”, теж саме що й нацизм.

Інформаційний тероризм – це небезпечні діяння з інформаційного впливу, які створили небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень або вчинення дій органами влади, фізичними та юридичними особами, з метою привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів терориста, а також погроза вчинення зазначених дій з тісю самою метою.

На відміну від війни для тероризму характерна початкова нерівність конфронтуючих сторін, що обумовлює прагнення більш слабкої сторони використати такі методи й способи, за допомогою яких противникові завдають найбільших збитків при витраті мінімуму своїх сил і засобів, а також здійснюють сильний психологічний вплив. Об'єктом тероризму є не ті, хто став жертвами, а ті, хто залишився живими. Метою тероризму є не вбивство, а залякування й деморалізація живих. Інформаційна сфера дає великі можливості для цього. За її допомогою можна поширювати ідеї тероризму, залучати до своєї діяльності нових учасників, Інформаційно й психологічно впливати на широкі маси людей.

Виконавцями акцій інформаційного тероризму є : організації сектантів і церковників; різного роду місіонерські організації; окремі екстремістські елементи і групи; закордонні і значна частина українських ЗМІ.

Яскравим представником такого тероризму свого часу в Україні було „Біле братство”, що здійснювало постійне залякування неминучістю настання „кінця світу”, антисоціальні заклики до зречення братчиків від своїх сімей, від усього мирського, прокльони на світську та духовну владу в Україні тощо. Багато .людей підпали під вплив сектантів-фанатиків. Такі дії навіть спричинили закриття шкіл на деякий час, люди боялися випускати дітей на вулиці. Мету терористів було досягнуто, в суспільстві панував страх і дестабілізація.

Активно використовують інформаційні каналі і безпосередньо мусульманські терористи, подаючи свої плани через офіційні арабські канали інформації. Дестабілізація суспільства чи то у внутрішній політиці країни, між ворогуючими публічними особистостями, чи то у зовнішньополітичних стосунках завдяки інформаційному тероризму стає дедалі популярнішим. Адже вдало оформленою інформацією можна знищити дуже багато, і зброя стане неактуальною.

В практиці діяльності терористичних організацій мають місце випадки впливу негативної інформації на підсвідомість людей. 16 грудня 1997 року в Японії по телебаченню транслювали 38-му серію мультиплікаційного фільму „Покемони”, що на той час мав найвищий рейтинг серед інших телевізійних передач. Справа в тому, що приблизно на 20-тій хвилині перебігу подій сюжету мультфільму на екрані відбулися яскраві красні та сині інтенсивні блискавки (вибухи), що меркали з частотою 12 Гц впродовж 4 секунд на практично всьому екрані, а потім впродовж 2 секунд – на всьому екрані. Після цієї сцени діти почали жалітися на нечіткість зору, головний біль, головокружіння та тошноту. В кількох осіб сталися судоми та конвульсії, сліпота та втрата свідомості.

Після перегляду цієї серії 685 японських дітей у віці від 3 років та більше були госпіталізовані з симптомами епілептичного припадку. Було зафіксовано також звернення кількох осіб, які досягли 20-річного віку. Кількість постраждалих виросла після повторного показу сцен мультфільму у телевізійних новинах. Згодом з проблемами звернулися близько 12000 дітей, однак точна кількість постраждалих встановлена не була.

Творців мультфільму звинувачували у впливі на підсвідомість телеглядачів шляхом використання мінливого відеоряду, а також за допомогою ефекту 25-го кадру, що містив зображення лідера радикального релігійного руху-секти „Аум Син-рікьо” Сьоко Асахари та індійського божества Шиви.

Інформаційна злочинність здійснюється як з використанням інформаційно-комп'ютерних, так й інформаційно-психологічних методів впливу (наклепу, образи, поширення недостовірної інформації тощо). Адміністративний і кримінальний кодекси України містять перелік правопорушень, які можуть здійснюватися в інформаційній сфері.

Перелічені вище форми інформаційного протиборства тісно пов'язані між собою. Однією з функцій інформаційного протиборства є забезпечення інформаційної безпеки, яка досягається здійсненням певних пасивних або активних заходів.

Пасивне забезпечення інформаційної безпеки передбачає реагування на наявні загрози, його спрямовано на безпосередню протидію акціям, що є деструктивними відносно соціальної системи.

Активне забезпечення інформаційної безпеки спрямовано на завчасне виявлення й попередження загроз. Це може досягатися шляхом проведення заходів щодо з'ясування планів, цілей, сил і засобів конфронтуючої соціальної системи, а також застосування протидії деструктивним акціям на етапі їхньої підготовки.

Джерело – глава з навчально-методичного посібника:

Тарасенко Р.Б. Інформаційне право: Навчально-методичний посібник / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. – 512 с.